Олександр Iрванець: Важливо тримати баланс
Одного із засновників популярного товариства «Бу-Ба-Бу» (до складу якого входили також Юрій Андрухович і Віктор Неборак), відомого поета і перекладача знають і шанують не лише колеги по перу, але й численні любителі художнього слова. Його п’єси перекладалися німецькою, польською, англійською, французькою, хорватською мовами, ставилися в театрах Німеччини, Польщі та Люксембургу. Одна з останніх робіт Олександра Ірванця — переклад книжки визнаного польського автора Януша Гловацького: це автобіографічна проза під назвою «З голови», яка вийшла у видавництві «Астролябія». Він зізнався, що мріє закінчити свій роман. Побував у Відні: брав участь у цікавому проекті під назвою «Дунау-драма» за участю драматургів країн, через які протікає Дунай: Німеччини, Словаччини, Австрії, Угорщини, Сербії, Болгарії, Румунії і України.
— Олександре, розкажіть про людей, яких ви можете з певністю назвати друзями, які вже не раз підтримували вас у важкі хвилини.
— Список буде досить великий. Я людина неконфліктна, у мене немає ворогів. Коли бачу, що людина мене не любить, я просто припиняю з нею спілкуватися. У топ-листі моїх друзів перші місця займають «бу-ба-бісти» Неборак і Андрухович. Кого-кого, а їх життя перевірило вже стільки разів, що вистачить на кілька життів. Серед друзів: Назар Федорак, Тимофій Гаврилів, Андрій Бондар, Олесь Ульяненко, Юрко Позаяк, Євгенія Кононенко, Петро Мідянка, є також багато друзів серед журналістів і художників. Це чи не єдине моє надбання — якщо взяти мапу Європи, то майже в кожному місті у мене є добрий друг або приятель, який не дасть мені пропасти, якщо я там опинюся. Я цим дуже пишаюся.
— За останнє десятиліття з’явилося багато цікавих молодих письменників і помітно зріс інтерес до сучасної вітчизняної літератури. Люди, які пишуть, можуть себе прогодувати...
— Я можу жити зі своєї писанини, але це не творчість. Годують переклади, журналістика, редагування... 17 років незалежності все-таки щось дали. Україна стала українською, з’явився читач української книжки. Якщо обставини будуть сприятливими, його буде дедалі більше, і це тішить. Саме роками незалежності спричинена поява Любка Дереша, Тані Малярчук, Ірени Карпи, Оксани Луцишиної... Не всі спричиняють такий ажіотаж, як Любко Дереш, але привертають до себе увагу.
— Чи змінилися з часом ваші літературні смаки?
— Смаки в мене досить примітивні: я люблю добру літературу та не люблю поганої. Ось такий зовсім не витончений гурман. Я просто починаю читати: як воно мені йде — просто дочитую, а як не йде — відкладаю. Зараз читаю дуже багато нової української літератури —«Сьомга» Софії Андрухович, «БЖД» Сашка Ушкалова. Нової літератури є досить багато, вона цікава й варта уваги. Інша справа, що, кажучи високим стилем, «людність наша відучена читати». Адже в принципі дуже мало людей читає, але я належу до того «дуже малого» числа.
— В Острозькій академії ви читаєте курс «Специфіка письменницької праці». Чи можна людину навчити писати?
— Людині, яка має здібності й талант, можна полегшити шлях до цих вершин методом вдалого коригування, спрямовування — добрими книжками, якимись корисними порадами, допомогою у формуванні її світогляду. Адже йдеться про першокурсника: 18 років — юне створіння, яке ще можна ліпити, як глину. На першій лекції кажу студентам: «Я не вчитиму вас писати. Але я вчитиму вас бути письменниками. А по-друге, затямте собі одразу: якщо ви маєте ілюзії, що в світі знайдеться кілька тисяч осіб, які купуватимуть вашу книжку і ви з того житимете, то назавжди позбудьтеся цієї думки — і тоді вам буде легше жити». Важливо тримати баланс — з одного боку, творча молода людина мусить себе любити й шанувати, інакше нічого не досягне, але з другого — не можна себе обожнювати. Треба вміти подивитися на себе іронічно. Мати баланс упевненості в собі, самоповаги, навіть любові до себе і критичного ставлення — це дуже важливо.
— Часто письменники кажуть, що кращий їхній твір ще не написано. Ви теж так вважаєте?
— Так, це про мене. Я маю на увазі свій роман. Я неодмінно ще напишу певну кількість віршів. Але збираюся писати прозу. Є дуже багато цікавої літератури, яку треба перекладати. Крім Януша Гловацького, є цікавий болгарський письменник Христо Бойчев — мій друг. Я не дуже добре знаю болгарську мову, але з Юрою Макаровим — популярним телеведучим, чия перша мова була саме болгарська, ми збираємося перекласти твори Бойчева. Зараз у мене такий період, коли хочеться перекладати. Але прийде момент, коли я сяду й напишу свій опус магнум — роман, який, крім мене, більше ніхто не напише. І який усіх читачів просто вразить!
ДОВIДКА «Дня»
Олександр Ірванець — поет, прозаїк, перекладач. Народився 24 січня 1961 року у Львові. Проживав у Рівному. 1988 року закінчив Московський літературний інститут. Автор дванадцяти книг, п’ять із яких — поетичні збірки. Співпрацював із багатьма періодичними виданнями. Зараз має авторську рубрику в журналі «Україна». Один із засновників популярного товариства «Бу-Ба-Бу». Викладає в Острозькій академії. Живе в Ірпіні.
