Сперечання за... текстом

Інтерес до грубого, сповненого зовсім хижих однозначних мотивів злочину, живлять плітки. Виникнувши миттєво, він так само миттєво зникає, та лише справжній письменницький хист спроможний перетворити негативне знання на захоплюючий сюжет, а рутинні події зробити цікавими й значущими. Колись так, виняткове імпульсивно-інтуїтивне відчуття людської природи Ольгою Кобилянською надало особливого екзистенційного сенсу повсякденній кримінальній драмі, описаній нею в повісті «Земля». І вже згодом з’явилися численні літературознавчі тлумачення цього тексту, з поясненнями та примітками про визискування владою селянина, про його темноту і безпорадність, про химерність сподівань і надій на краще.

 Свої акценти в розумінні того, чим дійсно переймалася письменниця, через роки після виходу друком «Землі» зробив і театр, показавши кілька різних інсценізацій твору. Однак 150-річний ювілей від дня народження Кобилянської не міг минути для Чернівецького театру її імені без нової постановки. І «Земля» вкотре стала афішною назвою, а шанувальникам творчості буковинської письменниці вкотре випало міркувати: бути чи не бути саме такій інтерпретації?

 Свого часу до знайомих зі шкільної лави учасників драми — родини Федорчуків — Івоніки, Марійки, їхніх синів Михайла та Сави, родичів та односельців, прикипіли ядучі характеристики вічних борців за свої й чужі ґрунти, наділи, паї. Абсолютна влада землі над людьми, її містична навала на душі й тіла і в сучасній виставі, здійсненій режисером Мирославом Гринишиним та художником Андрієм Романченком, виявляється незмінною причиною кривавих подій. Але цього разу, згідно з режисерсько-сценографічним рішенням, землею не ходять, вона сама поглинає і проковтує людей.

 Розгорнута мов величезний темний сувій паші, владна земля у сценографії Андрія Романченка нависає загрозливими чорними крилами і навалюється на людей, які раз у раз пробираються крізь величезні брили, утворені якоюсь гігантською бороною, що розперезала ґрунт. Гуртуючись у радості — на весілля — і в смутку — на похорон -селяни разом збираються лише у центрі села (сцени), а за інших обставин постають заручниками своєї розмежованої землі або заручниками її відсутності. Так у сценічному просторі вистави земля, що тисне і давить, сусідній ліс, де знаходять мертвого Михайла, який манить і погрожує, та й увесь світ мрячної сутінкової природи Ольги Кобилянської перетворюються на самостійних дійових осіб.

 Помінявши таким чином звичні акценти зі світу людей на світ природи, постановники жодною мірою не зрадили імпресіоністичним мотивам письменниці, яка надала людським вчинкам у своїй оповіді не стільки практичного тверезого розрахунку, скільки пророслої з диких душевних нетрів мимовільності і випадковості. Непрогнозовані, але такі, що мають обов’язково статися, події «Землі» відчуваються наперед, а горе, що ось-ось надійте, завжди має знак віщування.

 Режисурою ці передчуття-віщування найбільш точно втілені в ліричних сценах Михайла (Назар Кавулич) і Анни (Марина Тимку), коли двоє молодих закоханих, які в’ються, переплітаючись одне з одним, наче вимолюють любов, опускаючись на коліна і так поволі зникаючи у глибині. Ця, схожа на ритуал, сцена та інші ліричні епізоди надають спектаклю своєрідного відчуття містики, інобуття, якого не могло бути в попередніх етнографічно багатих і соціально критичних постановках.

 Зрештою, у другій дії нової «Землі», здійсненій за невикінченою письменницею другою частиною повісті, настрої фантастичної убивчої незворотності подій, окрім сценографічного образу, провокуються ще й завдяки пластичному рішенню масових сцен (балетмейстер-постановник Василь Гринюк). Тут, на відміну від традиційних танцювальних вставок першої дії, виникають сповнені рвучких жорстоких рухів і тупотіння запаморочливі танцювальні візії. Наче оскаженілі, люди несамовито мнуть, б’ють землю ногами, від чого вона висихає й гине.

 Стаючи останнім потужним акцентом вистави, такий динамічний жахаючий образ зганьбленої вмираючої землі своєю чергою притлумлює враження від надмірної ілюстративності військових сцен і окремих надто розмовних епізодів. Не програмована контрастність вистави, де поруч тонких чуттєвих фрагментів і стрімких пластичних вихорів існують статичні фронтальні мізансцени, виявляється навіть у доволі нерівному акторському складі, що не надто схожий на сценічний ансамбль. Звичайно, небажаної прикрості в такому разі не уникнути, але вона й є доказом розуміння щирого руху театру до нової «Землі», якої досягти дуже непросто.

ДО РЕЧІ

12 листопада в Національному університеті Острозька академія відбудеться презентація фільму Valse Brillante (із серіалу «Гра долі»). Це історія життя і великого кохання видатної письменниці, захоплююча розповідь про унікальну творчу долю Ольги Кобилянської і ненаписане нею оповідання... Стрічку знято на студії «ВІАТЕЛ» і присвячено 150-річчю від дня народження знаменитої буковинки і класика. А 19 листопада фільм Valse Brillante покажуть у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича.