Щастя з глини

Селище Опішня («Опішне» на місцевий лад) розташовується на північ від Полтави, в Зіньківському районі, на пагорбах над Ворсклою. Перша найпопулярніша версія походження топоніма — від назви осадової породи «опоки», завдяки якій у селищі розвинувся гончарський промисел. Друга — від слова «опішитися», що означає «зійти з коня, відпочити». Обидві версії мають право на існування, адже гончарство стало основою бренду населеного пункту та робить його відомим. А милування візерунками на посуді можна сприймати як вид медитації.

ПРОГУЛЯНКА САДИБАМИ МАЙСТРІВ

Музей гончарства створили в Опішні ще у середині 1980-х, трохи пізніше він розрісся до національного музею-заповідника. Нині в його складі, крім головної експозиції — кілька музеїв, присвячених конкретним майстрам або гончарським родинам.

Першим 1988 року почав функціонувати меморіальний музей-садиба Олександри Селюченко. Його відкрили в будинку, де проживала славетна майстриня глиняної іграшки. Її роботи брали участь у всесоюзних виставках, деякі досі перебувають у приватних колекціях по всьому світу. Двір та усі будівлі, горно мисткині, інтер’єри та предмети побуту збереглися такими, якими були за життя Селюченко. Звичайно, в музеї представлений і творчий доробок майстрині — велика колекція кераміки, декоративної мальовки та письмових творів.

Про опішнянську мальовку можна більше дізнатися в меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів. Явдоха Пошивайло була яскравою представницею цієї школи, а її чоловік Гаврило — одним із найвідоміших творців української кераміки другої половини ХХ століття. Саме їхні вироби стали мотивом колекції цього підрозділу, але, крім них, тут можна побачити і роботи інших майстрів кінця ХІХ — початку ХХ століття. Тут ще й зразки традиційної полтавської вишивки та картини минулого століття, старовинні ікони та рушники. Як і в попередній садибі, інтер’єр і надвірні будівлі збережено.

Найбільша в країні приватна колекція місцевої кераміки зберігається в музеї-садибі філософа, ученого та колекціонера Леоніда Сморжа. Із майже семиста творів багато існує в єдиному екземплярі. В колекції також є сорочки, скатертини та рушники, які опішнянські жінки оздоблювали різними видами вишивки.

Важливий елемент гончарської слави Опішні — будівля колишнього Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства, де нині працює Музей мистецької родини Кричевських. Василь Кричевський був автором проекту цієї споруди, неодноразово бував у Опішні та спілкувався з місцевими майстрами.

Колись на цьому місці діяла перша в Лівобережній Україні гончарна школа, а вже в новому приміщенні — керамічні школи, артіль «Художній керамік» та однойменний завод художніх виробів. Коли будівля перейшла у власність заповідника, вона була в критичному стані. Кілька разів на реставрацію виділяли кошти з державного бюджету, але з ними суттєвого результату досягти не вдалося. Працівники музею зрозуміли, що ситуацією варто керувати самостійно, тож почали самі опікуватися його відновленням, вкладаючи зароблені на екскурсіях кошти.

Будинок ожив, акумулювавши у собі найкращі опішнянські ресурси та надбання. Підсилює ефект Стіна гончарної слави України, відкрита 2011 року, — такий собі пам’ятник героям українського гончарства. Її прикрашають меморіальні дошки як найвідомішим місцевим майстрам, так і видатним діячам української культури, які допомагали гончарям, колекціонували їхні твори, прославляли їх по всьому світу.

ШОПІНГ І ФЕСТИВАЛІ

Програма мінімум у Опішні — відвідини центру музейної «агломерації», Національного музею українського гончарства. Стіни невеличкої будівлі завішані тарілками різних розмірів і візерунків. Доповнюють експозицію картини, на яких обіграються вічні образи і символи, а також інші дива опішнянської кераміки: глеки, миски, різнокаліберні свистульки та фігурки. З інтерактиву — глиняний пазл «збери глечик» і великий екран на другому поверсі, на якому демонструють пізнавальні фільми.

Прикрашені чудернацькими скульптурами і подвір’я музею, і друга частина території, відділена парканом. Зразки монументальної кераміки не обов’язково виліплені за сюжетами з гончарського життя, вистачає і буденних для нас речей, і відголосків міфів і легенд.

За парканом ховається арт-об’єкт «Вежа», насправді радше схожий на місток. Внизу — гойдалки, нагорі оглядовий майданчик. Око радіє спогляданню суцільних масивів зелені між трьома пагорбами. Ще цікавіше видивлятися деталі після прочитання невеликої анотації на землі.

На крайньому зліва пагорбі в VII — IV століттях до н. е. розташовувалось скіфське городище Кардашів вал, яке слугувало форпостом для Більського городища, одного з найбільших у Східній Європі. Центральний пагорб у VIII — IX століттях був зайнятий городищем роменської культури, а на крайньому праворуч пагорбі (куточок Гончарівка та Лиса гора) є залишки фортеці козацьких часів. Щоправда, з «Вежі» видно лише хрест.

Програма максимум — не тільки обійти усі музеї та закупитися опішнянською керамікою, а й стати частиною «Здвигу», тобто тижня національного гончарного здвиження. Цього року він відбувається в останній тиждень червня. Апогей свята припадає на 30 число, проте в заповіднику організовують ще кілька цікавих заходів: фотоконкурс, наукові симпозіуми, мистецький ярмарок, ковальський фестиваль, конкурс малюнків на тілі за мотивами гончарних виробів, квести, екскурсії... Життя у селищі вируватиме, наче в мегаполісі!