«У житті багато непередбачуваного»

Ігор Калинець — пропагандист українського слова і активний громадський діяч в утвердженні національної ідеї — широкому загалу світового українства, і не тільки, відомий як поет, перу якого належить чималий творчий доробок. Це 17 поетичних збірок, що згруповані у двох циклах: ”Пробуджена муза” (9 збірок) і ”Невольнича муза” (8 збірок).

Його перша збірка віршів побачила світ у видавництві ”Молодь” 1966 року і була прихильно зустрінута критикою. А ось пісенна творчість Ігоря й досі залишається маловідомою, а то й взагалі незнаною. Саме у збірці ”Вогонь Купала” молодий львівський композитор Михайло Мануляк розгледів вірш, який став їхньою першою написаною піснею “Ватровий дим”, яка, очевидно, й дала поштовх для назви колективу, який був першим ВІА Львівської обласної філармонії. Написавши поетичні рядки, й гадки не мав, що стане хрещеним батьком ансамблю під назвою ”Ватра”, яка матиме славу далеко за межами України.

І яка, починаючи від первістка Михайла Мануляка, у складі Львівської обласної філармонії матиме п’ять керівників і понад сотню музикантів та співаків. Півтора десятка вишуканих пісенних шедеврів пощастило написати Калинцеві з Мануляком. У пісні вони були створені один для одного: Ігор був для Михайла його поетом-піснярем, а Михайло був Ігоревим композитором. Окрім ”Ватрового диму”, написали прекрасний твір ”Пісня і мрія”, з яким київський ансамбль ”Мрія” здобув перемогу на Всесоюзному конкурсі артистів естради 1970 року. Хтозна, скільки би ще в них народилося гарних творів, якби їхній творчий тандем не розбила комуністична машина. Коли ”шили” політику композиторові, Ігор не побоявся стати на захист свого колеги. На початку грудня 1971 року Калинець на підтримку Михайла Мануляка зініціював лист громадськості Львова, який потім фігурував на судовому процесі проти нього самого. У ті ж дні було отримано санкцію прокуратури УРСР накласти арешт на внутрішньосоюзну та міжнародну поштово-телеграфну кореспонденцію, що надходила Ігореві Калинцю і його дружині та виходила від них. Для обдарованого і талановитого українського молодого подружжя Калинців тоді вже стелилася тернова дорога: арешти, тюрми, заслання... 11 серпня 1972 року в прокуратурі Львівської області, під виглядом виклику на черговий допит у справі дружини, Ігоря Калинця було заарештовано. Для підсилення хиткої позиції слідства знову було проведено літературознавчу експертизу. На 25 сторінках ”Висновку” ”переконливо” доводилося, що вірші Калинця становлять велику загрозу існуванню радянської влади та монолітності СРСР, за що ухвалою суду від 15 листопада 1972 р. експертам, згідно з поданими заявами, було призначено грошову винагороду. А вироком від 15 листопада 1972 року ”найсправедливіший у світі суд” іменем УРСР засудив Ігоря Калинця на шість років таборів суворого режиму та три — заслання. Верховний Суд УРСР, хоч і відкинув як доказ висновок експертів та зняв з обвинувачення деякі збірки віршів, усе ж присуд залишив без змін. Суворі пермські концтабори й забайкальське заслання надовго відірвали поета від рідної землі, від родини, від друзів. В ув’язненні працював токарем і кочегаром. А його творчий побратим Михайло Мануляк весь цей час перебував під наглядом спецслужб. Проте найвищим законом і судом для обох був, є і буде Бог та рідна Україна. І незламна, незаплямована честь кожного.

— Перша пісня на ваші слова була несподіванкою навіть й для вас, Ігорю Мироновичу?

— У житті багато непередбачуваного. Перша пісня ”Танець жаги” справді народилася незвично. Було це 1968 чи 1969 року. Якось до мене підійшов молодий чоловік і сказав, що написав музику на мій віршик, який ніяк не планувався для пісні й був опублікований у моїй збірці ”Вогонь Купала” 1966 року. Ми познайомилися й приятелюємо досі з Михайлом Мануляком. Пісня вдалася, композитор нічого в тексті не підправляв, залишив усе, як було.

— А потім ви зазвучали на Всесоюзному конкурсі артистів естради 1970 року в Мінську, де ансамбль ”Мрія” зайняв друге місце.

— Також несподіванка! Михайло приїхав із Києва і сказав, що треба написати пісню для київського ансамблю ”Мрія”. Писали ми одночасно і музику, і слова. Мануляк, слід віддати йому належне, завжди був наполегливим у досягненні кінцевої мети. Народився вірш зовсім не в моєму стилі, однак мусив пристосовуватися до Михайлової музики і до його бажань. Про те, що ”Пісня і мрія” прозвучала на Всесоюзному конкурсі артистів естради, ніхто вже не пам’ятає.

— Михайло Мануляк був вашим композитором, а ви стали — його поетом–піснярем.

— Так сталося. Тільки він це зміг зробити, та й то, відносно недовгий час. До мого ув’язнення 1972 року.

Михайло горів бажанням робити і співати у ”Ватрі” якомога більше українського. Та й на початках все йому вдавалося. Писали ми пісні під народні. Перший дзвоник про те, що служби не сплять, зазвучав тоді, коли йому натякнули, що не варто писати моє ім’я та прізвище як співавтора пісень. Вчинив він тоді порядно. Прийшов до мене, щоб попередити і порадитися, що робити. Я ж сказав, щоб повсюдно писав і говорив, що там, де були наші з ним пісні, він відзначав, що ”слова і музика Михайла Мануляка”. А що було робити в тому випадку? Нехай хоч один десь фігурує і нехай пісня звучить заради української справи і української естради. Ніколи не прагнув і ніколи не думав про якусь славу. Тим паче, любив поезію і знав, що це — моє, а в пісенному жанрі ніяк не думав про якесь визнання.

— На жаль, Михайло Мануляк не пропрацював у ”Ватрі” навіть року, і коли його почали виживати за сфабрикованою справою, ви підписалися під листом на його підтримку.

— Цей лист тепер опублікований у кількох книжках. Не міг мовчати і не підтримати не лише свого колегу, а й захистити його справу, захистити українську пісню, українську естраду. Той лист-протест, ініційований мною, фігурував у моїй судовій справі. Давайте глянемо на нього. Він датований початком грудня 1971 року і мав назву ”Лист громадськості Львова на захист Михайла Мануляка”…

Його цькували і ганяли довгі роки. Він постраждав, навіть обшуки були в нього. Через мене...

Від нього відцуралися і відмовилися багато ”друзів” і знайомих. Не віталися, переходили на інший бік вулиці при зустрічах.

Незважаючи ні на що, усі роки ми з Михайлом Мануляком зберегли теплі дружні стосунки. Товаришуємо досі.

— У вас, як і в Ліни Костенко, вишукана поезія, втім десяток гарних пісень все-таки народилося.

– Але про це майже ніхто не знає. Те, що чулося, напевно, забулося. Якщо настав ренесанс Богдана Весоловського і Квітки Цісик, то прийде ще час і на наші пісні з Михайлом Мануляком, які ми писали для ансамблю ”Мрія” та ВІА ”Ватра” на початку 1970-х. Поживемо –побачимо…

ДОВІДКА «ДНЯ».

Ігор Миронович Калинець закінчив Львівський університет (факультет української філології). Лауреат  Шевченківської премії (1992).За пропозицією самого автора, творчість прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев’ять книжок, написаних перед ув’язненням у 1972 році (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966 р., решта поширювалася через самвидав), і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. існували тільки у самвидаві). Почесний доктор Львівського національного університету ім. І. Франка. Живе і працює у Львові.