«Ричард» із сюрпризом

Прем’єру призначено на 15 і 16 листопада. Глядачі з нетерпінням чекають, що ж цього разу вигадав режисер Андрій Білоус у Київському театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра, замахнувшись на одну з найскладніших психологічних п’єс світового класичного репертуару — «Ричард ІІІ» Вільяма Шекспіра, довіривши зіграти головну роль молодому акторові Олексієві Тритенку. Нині цей актор не лише активно працює в театрі, а й багато знімається в кіно. Олексій із завидним оптимізмом дивиться на життя, хоча починав свою творчу кар’єру в Києві нелегко...

— Я народився в Запоріжжі, — розповів Олексій Тритенко. — Закінчив Дніпропетровський театральний коледж. Набирали нас на курс осіб 25, а дипломи отримали всього 17. Із них у театрах Одеси, Дніпропетровська, Києва працюють осіб шість, а один мій однокурсник поїхав до Москви, служить у МХТі, але не актором, а помічником режисера. Я ж після випуску неповний сезон пропрацював у Одеському російському драматичному театрі.

— А в трупі лівобережців як ти опинився?

— Приїхав на прослуховування до Києва. Це було восени, а в лютому нагадав про себе Едуардові Марковичу Митницькому, і він із наступного сезону взяв мене до трупи театру. І було це 2003 року.

— Скажи, а актуальне «квартирне» питання театри сьогодні допомагають вирішувати молодим акторам?

— На щастя, ні. Чому на щастя? Бо, як сказав класик, «все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими»! І це якраз той випадок. Спочатку я знімав куток у однокімнатному помешканні, а господиня жила на кухні. Потім настав такий період, що за два місяці мені довелося поміняти три помешкання... Але я не роблю трагедії через невирішене житлове питання, бо кочове життя не дозволяє обростати зайвим барахлом, а при черговому переїзді відразу відпадає потреба тягнути непотрібні речі, якими поступово обростаєш.

— У такій ситуації протриматися у фінансовому значенні «на плаву» акторам допомагає реклама і серіали. Після переїзду до Києва ти відразу почав зніматися?

— Не відразу. Майже рік ніяких пропозицій не надходило. Я, як і більшість акторів, починав із масовки, отримуючи за зйомку 50 гривень. Мій перший досвід роботи перед камерою відбувся в Дніпропетровську: знявся в кліпі однієї місцевої співачки, зігравши роль військового, що з’являється на екрані під співучу вальсову мелодію. Вдруге на зйомці епізоду (вже в Одеській кіностудії) стався курйоз. Я два тижні готувався, їздив знайомитися з собакою, з якою я мав працювати в кадрі, а в день зйомок мого нового чотириногого друга режисер замінив... на милу дівчину. Потім підробляв у рекламі. Як говорив один персонаж: «Навіть із роками не вдається подолати одне почуття — як і раніше, хочеться їсти». А кіно можна порівняти з лотереєю: можна виграти відкривачку для пива, а можна — помешкання. Хтось із акторів «засвітиться» в рекламі, а можна в театрі епізод зіграти — і це побачить кінорежисер, зрозуміє, що лише ти зможеш зіграти в його стрічці. Хоча, звичайно, набагато легше пробиватися на екран, коли тебе вже трохи знають. Ось як я потрапив на головну роль у проект «Вихід». У цій картині грав із Володею Вдовиченком (актор знімався в «Бригаді», «Бумері»). Приїхав познайомитися з режисером Ігорем Копиловим. Він раптом пригадав, що це я грав білявого здорованя з пістолетом у фільмі «Професор у законі» Олексія Лісовця. Провели короткі проби і мене затвердили на роль.

— «Професор у законі» став першим твоїм фільмом?

— Ні. До цього був ще один — «Танго кохання». До речі, сценарій «Танго» — адаптований до сучасності варіант володінської п’єси «З коханими не розлучайтеся...». Яку, знову ж таки, я граю і в Театрі драми та комедії (у нас вистава називається «Голубчики мої...»). Тільки у виставі я граю головного героя Мітю, а в кіно — роль його суперника, закоханого в його дружину. У стрічці «Професор у законі» я працював із величезним зацікавленням. Там підібралася чудова команда — режисер і актори. А взагалі за останній рік знявся в шести фільмах, один із них 12-серійний: «Розлучниця», «Новорічна рідня», «Право на надію», «Тато напрокат», які взимку мають вийти в ефір. Для мене зйомки в телесеріалах зовсім не примітивне заробляння грошей, а можливість попрацювати з колегами-професіоналами, як, наприклад, Олександр Ликов, Сергій Гармаш. Сергій Леонідович — висококласний актор! До речі, він також вчився в Дніпропетровську і у того ж педагога, що й я. Ось як, виявляється, тісний світ...

— Олексію, а в яких виставах ти зайнятий на театральній сцені?

— Моє життя в театрі — насичене. За неповних шість сезонів у мене в театрі дев’ять вистав. Рік тому режисер Андрій Білоус запропонував почитати шикарну п’єсу Інгмара Вілквіста «Ніч Гельвера». Я загорівся нею вмить. І ось навесні ми випустили виставу на сцені Театру маріонеток. Називається «Сволота». Ми граємо разом із Іриною Калашниковою. Можливо, доведеться шукати нову сцену для показів, бо не хочеться відмовлятися від такого цікавого матеріалу. Тим більше, що на сьогодні роль Гельвера вважаю однією з серйозних перемог, і насамперед — над собою як над актором. Ще в Театрі драми і комедії граю Крістіана в «Сірано де Бержераку», Мітю в «Голубчиках...» за романом Достоєвського і п’єсою Володіна, веселого монтувальника Тіма Олгуді у виставі «Глядачі на спектакль не допускаються», а в «Черзі» виконую відразу кілька ролей. Із останніх робіт — комедія «Не все коту масниця»: граю прикажчика Іполита, який все хоче одружитися з коханою дівчиною, але без грошей не можна. А жадібний купець Ахов не хоче віддавати чесно зароблену платню...

— Скоро в твоєму творчому списку з’явиться шекспірівський «Ричард III». Це дуже складний матеріал. Як народжується вистава?

— Говорити про виставу краще вже після прем’єри, коли буде зрозумілий кінцевий результат. Наразі можу сказати, що мій Ричард не так злий геній, як заручник системи влади, в якій є свої правила і закони, і якщо ти хочеш домогтися успіху, то доводиться їх виконувати. До того ж, король Ричард був реальним історичним персонажем, і було йому не шістдесят (як у нас часто зображали цього героя на сцені), а тридцять років, і його коротке правління було насправді щасливим часом для Англії, а всю «чорнуху», за якою Шекспір писав п’єсу, вигадали ричардівські недоброзичливці й вороги. Тому мій персонаж молодий, дуже щиро хоче допомогти своїй країні. Інше питання — що з цього виходить? Режисер вигадав цікавий хід постановки, і фінал буде несподіваним для глядачів, але всіх наших секретів і задумів я не розкриватиму. Ставить виставу Андрій Білоус, із яким мені працювати дуже цікаво й комфортно. Андрій завжди ставить «акторські» вистави, і мені це дуже подобається.