«Когда был Ленин маленький с кудрявой головой...»
Український художник Іван Пархоменко жадав відобразити Ілліча в його робочому кабінеті у Смольному. Але той незмінно відповідав всім любителям «вписатися в історичну ленініану», котрих було чимало в 20-му році, суворо і категорично — «ні». Тоді Іван познайомився з сестрою голови Раднаркому Ганною Іллівною, то так вони один одному сподобалися, що навіть розглядали сімейні альбоми Ульянових, які вирізнялися демократизмом і любов'ю до прогресу, а тому родових портретів не замовляли. І от художник зважився на подарунок. Він вибрав одну з найперших «карток», де Володя сидить у ненависному шкіряному кріслі батька, куди його частенько саджала мати за негарні вчинки «подумати». Кілька діб праці — і готовий портрет, олією на полотні, де Володю показано в манері... Дмитра Левицького, який на рубежі ХVIII—XIX століть писав дітей імператорської фамілії. Звичайно, від крісла не залишилося нічого, а «головастий хлопчик», якого завжди фотографували сидячи, щоб приховати недолугі пропорції між «високим чолом» і немічним тілом, представлений на портреті з хорошим, атлетичним (наскільки це можливо у дитини) торсом. Цим портретом Іван Пархоменко домiгся згоди Леніна на позування, якому подарунок дуже сподобався.
Історія на цьому не закінчилася. У пору «відлиги», коли почали створювати жовтенятські групи в молодших класах шкіл, пригадали про портрет з фондів Історичного музею Москви. І створили маленький значок приналежності якомусь братству, котре готує до вступу у «вірні ленінці». У центр рубінової п'ятикутної зірочки було вміщено вже рельєфний портретик маленького Ульянова. Ще «кучерявіший», через що барокові мотиви зазвучали сильніше, перетворивши вождя на ангелоподібного путі. І діти Країни Рад носили навпроти серця символ пророка (пентаграма, взагалі-то, — знак біблійного царя Соломона), рівняючись у свої 7—10 років на генія — чотирирічного дворянина.
