Спадкоємці Булгакова

Минулого тижня в нашій столиці відбувся Міжнародний фестиваль мистецтв ім. М. Булгакова. Він був присвячений найвідомішому твору письменника — роману «Майстер і Маргарита». Два вечори та дві ночі актори різних шкіл і різних країн читали легендарний твір. Вони імпровізували на сцені бiля Гостиного двору. Одним з організаторів фестивалю виступив Креативний фонд ім. М. Булгакова.

— Які цілі ставить перед собою булгаковський фонд?

— Наш фонд було організовано в 2002 р., — розповів Олександр Філіпченко, голова правління і виконавчий директор Фонду ім. М. Булгакова. — Ми ще зовсім молода організація. Поки що накопичуємо свій потенціал. Тісно співпрацюємо з Літературно-меморіальним музеєм М. Булгакова, консультуємося з різних питань із його співробітниками. Пріоритетними завданнями фонду є популяризація та пропаганда творчості Михайла Афанасійовича як великого нашого земляка та самобутнього письменника. Фестиваль — один із наших творчих проектів. Ми хочемо встановити пам’ятник письменнику в нашій столиці. Один з авторів монумента — знаменитий скульптор Микола Рапай. Ми маємо плани, пов’язані з вулицею на Борщагівці, що носить ім’я М. Булгакова. Вона має подібну хвилясту конфігурацію, як і на Андріївському узвозі, але на горизонтальній площині. Ми хочемо перетворити цей шматочок землі, щоб він нагадував киянам про їхнього легендарного земляка. Ми є власниками права на інтелектуальну власність проведення Міжнародного фестивалю мистецтв ім. М. А. Булгакова та розробили положення про проведення такого фесту в Україні.

— Але в Михайла Афанасійовича залишилися родичі, які проживають за кордоном та володіють правом його творчої спадщини. Ви з ними обговорили питання про фестиваль?

— В Америці, за лінією Олени Сергіївни, третьої дружини Булгакова, живе внук письменника Сергій Шиловський. Він заявляє, що є спадкоємцем Михайла Афанасійовича. Але, як відомо, Булгаков не мав своїх дітей, тому нащадки його дружини не можуть бути повноправними юридичними спадкоємцями. Пану Шиловському справді вдалося зареєструвати своє спадкове право на деякі булгаковські твори. Зокрема, на роман «Майстер і Маргарита». Саме тому багато років однойменний фільм Юрія Кари так і не вийшов на екрани та лежить у запасниках. Нині в Санкт-Петербурзі відомий російський режисер Володимир Бортко почав знімати серіал «Майстер і Маргарита», запросивши в картину ціле сузір’я прекрасних акторів: Олега Басилашвілі, Олександра Філіпенка, Кирила Лаврова, Олександра Абдулова, Ганну Ковальчук й інших. Канал «Росія», на замовлення якого знімають картину, зумів домовиться з булгаковським спадкоємцем. Цим питанням займалися юристи. Ми з Шиловським особисто не контактували, але наші юристи ретельно вивчили всі питання, і тому претензій на проведення Міжнародного фестивалю мистецтв ім. М. Булгакова в Києві американський спадкоємець не висуватиме. У наших планах ми хочемо проводити такі фести щорічно. Зовсім не випадково девіз нашої акції «Повернімо місту Майстра, а Майстру — його місто». До речі, цей слоган вигадав режисер Віталій Малахов, який став не лише автором ідеї фестивалю, а й зумів втілити його в життя. Завдяки ініціативі Віталія Юхимовича Гостиний двір на Контрактовій площі на два дні перетворився на великий літній театральний зал. Малахов буквально фонтанує ідеями. Він талановитий і самобутній режисер, котрий вміє привабити інших, зумів запросити не лише київських акторів із театрів ім. І. Франка, на Подолі, на Печерську, на Лівому березі, Російської драми, а й навіть хор МВС. До нашої столиці приїхали львів’яни з Театру ім. М. Заньковецької, донецькі «Жуки», а також зарубіжні виконавці. Гостями фестивалю стали: Новий театр із Лодзі, Московський театр «Notabene», російські актори — Олександр Філіпенко, Ігор Дмитрієв, Борис Хмельницький. З Іраку прибув Захаїр Мухамед Раді й ін. Завдяки їм булгаковський роман звучав різними мовами. Це були імпровізації. На мій погляд, вдалося досить цікаве видовище з елементами шоу. Хоча не все, що задумували, вдалося реалізувати на сцені.

— На фестивалі прозвучав дивний факт. Виявляється, роман «Майстер і Маргарита» перекладено 75 мовами, але повного українського тексту досі немає. Чи сприятимете ви тому, щоб цю ситуацію виправити?

— Ми вже почали таку роботу. Провели переговори з народним депутатом, головою Спілки театральних діячів України Лесем Танюком. Його зацікавила наша пропозиція. Хоча Лесь Степанович людина зайнята, але дуже творча. І, наскільки мені відомо, вже почав перекладати роман. Займається цією роботою під час відпустки. Узагалі твори Булгакова важко піддаються перекладу, настільки в письменника образна та яскрава російська мова. До речі, на фестивалі кілька розділів роману читали українською. Досить хороший переклад зробив Юрій Некритенко.

— Почесним гостем нинішнього булгаковського фестивалю став Кшиштоф Зануссі, який прочитав початок роману, відкриваючи фест. Хоча сам Зануссі не приховує, що не є шанувальником творчості Михайла Афанасійовича. Як вам вдалося запросити польського режисера приїхати до Києва?

— По-перше, пан Зануссі признався, що глибоко поважає Булгакова, вважаючи Михайла Афанасійовича високопрофесіональним майстром, але як письменник він справді йому чужий. «У чортівню, що супроводжує роман, я не вірю, — каже режисер, — як колишній фізик я вірю в людський розум і Бога». Проте коли Кшиштоф дізнався про нашу ідею провести в Києві, на батьківщині письменника, театралізовані читання роману «Майстер і Маргарита», то дуже зацікавився проектом. Він погодився також зробити свій внесок у наш фестиваль. Нині проходить Рік Польщі в Україні, i завдяки допомозі дипломатів нам вдалося організувати приїзд Зануссі до Києва.

— Олександре Борисовичу, а як Булгаков прийшов у ваше життя?

— Я читав твори письменника, захоплювався його талантом, але не думав, що коли-небудь очолюватиму фонд, що носить його ім’я. Зайнятися творчістю Булгакова мене підштовхнув мій друг Віталій Малахов. На початку 1990-х років режисер запропонував мені замість нього поїхати на симпозіум-колоквіум до Страсбурзького університету. Він допоміг мені написати доповідь. Заступник директора із питань науки Літературно-меморіального музею М. Булгакова Кіра Миколаївна Питоєва підготувала виставочний варіант експозиції. І я вирушив до Франції. Зокрема, в своєму виступі я розповів про приїзд Михайла Афанасійовича до Києва. Дивний факт: у серпні 1934 р. він зустрічався з учителем Малахова Неллі Владом. Коло немов замкнулося: Булгаков — Влад — Малахов — я. Можна сказати, що та поїздка перевернула моє життя... А коли у Віталія Юхимовича виникла ідея провести фестиваль, ми об’єднали свої зусилля. Мені здається, що булгаковський фест цікавий не лише киянам, а й гостям нашої столиці, — отже, він і надалі житиме. Малахов — напрочуд талановита людина та режисер. Із ним дуже цікаво працювати.

— Кілька років тому в «Дні» була публікація «Історія одного роду» — про сім’ю Філіпченків. Це про вашу гілку чи про однофамільців?

— Це історія моїх предків. Борис Михайлович Філіпченко, котрий розповів про корені сім’ї, — мій батько. Він кілька десятиріч скрупульозно вивчає родовід нашого роду. Виявилося, що він бере свій початок від Івана Пилипенка (після перепису 1654 р. прізвище почали писати на російський манер — Філіпченко) — ніжинського міщанина. Він походив із козацького стану, служив писарем у Запорозькому війську. Своїм дітям дав хорошу освіту. Наприклад, його син Юхим учився в Ніжинській гімназії вищих наук, яку очолював князь Безбородько. Однокласником Юхима Івановича був Нестір Кукольник (надалі російський поет), а на рік ранiше в гімназії займався майбутній основоположник критичного реалізму, письменник Микола Васильович Гоголь. У будинку нашого прапрапрадіда жив український поет Гребінка, який був на два роки молодший за Юхима. За сімейними переказами, Євген Павлович у нашому будинку написав свій знаменитий романс «Очи черные». Філіпченко були в родинних відносинах iз сім’ями Михалевських, Кончаків, Симиренків, Кістяковських. У довгій історії нашого роду були агрономи, письменники, художники. Вони дотримувалися різних політичних поглядів. За переконаннями це були есери та народовольці, а також люди, які прийняли та які не прийняли Жовтневу революцію, які емігрували за кордон. Наприклад, Михайло Філіпченко при Директорії служив у Мінфіні, а коли до Києва прийшли «червоні», його обрали директором Департаменту прямих податків. А Юрій Олександрович Філіпченко став великим вченим. У 1919 р. у Петроградському університеті заснував першу кафедру генетики. Мій прадід, Михайло Михайлович, народився в Ніжині на Чернігівщині, а похований в Лівані (на православному кладовищі Бейрута). У нашому роду змішалася українська, російська, татарська, французька, шведська та єврейська кров. Завдяки батькові наша сім’я більше дізналася про своє коріння.