«Селекціонер» Богдан Ступка

Енергії й працездатності художнього керівника Театру ім. І. Франка й президента Міжнародного Київського кінофестивалю можна тільки позаздрити. Як Богдану Сильвестровичу вдається високо тримати творчу планку? А очолюваний ним колектив вже впродовж багатьох років критики називають «головним театром країни». «День» у № 55 вже писав про святкування ювілею франківців, який гучно й весело вони відмітили в день професійного свята — Міжнародний день театру. Як «селекціонер», Ступка вирощує молоду зміну в своїй майстерні на базі театру й НУТКіТ ім. Карпенка-Карого. Завдяки пану Богдану народився і КМКФ. Хоча перший «млинець», який разом спекли Ступка й Зануссі (торішній голова журі) не можна назвати 100% вдалим. Чимало критики вислухали організатори форуму й зробили виставки, аби не повторювати помилки. Їхня головна мета, щоб Київ став кіностолицею і на фестиваль приїжджали зірки світового рівня. Саме з кінофоруму, який скоро стартує, ми і почали нашу розмову.

— Головна і дуже гарна новина, що II Міжнародний київський кінофестиваль відбудеться! Він пройде під патронатом Президента України В. Януковича, а це трохи допоможе нам у фінансовому плані аби провести форум на високому рівні, — підкреслив Богдан СТУПКА. — Кіноманів чекаємо на сеанси з 25 травня по 1 червня. У програмі понад 100 стрічок, пройде ретроспектива фільмів таких майстрів, як Акіро Куросава та Іштван Сабо. Відкриється наш форум картиною Отара Іоселіані «Шантрапа», яка нині представлена на Канському фестивалі. До речі, пан Іоселіані цього року очолить журі конкурсу ( в програмі 17 фільмів, а гран-прі становить 20 тисяч дол.). Чекаємо багато гостей: Єжи Гофмана, Вадима Перельмана, Станіслава Говорухіна, Михайла Єфремова, Тіграна Кеосаяна, Ольгу Куриленко та інших. Ми так підгадали, щоб зірки, які будуть у Каннах, встигли приїхати до Києва. Церемонію відкриття проведемо в Палаці «Україна», а фестивальними майданчиками стануть столичні кінотеатри: «Баттерфляй Ультрамарин», «Баттерфляй DeLux» та Будинок кіно. Квитки на покази не дорогі, а тому впевнені, що зали кінотеатрів будуть повні. У рамках фестивалю пройдуть: «круглі столи», на яких кінематографісти з різних країн обговорять болючі питання сучасного кіно, Форум українських кінопроектів, майстер-класи угорського режисера Іштвана Сабо, японської актриси Мієко Харади (вона знімалася в фільмах Акіро Куросави), польського режисера Єжи Гофмана й американського режисера Вадима Перельмана... До речі, Гофман обіцяє показати свою документальну чотирьох серійну стрічку про Україну. Я пропонував йому зробити ретроспективу, та він не згодився, сказав, що може пізніше і в конкурсі теж не хоче змагатися, а буде почесним гостем. А погана новина — у конкурсі не буде жодної української стрічки! Сьогодні ми не можемо говорити про відродження національного кіно... Будемо тримати кулаки і боліти за Сергія Лозницю, який на Канському форумі представляє фільм «Щастя моє»... А в позаконкурсних програмах ми все ж покажемо український «кінопродукт», який знятий за останні два роки.

— А крім Отара Іоселіані хто входить до членів журі?

— У нас дуже професійна й поважна судейська компанія збирається: американський режисер київського походження Вадим Перельман, популярний російський актор Армен Джигарханян, відомий український художник Сергій Якутович, польський режисер Марцель Лозінський та індійський актор Санджай Датт...

— Розкажіть про ваші враження від фільму «Шантрапа» і співпрацю з Іоселіані?

— Я готову картину ще не бачив, а зніматися і працювати з відомим грузинським кінорежисером було дуже цікаво. Іоселіані — людина творча, з тонким гумором, він уважно ставиться до всіх членів знімальної групи і тому кожне спілкування з майстром залишається на довго в пам’яті. Раніше я не був особисто знайомий з Іоселіані. Пізніше режисер признався, що не хотів мене запрошувати бо думав, що Ступка буде капризувати, і на майданчику зіркові «коники» показувати. Та коли побачив, що я дуже відповідально ставлюся до роботи і кожного епізоду, то сказав, що «ми — рідні души» і навіть почав мене називати «Ступочка». До речі, завдяки цьому фільму, який є творчим французко-грузинсько- українським проектом я побував у Тбілісі та Парижі. У мене роль у стрічці невелика, знімався усього чотири дні. Граю чиновника радянської доби (спочатку голову Комітету кінематографії, а потім посла СРСР у Франції) від якого залежить доля головного героя фільму Ніколаса (цю роль виконав грузинський актор Дато Тарієлашвілі). «Шантрапа» — автобіографічна картина, по суті, про те, як Отар Іоселіані став кінорежисером. Про його молодість, перші кроки у кінематографі. У нас «шантрапою» називають молодих бешкетників, а на французькій мові «а шантре» — людина, яка може співати, а «па» — заперечення, тобто шантрапа — це люди, які ніколи не зможуть заспівати. Картина посвячена творчім особистостям. Коли Отар змонтував фільм, то передзвонив і сказав, що на його думку, картина вийшла і я там натуральний. Скоро побачимо як стрічку оцінять критики і глядачі Канн, а потім Києва.

— А в яких ще картинах вас скоро побачать глядачі?

— Російський режисер Балкашинов запросив на зйомки стрічки «1945 рік». Я граю роль голови колгоспу, а події розгортаються у післявоєнний період, коли треба було піднімати село. Минулого року знімався в «Дикому ангелі» Войтюка. А зараз задіяний у картині, яку знімає студія «Мосфільм» і називається «Одного разу в Ростові». У сюжет покладена невигадана трагічна історія за часів Генсека Микити Хрущова, коли в Новочеркаську Ростовської області, людей, які вийшли на демонстрацію з соціальними гаслами, тодішні можновладці потопили у крові... А ще мене запросили на зйомки в український проект «Закохані в Київ»...

— А тепер перегорнемо вашу кіносторінку й поговоримо про театральні справи Театру ім. І. Франка. Символічно, що до 90-річчя ваш колектив знову звернувся до творчості Винниченка, з якого розпочав свою діяльність театр (у 1920 році була поставлена п’єса «Гріх». —Т.П.). Спеціально так підгадали, що до ювілею у репертуарі з’явилася вистава за Винниченком «Дорогу красі»?

— До «дати» ми спеціально нічого не вигадували. Прочитав п’єсу «Дорога красі» і вона мені сподобалася. Я ходив в Університет культури і мистецтв, бачив як Катерина Чепура поставила дипломну виставу «Поміж двох сил» — цікаво й запросив до нашого театру на стажування. Катерина принесла п’єсу «Дорога красі», яка хоча написана 100 років тому, але ніколи не ставилася. Я запропонував поставити її на Малій сцені. Судячи з реакції публіки прем’єра виявилася вдалою й можна привітати не тільки молодого режисера з дебютом, а й наших акторів з цікавими роботами. До речі, 2 травня ми відзначили ювілей — сотий раз наші актори зіграли «Наталку Полтавку». З цією виставою франківці виступали на багатьох театральних фестивалях і гастролях, зокрема, у Америці, Росії, Польщі... Зараз на великій сцені проходять репетиції «Бурі» за Шекспіром, яку ставить відомий режисер Сергій Маслобойщиков у якій зайняті провідні актори: Петро Панчук, Богдан Бенюк, Олексій Богданович, Василь Мазур та інші. На прем’єру запросимо публіку у червні, а на початку липня, перед закриттям сезону, покажемо виставу «Грек Зорбо» — це постановка Віталія Малахова, у якій грають: такі майстри, як Анатолій Хостікоєв і Наталя Сумська, а також Тарас Постніков, Юрій Сак...

— Богдане Сильвестровичу, в останньому інтерв’ю «Дню» Роберт Стуруа признався, що восени плануються на франківській сцені гастролі Тбіліського театру ім. Ш. Руставелі й що він мрії ще попрацювати у Києві. Про які творчі спільні плани йдеться?

— Гастролі будуть і Роберт Робертович обіцяв показати свої нові роботи! Можливо ми поновимо його постановку «Цар Едіп» по Софоклу, але вже з іншими акторами. Я вже там не буду грати бо вже «замолодий» для ролі Едіпа... Хай вже інше покоління франківців попрацює зі Стуруа бо для акторів це не просто репетиції, а відкриті уроки майстерності. Роберт Робертович завжди робить щось зовсім інше, хоча в основі лежить таж п’єса. Він мріє поставити на нашій сцені українську класику. Може це буде «Украдене щастя» Івана Франка. Але це ще не конкретні плани.

— На класику замахувався й український канадець Григорій Гладій, який поставив у вас «Істерію» Террі Джонсона, і коли чекати на прем’єру?

— Дійсно, були такі плани. Гладій хотів поставити «Тіні забутих предків», та якось так сталося, що у нього багато різних творчих проектів у Канаді, Росії (він виступає як режисер і актор), а тому нічого конкретного про його київські плани не можу сказати...Я мрію, щоб в нашій афіші з’явився «Пер Гю’нт», можливо Рімаса Тумінаса або Еймунтаса Някрошюса запросимо попрацювати...

— Чи поїде цього року ваш колектив на гастролі?

— Ми збираємося на гастролі у Херсон, але конкретні дати ще невизначені бо повинні отримати кошти на цю поїздку, узнати умови де будить жити артисти, підготувати афіші та вирішити інші організаційні питання. Є у нас плани виступити в Польщі та Ізраїлі. А взагалі до гастролей треба ретельно готуватись. Так, до виступу в Північній Пальмірі ми готувалися місяців чотири. Нагадаю, що в лютому театр з успіхом виступив в Санкт-Петербурзі. Нам було приємно, що наш колектив там пам’ятають (востаннє виступали в 1982 році). Вистави: «Кайдашева сім’я», «Швейк», «Одруження» і «Тев’є-Тевель» грали на сцені знаменитого БДТ ім. Г. Товстоногова, а «Легенду про Фауста» у «Виборзькому домі». Є у нас плани, щоб зробити обмінні гастролі. Ми поїдемо до Грузії, а колектив Тбіліського театру ім. Шота Руставелі буде виступати у Києві. Зараз шукаємо спонсорів, бо як кажуть: «На бюджет надейся, а сам не плошай».

— А до «Року Чехова» щось готуєте поставити?

— Наші студенти четвертого Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого поставили до ювілею класика «Чайку» і на франківській сцені час від часу її грають (режисер і сценограф вистави Валентин Козьмено-Делінде). Думаю, коли закінчать навчання, то може сім чоловік візьмемо у трупу. Побачимо. Хтось із студентів захоче стати магістром і продовжить навчання. Зараз у нас така система, що на акторському факультеті вчаться п’ять років, а, наприклад, у Сорбоні — три роки. Не знаю, чи потрібно так довго вчитися бо є специфіка і актор — це склад душі. Можна багато вчитися і так і не стати гарним актором... Я вважаю, що свої головні університети майбутні актори проходять не в аудиторії, а на сцені або на знімальному майданчику, а тому ще першокурсниками став випускати студентів своєї майстерні у масовку, і нині всі вони активно задіяні у поточному репертуарі нашого театру.

— Про нові кіноролі ви трошки розказати, а в рідному театрі у яких прем’єрах ви задіяні?

— Є багато пропозицій та мало часу. Наприклад, екс-киянин, нині американець Ігор Афанасьєв збирається поставити свою п’єсу «Байка про отамана Сірка, про шевальє Дартан’яна і про турецького султана». Він запропонував мені зіграти роль старого Сірка, середнього — Остапу, а молодого — Дмитру, тобто три покоління Ступок буде задіяне у постановці, а ще по п’єсі потрібен малий хлопчик і на цю роль режисер шукає юного виконавця. Коли Афанасьєв прийшов з цим проектом, то я сказав, що це нагадує відому епіграму Валентина Гафта про Міхалкових, і якщо її трохи переробити то вона прозвучить так: «Страна ты слышишь страшный зуд? Три Ступки по тебе ползут»... Втім, думаю, що постановка про Сірка повинна зацікавити глядачів бо заради них ми, актори, і працюємо.