Людина джазу

Володимир Степанович був активним популяризатором і високопрофесійним дослідником дивовижного мистецтва джазу: грав, керував джазовими ансамблями та оркестрами; з 1960 р. читав лекції про джаз, виступав по радіо й телебаченню (вів цикл радіопередач «Абетка джазу»); писав статті й книжки (понад 20 його наукових розвідок і праць видано в багатьох країнах Європи); упорядковував і редагував нотні збірки; виховував талановиту молодь; відкривав джазові клуби, організовував концерти, започатковував фестивалі, конкурси... Його авторитет серед джазменів був незаперечним.

♦ Музичну освіту Володимир Симоненко здобув у Київській середній спеціальній музичній школі імені Миколи Лисенка, а потім закінчив філологічний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка. Музикант і філолог — доволі рідкісний тандем, котрий дозволяв Володимиру Степановичу втілювати в життя найсміливіші творчі плани.

♦ За 10 років у видавництві «Музична Україна» він пройшов шлях від музичного редактора до заступника головного редактора, тобто про редакторську працю знав усе! А редакторська дисциплінованість, прискіпливість, скрупульозність також допомагали йому в роботі над власними виданнями.

♦ Після «Музичної України» Володимир Симоненко 10 років обіймав високу посаду заступника директора Українського відділення Музфонду СРСР, а з 1987-го й до останніх днів життя був директором ініційованого й створеного ним Центру музичної інформації Національної спілки композиторів України.

♦ Ось і всі, так би мовити, анкетні етапи життєвого шляху. Однак за ними — досить складна доля людини енергійної, творчої, якій часто доводилося боротися за свої ідеї.

♦ Дух свободи, прагнення постійного оновлення, пошук нових форм самовираження — це й багато іншого, що ми нині звемо шістдесятництвом, було його стихією. Джаз із його імпровізаційністю, мінливістю, інтелектуальним наповненням, на мою думку, якнайкраще відповідав світосприйняттю Володимира Степановича. Тому й заполонив Симоненка ще замолоду — і на все життя.

♦ До талантів музиканта й філолога обов’язково слід додати талант організатора і по-справжньому державницьке мислення. Для багатьох його починань може бути застосована характеристика «вперше». Перші на теренах колишнього СРСР видання — антологія «Мелодії джазу» й термінологічний словник «Лексикон джазу», перший в Україні міський джаз-клуб у Києві, перше в Україні естрадно-джазове відділення в Київському державному вищому музичному училищі (тепер Київський інститут музики) імені Рейнгольда Глієра, перші музичні, в тому числі й міжнародні, фестивалі — «Голосієве», «Київ Музик Фест», «Форум музики молодих», «Музичні прем’єри сезону», Дні іспанської і латиноамериканської гітарної музики, концерти першої в країні Джазової філармонії... Він був фундатором і першим президентом Джазової асоціації України.

♦ Упродовж останніх років життя Володимир Симоненко напружено працював над першою і поки єдиною «Українською енциклопедією джазу», яку так і не встиг закінчити. Книжка в авторському варіанті вийшла друком уже після його смерті. Це справжній літопис джазового руху в Україні.

♦ Окрім енциклопедії, залишилося в планах грандіозне видання «Джаз в Україні». На першій сторінці рукопису, що має вигляд своєрідних тез на 62-х (!) сторінках, зазначено: «Розпочато 1 червня 1998 року». А 2 червня Володимира Степановича не стало. Йому було неповних 58...