Світ без ретуші
У Дніпропетровському художньому музеї проходить виставка "Недержавна фотографія СРСР у 70 - 80-ті роки"
Звичайно, це виставка-ностальгія. Надруковані в афіші стовпчики прізвищ 220 авторів з усіх куточків колишньої імперії від Вільнюса до Владивостока, від Єревана до Мурманська мимоволі змушують згадати надгробки братських могил. "Ця виставка - данина тим фотохудожникам, котрих не зламала тоталітарна система і котрих держава сором'язливо називала фотолюбителями..."
Зберіг усі представлені роботи фотоклуб "Дніпро". "За часів тоталітарного режиму державним фотомистецтвом була визнана "фотографія усмішок". Сьогодні це вже й важко зрозуміти... Люди немовби народжувалися, жили та помирали з усмішкою на вустах, - розповідає про задум експозиції її організатор, відповідальний секретар Дніпропетровської спілки фотохудожників Марлен Матус. - Проте існувало і справжнє фотомистецтво. Лише треба було особливе вміння, щоб "протягувати" його на виставки. Зазвичай виручала проста хитрість, так званий "паровоз". 1979 року виникла ідея виставки "Людина та метал". Розрахували ми все правильно: на батьківщині Брежнєва таку назву санкціонували і до нас ринув потік фоторобіт з усієї країни. Але, крім "металу" (це й був "паровоз"!), ми свідомо стали експонувати й "вільну тему". І в цих знімках суспільство постало без ретуші".
Але на сьогоднішній виставці ловиш себе на думці, що ці фотографії цікаві зовсім не тому, що були заборонені. І цікаві не як екскурс у хай близьку, але історію. Із 70 - 80-х років фотохудожники продовжують апелювати до нашої совісті, неупереджено фіксувати наші душевні вади та руйнувати наші стереотипи монохромного сприйняття дійсності. Безпринципність сьогоднішніх "господарів життя" бачиш на старому знімку Олексія Шпака "Бармен". Уїдливу сатиру на наше здичавіння в майже плакатному "У стаді" Олександра Супруна. Біль, який ми ігноруємо, та неприкаяність близьких у "Самотньому" Юрія Бродського та в "Самотності" Євгена Тарасова...
Дивлячись на ці чорно-білі знімки, вражаєшся багатству відтінків закарбованого в них життя. Які витончені художні рішення знаходили майстри, котрі не бажали змиритися з ідеологічним диктатом! Чому ж сьогодні, в епоху свободи, частіше зустрічаєшся з "фірмовою" багатокольоровою фотоодноманітністю?
Що ж, зітхнемо ностальгійно під справедливим фотопоглядом з нашого близького минулого - і ми звідти.
