Про кризу слабкої влади

Ідея постановки у театрі «Колесо» вистави «Антігона» за Софоклом зародилася ще у 2014 році. Під час фестивалю моновистав «Відлуння», який театр проводить щорічно.  Тоді у журі був гість із Греції — режисер Еммануїл Куцуреліс (Аrt Syndicate, Афіни). Саме він і став автором ідеї, продюсером і одним з режисерів вистави.

— Події Майдану надихнули мене на постановку в Україні саме класичної античної п’єси. «Антігона» — антивоєнна трагедія. Вона про війну і свободу, і, головне, — про людину. Зараз по всьому світу ставиться саме ця п’єса. «Антігона» дуже актуальна для України і для Греції, де сьогодні відчувається певна політична, суспільна і моральна криза,  — вважає грецький режисер.

На етапі опрацювання п’єси з акторами роботу продовжила художній керівник театру Ірина Кліщевська. Спільна постановка продемонструвала більш глибинний підхід до матеріалу, наблизила до грецького менталітету. Так, режисер Е. Куцуреліс, який працює на перетині драматичного і хореографічного театру, багато уваги приділяв жесту. Кожен рух актора у виставі відображав певний текст. Хореографом виступила Ганна Лисенко. Музика композитора Володимира Дадикіна поєднує грецькі мотиви із відчуттям позачасовості і вічності, посилює космічну атмосферу і міфологізм.

Давньогрецький театр мав в архітектурній основі напівкруглий майданчик — орхестру, де власне відбувалося дійство, театрон — місця для глядачів на схилі гори і небо над головою. Додаткові деталі з’являлися для зручності. Головним творцем театру був драматург. Європейський театр на декілька тисячоліть був визначений «Драматичним» завдяки грецькій «Поетиці» Аристотеля.

«Антігона» оселилася у Камінній залі Київського театру «Колесо». На маленькій сцені розгортається зменшена копія античного часопростору. Є Земля (орхестра, коло на підлозі сцени), і є Небо із Чумацьким шляхом, яке постійно обертається на заднику, транслюючи час. У цьому вічному Всесвіті є Людина зі своїми проблемами і стражданнями. Сценографія  — Марія Каламара (Греція), художники — Світлана Заікіна, Валерій Софронов, Світлана Павліченко, художник по костюмам — Ласкаріс Валаваніс (Греція).    

Е. Куцуреліс слідував трактовці «Антігони» німецького філософа Г. Гегеля, який розглядав головний конфлікт п’єси в протиставленні принципів сім`ї і держави. І. Кліщевська наближала цей конфлікт до української ситуації. Таким чином у центрі вистави опиняється Креонт (Олег Коваленко), Антігона (Марія Грунічева) лише слугує збудником для загострення (без)відповідальності влади. Перед глядачами постає абсолютно невпевнений, постійно сумнівний і слабодухий правитель. Він переступає не лише через моральний вчинок Антігони, яка вшанувала смерть рідного брата,  а й через власну сім’ю. Разом із Антігоною гине син Креонта Гемон (Олександр Дідик), закоханий у дівчину, і дружина Креонта Еврідіка (Валентина Бойко). Креонт через власну пиху і гординю нехтує порадами віщуна Тіресія (Станіслав Колокольніков) і вісників. В першу чергу він нехтує людським фактором як таким, забуваючи, що саме життя людини формує вільну країну. Прозріння приходить занадто пізно, воно здобувається лише через власний біль, через смерть близьких. Втім, вже зовсім недоречно каятися, залишається лише зректися влади і визнати свою неспроможність. Криза слабкої влади висвітлює український аспект в античній трагедії. А заданий театральний позачасовий простір водночас нагадує про трагічну сцену нашого народу — про Майдан.

Всі персонажі вистави — це водночас і хор, всі рівні між собою і перед богами, всі звичайні люди. Здобувши владу треба захищати в першу чергу людину, а не власні примхи. Мізансцени у постановці  будуються за принципом кола. На цій землі під вічним зоряним небом нічого не змінюється, людина стикається із тими ж проблемами, розв’язує ті самі питання. Чорні хітони з каптурами і незначні ознаки грецьких прикрас, виділяють серед темного натовпу Антігону у білій сукні. Антігона скине чорний хітон, назавжди засвідчивши свою інакшість... Перед глядачем постане проста українська дівчина.

У цій виставі панує вічна ніч, довгоочікуваний день так і не настає... Здається, наше суспільство так само переживає темну добу, крокуючи по колу одних і тих самих вічних проблем.