Крізь окуляри Ека

Сьогодні, в умовах пандемії, карантину та самоізоляції, дуже важливо не піддатися паніці і тривожним станам, позаяк доведено, що психологічне здоров’я неабияк впливає на спроможність організму боротися з вірусом.

Щоб досягнути цього, потрібно вміти правильно організувати свій день, і в цьому дні обов’язково має бути шпаринка для саморозвитку.

Також украй важливо, щоби це був комфортний саморозвиток.

То чому б не вдатися до вивчення історій креативних, з добрим почуттям гумору, українців? Приміром, Едварда Козака?

«День» неодноразово звертався до творчості цієї непересічної особистості. Зокрема, в публікації проректора Львівської академії мистецтв, історика мистецтва, дослідника життя і доробку Козака — Романа Яціва «Інтелектуальні перестороги Едварда Козака (див. «День» від 5 грудня 2018 року).

У матеріалі йшлося про те, що Едвард Козак, мистецький псевдонім Еко, (1902— 1992) — не просто легенда української культури міжвоєнного Львова та діаспори, а й дальший супутник історичної ходи нації. «Його голос не став слабшати, а зброя — карикатурний жанр графіки — не втрачає гостроти, — зазначав професор Яців. — Актуалізуються твори Едварда Козака навіть 80-річної давності, а деякі його оцінки політичних подій у світі 1950—1980-х років ніби підглянуті з сучасності. Найбільше це стосується політики Москви щодо України. На цю тематику видатний мистець створив багато сотень карикатур у редагованому ним самим сатирично-гумористичному журналі «Лис Микита» — визначній інтелектуальній пам’ятці українського зарубіжжя (виходив у Детройті, США упродовж 1951— 1991рр.). Поведінка мілітарно стурбованого північного сусіда в Україні та всьому світі в 2014—2018 роках у деталях, на широкій психологічній палітрі, розписана в численних малюнках Ека на теми світової історії попередніх десятиліть».

ЕДВАРД КОЗАК БIЛЯ КОРОВАЮ, ДАРОВАНОГО З НАГОДИ ЙОГО 70-ЛIТТЯ. ДЕТРОЙТ, 1972

Кому цікава політична сатира Козака, може погортати архіви «Дня», щоб і з текстами про нього ознайомитися, і карикатури  на кшталт «В Росії ніщо не змінилось» (від 1957 року!) переглянути.

Я ж звернулася нині до Романа Яціва з проханням розповісти про Ека як про прискіпливого, але незлобливого гумориста, який вивчав національне життя українців у всіх вимірах побутової психології.

Це дуже цікаво! І дуже пасує до ситуації карантину і самоізоляції. Передусім тим, що щедро присмачене неперевершеними рукотворами Майстра.

Не вірите? То перевірте!

«ЧИТАЙТЕ Й ОГЛЯДАЙТЕ — НА ЗДОРОВ’Я!»: ЕДВАРД КОЗАК

...1934 рік. Львів. Кав’ярня. За столиком — похнюплений карикатурист Едвард Козак, якому нещодавно минуло 32 роки. До нього підходить один із приятелів і питає: «Ов, а ти чого такий сумний?». «Бо я нині не працюю», — відповів головний редактор гумористичного журналу «Комар».

ЕДВАРД КОЗАК. В АМЕРИКАНСЬКОМУ БАРI. 1960-ТI РР

Працював чи не працював того дня чи вечора відомий кожному галичанинові і галичанці художник, який упевнено розпочинав свою велику творчу дорогу? Еко (такий був його найвідоміший творчий криптонім) ніколи не гаяв часу намарно! Його гостра думка й спостережливе око схоплювали все, що надалі ставало об’єктом сатири, точних психоемоційних характеристик людини. Ось який він уже мав на той час досвід: «Дуже поширений у нас погляд, що зробити з когось карикатуру — це значить «якнайпаскудніше» викривити чиєсь обличчя, — зовсім фальшивий.

Мистець-карикатурист, хоч може свобідно «переборщувати», все ж мусить строго придержуватися всіх прийнятих правил естетики. Нарисувати комусь ніс, як бараболю і гарбузувату голову на тоненьких ніжках, це дешеві ефекти, яких правдивий карикатурист ніколи не вживає. Хоч навіть і трапиться, що даний тип має ніс нескромних розмірів, то для карикатуриста він може бути зовсім не цікавий і він може його зовсім знехтувати».

ЕДВАРД КОЗАК. НАРОДНI ТИПАЖI. 1950—1960-ТI РР.

Майстерність Козака-карикатуриста відточувалася впродовж багатьох десятиліть наполегливих творчих практик, численних ризиків, які йшли від тоталітарних систем окремих держав, від недружніх осіб, боягузтво яких переважало над почуттям гумору. В цій натхненній роботі Еко створив і свою «імперію», в якій він був чи не найсправедливішим і найдобрішим лідером. Його талант не могли здолати ні цензори, що в ніч друку львівського журналу «Комар» вирізали просто в цеху друкарні карикатури з першої чи іншої сторінки, взамін ставлячи короткий вердикт «Сконсфісковано», ні суди, якими загрожували генію за його точні сатиричні кваліфікації тих чи тих офіційних осіб. Разом з тим на таких фронтах протистояння зі злом формувалася й інша ціннісна-смислова настанова автора, яка скріплювалася ціле його життя і стала квінтесенцією його «етнософії».

ЕДВАРД КОЗАК. З ЦИКЛУ НАРОДНИХ СЦЕН. 1950—1960-ТI РР.

ГРИЦЬ ЗОЗУЛЯ ЯК УОСОБЛЕННЯ «ХЛОПСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ»

...Як і з іншими мотивами, так і в цьому випадку, одного якогось дня (чи вечора) в тісненькій кімнатці свого львівського помешкання (на вулиці Пісковій), а може, в місцевій кав’ярні, чи ж то під час відвідин рідного села Гірне біля Стрия, або ж гуцульського Космача, відкритого учням своєї малярської школи славетним Олексою Новаківським — почалася народжуватися велика філософсько-світоглядна тема Едварда Козака, яка згодом набрала універсальних (візуально-вербальних) форм. У центр цієї «народописної» моделі Еко встановив вигаданого персонажа Грицька Зозулю, такого собі збірного лірично-гумористичного образу «національного характеру». Офіційний час його появи — 1948 рік, місце — Німеччина, локація — один із таборів для переміщених осіб Українства, яке після трагедій Другої світової війни чекало адміністративних «протоколів» на дальше родинне життя у вільному світі. «Гриць Зозуля за наміром автора мав би бути уособленням «хлопської філософії», чи, як дехто в нас називає, «хлопського розуму». Цим дуже примітивним, але дуже правдивим розумуванням він мав би розглядати різні наші громадські, політичні та побутові справи і болячки», — писав сам Едвард Козак про свою творчу ідею. Відтоді в кожному числі заснованого й редагованого ним сатирично-гумористичного журналу «Лис Микита» (виходив спершу в Мюнхені, а від 15 листопада 1951 року — в Детройті (штат Мічиган, США) з’являвся допис «До Чесної еліти» від цього всюдисущого коментатора національного життя в усіх вимірах побутової психології українців.

ЕДВАРД КОЗАК. З ЦИКЛУ НАРОДНИХ СЦЕН. 1950—1960-ТI РР.

1973 року цю колекцію текстів, писаних спеціально виробленою мовою (певна комбінація діалектизмів у авторській жартівливій «приправі»), Еко видав окремою книжкою, доповнивши її великим візуальним рядом дотичних тематичних груп графіки (в основі — серія «Типи галицького села»). «Читайте й оглядайте — на здоров’я!», — звернувся він до потенційних читачів цієї книжки.

ЕДВАРД КОЗАК. З ЦИКЛУ НАРОДНИХ СЦЕН. 1950—1960-ТI РР.

«Я, коли рисую — не знаю, чому люди опісля сміються, — писав ще молодий Еко. — Я стараюся зафіксувати в даній особі чи ситуації характеристичне. Можливо, що ми всі такі смішні, а ситуації такі веселі...».

ЕДВАРД КОЗАК. СIЧОВИЙ СТРIЛЕЦ З ДIВЧАТАМИ. 1950-I РР

Сьогодні маємо нагоду насолодитися талантом і життєствердним духом великого Українця, генія карикатури, проникливого рентгенолога національного характеру. Як писав про нього ще далекого 1947 року письменник Зенон Тарнавський, «крізь свої окуляри Еко бачить більше, ніж це дано пересічному з нас. Він без злоби і єхидности бачить людські хиби і недоліки, зафіксовуючи їх у гротесках і карикатурах, що завжди викликають щирий сміх.

ЕДВАРД КОЗАК. ЯРМАРОК. 1940-I РОКИ. ТЕМПЕРА