Рим обурений інтригою «Пікколо-театру»
Як уже повідомляв «День», адміністративна рада Мілана ухвалила запросити на пост художнього керівника найвідомішої в Європі італійської театральної трупи — «Пікколо-театру» 65-річного режисера Луку Ронконі.
Ідею цю радо зустріли не тільки в самому колективі, який після смерті свого фундатора Джорджо Стрелера перебував у глибокій депресії, а й із полегшенням — у театральних колах. Адже «Пікколо-театр» входить у лігу провідних європейських театрів й те, що його очолив режисер із чудовою творчою репутацією, гарантує: знаменита трупа подолає кризу.
Однак у самій Італії повідомлення про маневр Луки Ронконі викликало величезний скандал. Президент Римського театру Вальтер Падулла розцінив поведінку міланського «Пікколо» як «образливу, некоректну, бундючну й зухвалу». Офіційні римські власті у своїх висловлюваннях були дипломатичнішими, хоча також не приховували своєї досади й подиву. Римлян можна зрозуміти: Лука Ронконі, на думку фахівців, «чудовий режисер із чіткими ідеями й величезною енергією», чиї спектаклі «Несамовитий Роланд» за поемою Аріосто, монументальні сценографічні фрески «Останні дні людства» і «ХХ століття» визнано класикою сучасного театру, останні декілька років визначає політику Римського театру і, більше того, не далі як у квітні підписав із ним черговий контракт на два сезони.
Тож заява Вальтера Падулли про те, що рішення «Пікколо» зачіпає економічні інтереси римлян, а про шкоду для престижу його театру годі й говорити, аж ніяк не безпідставне. Підозру імпульсивного столичного директора про «акт таємної війни, розпочатої проти нас», ясна річ, слід вважати перебільшенням: «Пікколо-театр», запрошуючи Ронконі, бореться передусім за своє художнє реноме. Проте ситуація, справді, гранично конфліктна, якщо врахувати при цьому споконвічне суперництво двох міст, таке як, приміром, приховане протистояння між Києвом і Львовом чи Харковом.
Сам Ронконі, звісно, засмучений цим скандалом і змушений був зробити недавно публічну заяву про те, що, по-перше, він ще не підписував з «Пікколо-театром» ніяких угод і, по-друге, готовий сумлінно виконати всі свої зобов'язання в Римі. Проте, здається, від пропозиції переїхати в Мілан він не відмовиться: аж надто вона приваблива. До того ж для Луки Ронконі пост арт-директора «Пікколо» має і глибоко особисте символічне значення: саме на цій сцені у стрелерівському спектаклі «Три чверті місяця» 45 років тому відбувся його акторський дебют, а 1963 року він зробив тут свою першу самостійну постановку як режисер. Тепер, визнаного конгеніальним своєму вчителеві (у квітні Ронконі присуджено найпрестижнішу в світі театральну премію «Європа-театр»), його, ясна річ, сприймають як харизматичного спадкоємця Стрелера. Отже ентузіазм і крики тріумфу, що долинають з Мілана, напевне компенсують для Луки Ронконі шипіння Рима.
