Хліб і видовища

Поміж полів і лісів загубився хутір на три десятки хатин, де зусиллями Леоніда Кантера з'явився «Мистецький хутір Обирок», стали проводитися фестиваль і свята, що поєднують в собі естетику сільського побуту і стихію творчості.

Триденне свято «Хліб» ознайомило численних учасників з тим, як правильно  здійснювати посівну, дав можливість узяти участь в майстер-класах з вимішування і випікання хліба і пирогів і скуштувати запашних паляниць.

Активно працювала дитяча програма. Окрім спортивних заходів, занять йогою, футбольних змагань, діти опановували ази мистецтва лялькового паперового театру Ганни  Оборської, брали участь у майстер-класі Сергія Пантюка «Як писати вірші», прикрашали городні опудала, малювали, співали, розпалювали ватру, вчилися грати на барабанах в програмі «Барабанний круг» Валентина Богданова.

У хатині, обладнаній під кінотеатр з красномовною назвою «Кіносарай», де глядачі розташовуються прямо на сіні, демонстрували картину  «Іван Сила» і документальний фільм «Добровольці Божої Чоти»», знятого господарем хутора Леонідом Кантером. Камера режисера «проникла» до самого епіцентру подій АТО, глядачі побачили,   як боронили Донецький аеропорт українські «кіборги», пройшовши героїчний шлях...

Театральне мистецтво на святі було представлене виставою «Сніданок з ворогом» Черкаського театру ім. Т.Шевченка і монопостановкою  «Не плачте за мною ніколи» за новелою М.Матіос – спільним творчим проектом Національного театру ім. І.Франка і Херсонського театру ім. М.Куліша у виконанні відомої  актриси Лариси Кадирової (на фото). Режисерові вистави Сергію Павлюку, який створив і його сценографію, довелося заново освоювати і пристосовувати сценічне приміщення сільського клубу з нетинькованими глиняними стінами, вікнами, забитими дошками. Така екзотичність простору максимально наблизила події життя Баби Юстини до реалій правдоподібності нехитрої, простої сільської дійсності.

Лариса Кадирова дуже органічно вписалася  в інтер'єр хатини-клубу, прикрашеною вінками з хлібних колосків. Трепетно сприймали глядачі, що розмістилися на дерев'яних лавках, розповідь Баби Юстини про життя, повчання про те, як треба пройти свій шлях до останньої хвилини. Розквітчуючи огорожу свого двору яскравими хустками, вишитими рушниками, Юстина-Кадирова немов кодувала цей простір народним гумором, щирістю, прадавньою мудрістю, всеосяжною любов'ю до своєї землі. Актриса була така  переконлива, що глядачі втягувалися в емоційну ауру добра, провидіння  і  високого духовного знання.