Олексій Вертинський: «Я ще досі шукаю, експериментую»...

Цей актор — добрий, ексцентричний комік, для якого ставлять вистави відомі режисери, а драматурги пишуть п’єси... Наша бесіда про акторську професію, ставлення Вертинського до власного амплуа і самого себе...

— Наближається фінал театрального сезону, по закінченні якого, напевне, хочеться зробити деякі висновки. Які найважливіші для вас роботи були у цьому сезоні?

— Відверто кажучи, я настільки втомився від активної роботи, що навіть просив режисерів дати мені деякий перепочинок, аби я міг зупинитися, подумати... Тому можу сказати, що цього сезону я грав менше, аніж у попередні роки. Хотілося б виділити «Крихітку Цахес» за Гофманом у сценічній редакції Ярослава Стельмаха — вистава, яка, на мою думку, стала несподіваною й своєчасною для нашого глядача. У Молодому театрі триває продуктивна робота, виходять нові вистави, на які щиро відгукуються глядачі — це й «Четверта сестра» (режисера Станіслава Мойсеєва), і остання прем’єра нашого колективу в постановці Тараса Криворученка «Звичайна історія» за прекрасною та улюбленою багатьма театралами п’єсою Марії Ладо. Я рекомендував би всім, хто любить театр, обов’язково їх подивитися.

— Кажуть, що ви ніколи не відмовляєтесь від ролей... Чи це правда?

— Мені справді дуже складно відмовити режисерові, який пропонує мені роль, до речі, якою б ця роль не була. Цьому мене навчили справжні майстри своєї справи. Це були люди ще тієї старої «закваски», які вміли цінувати роботу, пишатися нею й професійно підходити до створення будь-якого характеру. Проте сьогодні я інколи можу попросити режисера, аби він не пропонував мені роль, оскільки обсяг роботи іноді перевищує мої можливості: щовечора виходити на сцену, а зранку бігти на репетицію — і так кожного дня, а це надзвичайно важко й фізично, й психологічно.

— Ви граєте майже в усіх виставах художнього керівника Молодого театру Станіслава Мойсеєва. Чи не закидають колеги, що режисер вдало користується вашими акторськими та психофізичними особливостями, не намагаючись щось «зламати», переробити й т.iн.?

— Такі думки, звичайно, можуть виникати. Проте я б не хотів кокетувати, і можу щиро зізнатися, що я дуже щасливий, адже у моєму професійному житті свого часу з’явився такий режисер, як Станіслав Мойсеєв, який, працюючи над виставами, часто «робить ставку» на мене, нехай навіть використовуючи те, на що вже звик реагувати глядач. Окрім того, було б набагато гірше, аби цих робіт у мене не було.

— У вашому доробку досить різнопланові ролі, ви багато працюєте, і глядач, як ви самі зазначили, особливо реагує на вже відомі йому акторські «витівки». Чи не виникає у вас інколи відчуття «конвеєрності»?

— Я навчився грати різні ролі, швидко «перестрибуючи» з одного характеру в інший: коміків, злодіїв та навіть героїв-коханців, що взагалі, здавалось би, суперечить моїй акторській природі. Але я не можу сказати, що «конвеєр» тут має місце, адже все ж таки кожний характер намагаюся зробити органічним і самобутнім.

— А яке професійне коріння має амплуа «ексцентричного коміка» — це дещо схоже на акторів французької комедійної школи?

— Я мушу зізнатися, що обожнюю комічний жанр. Клоун — це насправді дуже складна й багатогранна акторська робота. Я щасливий, що це амплуа мені Богом дане. Не хотілось би говорити неправду, жаліючись, як мені складно смішити глядача. Іноді мені навіть не доводиться докладати якихось зусиль... виходжу на сцену, а глядач вже сміється. Проте, до речі, знову ж таки Мойсеєв вперше спробував мене «витягти» з комічного жанру, змусивши зіграти соціальні ролі, що для мене значно складніше. Але насправді кожний характер потребує осмислення: коли відбувається розподіл ролей, і навіть якщо мені дається комічна (улюблена), я все одно запитую себе: чи «нашкребу» я в собі те, що примусить глядача сміятися?..

— Чи є улюблені ролі?

— Мені подобаються, насамперед, «непопсові» ролі, так би мовити, «з подвійним дном», з різними підтекстами. Життя дуже багатогранне, його не можливо бачити лише з якогось одного боку. Так само і ролі — потрібно зробити кожний характер об’ємним і неоднозначним.

— Як сформувався ваш творчий тандем із драматургом Ярославом Стельмахом? «Синій автомобіль», поставлений за його п’єсою, став знаковою виставою у вашому професійному житті?

— Коли я отримав пропозицію грати у «Синьому автомобілі», (а був я тоді не таким вже й молодим), то, мушу зізнатися, що спочатку не відчув цей матеріал. Навіть просив, аби мене пощадили, бо це була моя друга вистава у Києві, мені не хотілося безславно поставити крапку у своїй професії. Проте Станіслав Мойсеєв переконував, що я повинен зіграти у цій виставі. На прем’єру я йшов у стресовому стані... А наш тандем зі Стельмахом виник вже через деякий час після того, як я почав із «Синім автомобілем» «брати» театральні премії. Я змушений був визнати, що помилився у своєму відчутті й ставленні до матеріалу. Дуже шкода, що талановитий письменник, драматург і перекладач Ярослав Стельмах дуже рано пішов із життя, він міг би ще багато написати цікавих п’єс. Стельмах трагічно загинув шість років тому в автокатастрофі. Тоді теж було дуже спекотне літо, і у Ярослава, який був за кермом, зупинилося серце...

— А як виник «Крихітка Цахес»?

— «Крихітка Цахес» з’явився завдяки своїй складності та актуальності... Це театральний експеримент, і я пішов на певний ризик, працюючи з нестандартним матеріалом — як літературним, так і сценічним. «Крихітку...» з великою зацікавленістю прийняли критики та глядачі Міжнародного фестивалю моновистав «Відлуння», який проходив навесні цього року у Києві.

— До речі, ви не нехтуєте роботою у шоу-бізнесових проектах — працюєте на телебаченні, а також як ведучий різноманітних програм і промоакцій? Чи не вступає така робота у конфлікт із вашими професійними почуттями?

— Я абсолютно не соромлюсь цієї роботи. І, як би я не жалівся на свою завантаженість, не казав, що я вже старий, здаватися не хочеться: хочеться тримати, як то кажуть, «руку на пульсі», що, до речі, корисно і для моєї роботи в театрі. Окрім того, я не вважаю себе якоюсь значною постаттю, котра займає у театральному житті певну нішу — я ще досі шукаю, експериментую, прагну «пробувати» якісь нові жанри і радію, якщо відчуваю, що робота зроблена якісно і професійно.

— Чи плануєте продовжувати стосунки з кінематографом?

— Я ніколи не робив ставку на кінематограф. Мені взагалі здається, що кінострічки, у яких я знімаюся, зроблені не на масового глядача і їх мало хто бачить. У перспективі — нова робота у комедії «Пушкєн:)» молодих, але дуже талановитих режисерів Вадима Мурованого та Олега Бобало. Це спільний кінопроект України, Росії та Чехії — історії пушкінської доби: головні герої — авантюристи (Пушкєн — Дмитро Хоронько, а Оленіна — Дмитро Ісаєв), які спекулюють на прізвищі відомого поета. Дія фільму відбувається у місті N (десь між Києвом та Одесою). Я граю вірного слугу Пушкєна.

— Що чекаєте від професії?

— Планується дуже багато поїздок. Серед нових вистав — робота з прекрасною актрисою Адою Миколаївною Роговцевою. Поки робоча назва постановки «Star Quality» за п’єсою Ноела Кауарда (режисер Олексій Лісовець). Це буде бенефіс Роговцевої, яка в липні відзначить свій ювілей, а прем’єру публіка побачить восени, коли розпочнеться новий театральний сезон. У виставі зайняті відомі актори, мої колеги: Остап Ступка, Олесь та Влад Задніпровські, Микола Добринін, Катерина Степанкова та інші. Худкерівник мого рідного Молодого театру Станіслав Мойсеєв запропонував мені грати у п’єсі Ануя, але про те, що ще не зроблено поки рано говорити...