Канни під сурдинку
Найвідоміший у світі кінофестиваль цього року зробив акцент на психологічній драмі
Програму 63-го Каннського фестивалю, який розпочався сьогодні, складено, як завжди, з ідеальним відчуттям балансу: є картини визнаних і неодноразово відзначених у тих же Каннах майстрів, є й молоді, невідомі режисери. Проте, здається, головний баланс — це явне прагнення відбірників урівноважити враження, справлене торішнім фестивалем. Тоді фаворитами конкурсу стали фільми, переповнені жорстокістю, невмотивованим та неконтрольованим насильством. Сьогодні ж у програмі переважають камерні, психологічні, малобюджетні драми.
Так, у «Завіреній копії» іранського патріарха Аббаса Кіаростамі (втім фільм є франко-італійською копродукцією, на батьківщині Кіаростамі — поза законом) показана історія зустрічі чоловіка та жінки в маленькому селі на півдні Тоскани. Чоловік — англійський письменник, який приїхав прочитати лекцію. Жінка — французька власниця художньої галереї. Це загальнолюдська історія, яка може статися з ким завгодно і де завгодно, зіграна блискучим акторським дуетом — Жюльетт Бінош та Жан-Клодом Каррьє.
У цю ж тенденцію вкладається «Ще один рік» британського майстра психологічної драми Майка Лі. А ось нову роботу іншого класика родом із Островів, Кена Лоуча, фільм під назвою «Route Irish», включено в конкурс в останню мить, вже після того, як програму було зверстано. У фільмі знялися Марк Вомак, Андреа Лоу й Тревор Вільямс, сценарій написаний Полом Лаверті, з яким зазвичай співпрацює Лоуч. Лоуч та Лаверті вже перемагали в Каннах 2006 року. Фільм «Вітер, який колише ячмінь» — про громадянську війну в Ірландії — отримав Золоту пальмову гілку. У новому фільмі йдеться також про війну, цього разу — іракську, точніше, про її згубні наслідки: герой вирушає до Іраку, не вірячи офіційній версії про загибель друга.
Із надлишком будуть психологічні надриви в новому фільмі мелодраматичного мексиканця Алехандро Гонсалеса Іньярріту. «Biutiful» (Іспанія-Мексика) розповідає історію людини на ім’я Уксбал, яка займається нелегальним бізнесом і через це втягується в конфлікт із другом дитинства. По-справжньому привабливим тут здається виконання головної ролі одним із кращих світових акторів Хав’єром Бардемом.
Ще один знаменитий режисер, Такеші Кітано, повернувся власне до теми, що прославила його: вперше за багато років зняв фільм про японську мафію. У «Розправі» показано безжалісну боротьбу за владу декількох кланів якудза. «Авторитети» піднімаються ієрархічними сходами в організації, не нехтуючи змовами та брехливими клятвами вірності. Досвідчений якудза Отомо — у виконанні, звичайно ж, самого режисера — до певного часу лишається осторонь, спостерігаючи за кар’єрою своїх товаришів, які тепер намагаються стати респектабельними фінансистами. Навіть короткий виклад сюжету обнадіює: все ж таки гангстерські драми у Кітано виходять краще за все.
Далекий Схід представлено взагалі досить широко. У конкурсі беруть участь китайський фільм («Чонкінзький блюз», режисер Ван Ксяошай), таїландський («Дядько Бунмі, який може пригадати його минулі життя», — режисер Апічатпонг Вєєрасетхакул відомий як автор вишукано медитативних картин) і два корейських («Покоївка» Ім Сангсу й «Поезія», чий режисер Чан Дон Лі 2002 року отримав приз за кращу режисуру на Венеціанському кінофестивалі). Також два фільми так чи інакше репрезентують Африку: «Поза законом» (Франція, Алжир, Бельгія, Туніс, Італія, режисер — Рашид Бушареб) і «Людина, яка кричить» (Франція, Бельгія, Чад, режисер — Махамат-Салех Харун — сам родом із Чаду й про свою країну не забуває).
Від господарів фестивалю — маститий Бертран Таверньє («Принцеса Монпансьє»), відомий актор Матьє Амальрік (зіграв головного лиходія в останньому фільмі бондіани), який перекваліфікувався на режисера з фільмом «Поїздка», Ксав’є Бовуа («Люди та боги») — їхні фільми так чи інакше відповідають заданій організаторами лінії на затвердження реалістичної драми.
Судячи з усього, одним із негласних лідерів конкурсу може стати «Ніжний син — проект Франкенштейна» угорця Корнеля Мундручо (до речі, вже відзначеного в Каннах призом ФІПРЕССІ за фільм «Дельта» 2008 року). «Проект...» являє собою вільну трагічну інтерпретацію давнього сюжету про Франкенштейна та його створіння, що вирвалося з-під контролю, — але цього разу йдеться про батька й сина.
Нинішній фестиваль має для нашої країни особливий інтерес: адже вперше за весь час незалежності в повнометражному конкурсі Канн бере участь український фільм — «Щастя моє» відомого вітчизняного документаліста Сергія Лозниці. «День» уже писав про цю картину; уточнимо лише, що одну з ролей виконав румунський актор Влад Іванов, який свого часу зіграв у себе на батьківщині в картині «Чотири місяці, три тижні, два дні», яка сенсаційно отримала «Гілку» в 2007 році. Чи буде відзначено фільм Лозниці — передбачити неможливо; але вже факт участі в конкурсі в Каннах сам собою є призом.
Не лише конкурсна програма буде цікавою для глядача. Фільм відкриття фестивалю — «Робін Гуд» Рідлі Скотта з Расселом Кроу. Поза конкурсом також покажуть нові роботи Вуді Аллена («Ти зустрінеш високого незнайомого брюнета»), Стівена Фрірза («Тамара Дрю») та Олівера Стоуна («Волл Стріт: Гроші не сплять»). А головне журі на чолі з американським режисером Тімом Бертоном оголосить переможців 23 травня 2010 року.
