«Мрія з оксамиту і золота»

До 85-річчя від дня заснування Чернівецького українського муздрамтеатру ім. О. Кобилянської, окрім широких святкових заходів, урочистого вечора з нагоди ювілею, відкриття виставки унікальних сценографічних робіт у Чернівецькому музеї, проведення ХІ фестивалю комедій «Золоті оплески Буковини», дводенних гастролей у столиці (вони відбудуться на сцені Київського національного театру ім. Лесі Українки, 7 і 8 грудня чернівчани покажуть свої останні резонансні прем‘єри -  «Запечатаний двірник» і  «Маестро і Кароліна»), випущено фотоальбом «Мрія з оксамиту і золота». За ініціативи директора театру Ю. Марчака втілилась у життя ідея головного художника театру А. Романченка, що передбачала представити перлину архітектурного мистецтва – будівлю Чернівецького театру у світлинах роботи Іллі Жекалова з текстовим супроводом Н. Федорович. Вишукане видання з якісним друком, сучасним високопрофесійним дизайном (І. Жекалов, Т. Жекалова) вийшло у Арт видавництві ТОВ «РЕД ЗЕТ».

Романченко приступив до створення цього альбому як до постановки вистави. Тобто будівлю театру, велич якого тримається на духовності поколінь, художник сприйняв чистим аркушем паперу, «порожнечею, яка вабить, дає простір уяві…». І таким чином почав творити свою унікальну виставу під назвою «Будівля Чернівецького театру», яка для нього «Особлива! Унікальна»!

За законами жанру дається експозиція: головна світлина виду Театру і простору чудової площі перед ним. Архітектурний ансамбль цього найкрасивішого куточка Чернівців – вишуканий і ретельно продуманий. Обрамлена по периметру старовинними будинками, площа завершується  родзинкою – будівлею Театру, «шедевром архітектурної думки початку ХХ століття». Меморіальна дошка на фасаді сповіщає: «Театр збудовано у 1904-1905 роках за проектом відомих австрійських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера».

Перегортаємо сторінку, зав’язка сюжету. Поринаємо в історію. Світлини показують, як виглядала будівля Театру на початку свого існування. Розвиток візуальної оповіді – фасад будівлі «розібрано» на окремі квадрати і читач має змогу докладно роздивитись кожну деталь екстер’єру, захопитись елементами стилю віденського бароко, модерну, вигадливістю картин горельєфів та скульптурних композицій за мотивами грецької міфології.

 Рука режисера та око фотохудожника упевнено ведуть сюжет: в зоні уваги опиняються усі об’єкти зовнішнього оздоблення – парадні та інші двері, вікна, дах, фронтальні фасадні композиції. Рухаємось далі – овальний вестибюль, який своєю урочистістю та біло-блакитним розписом стін, арок, бокових сходів, граційних віконних плафонів наче готує глядачів до зустрічі з прекрасним. У фотографіях великим планом подано найхарактерніші деталі інтер’єру, у золотих вензелях і віньєтках зашифровано види мистецтв.

Упевнено просуваємось до кульмінації фотооповіді. У розкоші червоного бархату, блиску золота, що переливчасто пульсує, сяє і наповнює простір відчуттям піднесеності, постає глядацька зала з ложами бельетажу, рядами партеру, амфітеатром і балконами. Це кульмінація! Після захопленого погляду на загальний вигляд зали буде можливість розгледіти мало не кожний сантиметр оздоблення, кожний елемент центральної люстри, що є справжнім витвором мистецтва. Можна зазирнути й  у закулісну частину Театру, а також під сцену, аби пересвідчитись, що механізм рухомого сценічного кола працює бездоганно. А також побачити несподівані цікавинки, як от старовинні ручки численних дверей.

Фінал цієї розповіді трохи сумний, він про те, що ця унікальна будівля потребує постійної підтримки, реставрації, ремонту, і на це зазвичай не вистачає коштів. Але попри все Театр ім. О. Кобилянської активно живе і запрошує глядачів на вистави, які прикрашають афішу Чернівців.