Проти духовного плебейства

Кияни зворушливо люблять заньківчан – обидва вечори зал Театру ім.І. Франка був повен, а опісля кожної вистави акторів довго не відпускали зі сцени.

Першою львів’яни показали «Марію Заньковецьку», поставлену Федором Стригуном до 100-літнього ювілею Національного театру. Це ніби ремейк п’єси І. Рябокляча, за якою 1972 року Олексій Ріпко створив легендарну виставу, що йшла з незмінним успіхом понад 20 років. Вона здавалась неймовірно на ті часи сміливою й була певним взірцем сценічної шляхетності. Лариса Кадирова грала тоді Заньковецьку, Федір Стригун – Садовського. Вистава лишилась легендою… А от п’єса, як тепер очевидно, морально застаріла, її не рятує редагування, а дидактичність надто кидається у вічі. Чудова актриса Альбіна Сотникова в ролі Марії приречена виголошувати гасла про служіння рідному народові - й іншого вибору драматург їй не залишає. Звісно, в таких випадках кажуть, що «королеву грає почет», і тут ця формула сповна себе виправдовує. В спектаклі ціле гроно цікавих акторських робіт, часом зовсім малих, але довершених. Скажімо, Юрій Чеков грає невелику роль Погожина - і в цій ролі якимось неймовірним чином оживає стримана шляхетність ще тієї, Ріпкової постановки. А ось ще кілька майстерних епізодів: Максим Максименко (поліцмейстер Житомира), Роман Біль (поліцмейстер Києва), Євген Федорченко (генерал Єсипов). Розкішно- гротесковий, смішний і страшний одночасно – генерал-губернатор Дрентельн у трактовці Григорія Шумейка. Дивовижна Наталя Поліщук в ролі Агати Боярської - тут парадоксально віддзеркалюється сама Заньковецька, ніби її друга іпостась, зовсім не янгольська й по-людськи драматичн о-зрозуміла. Згадаймо й ще кілька яскравих жіночих ролей: Віра Гаврилівна (у виконанні Таїсії Литвиненко), Горпина Захарівна (у виконанні Валентини Щербань). І не забудемо ще кількох добре зроблених міцних чоловічих характерів: Орест Гарда в ролі Марка Кропивницького, Андрій Сніцарчук у ролі Сергія Хлистова і сам Федір Стригун в образі старого Адасовського.

СЦЕНА З ВИСТАВИ «ПЕРЕД ЗАХОДОМ СОНЦЯ» / ФОТО ТАРАСА ВАЛЬКА

Наступного вечора ми побачили драму Г. Гауптмана «Перед заходом сонця» у постановці Алли Бабенко. Опісля в залі довелось почути таке: мовляв, якщо «Марія Заньковецька» - спектакль без героя, то «Перед заходом сонця» – це герой без спектаклю. Хвацько сказано, хоча тут потрібне уточнення. Справді, видатний артист Богдан Козак настільки докладно виліпив роль Маттіуса Кляузена, що більшість інших персонажів поруч із Маттіасом здаються лише пунктирно позначеними. Більшість – але таки не всі! Бездогнанні Борис Мірус (доктор Вуттке), Юрій Брилинський (пастор Іммос), Максим Максименко (Штайниц), Роман Біль (Вінтер).Утім, усе це персонажі епізодичні. Одначе під пару Маттіасові Кляузену є ще один персонаж, майже рівний йому – Гайгер. Григорій Шумейко грає його з таким щасливим артистичним захватом, що ролі Кляузена й Гайгера можна, без перебільшення, назвати подвійним акторським бенефісом Богдана Козака й Григорія Шумейка.

Вистава «Перед заходом сонця» звучить дуже сучасно, бо йдеться тут про опір аристократичної культури прагматичному плебейству. А втім, хіба «Марія Заньковецька» - не про те саме?