Згадуємо патріарха режисури

Відомий режисер здійснив понад дві сотні постановок. Ставив класиків і п’єси сучасних авторів. Серед популярних у публіки його вистав були: «Моя професія — синьйор з вищого світу», «Дикий Ангел», «Васса Желєзнова»,  «Трибунал», «Благочестива Марта», «Санітарний день» та інші. Працював у різних творчих колективах, зокрема, у Харківському українському драмтеатрі, Миколаївському російському драмтеатрі, Кримському обласному драматичному театрі ім. М. Горького, Київському театрі ім. І. Франка і Молодому театрі, у Центрі Сучасного Мистецтва «ДАХ»... Знімався для телебачення і у кіно, зокрема, в телефільмі «Такі симпатичні вовки». Митцеві доводилося бути й художнім керівником театрів, і просто черговим режисером, і постановником окремих спектаклів у столичних та периферійних театрах.

Сценічні роботи В. Оглобліна не тільки збуджували думки й почуття, а й мали ще одну особливість: ті, хто грав у них, як правило, підіймалися на повний зріст свого таланту. Можливо, тому, що сам Володимир Миколайович починав як актор, упродовж життя найважливішими в театрі вважав драматурга і акторів (до останніх ставився з великою любов’ю і часто відкривав в їхніх обдарованнях те, про що вони самі й не здогадувалися.

До речі, Володимир Миколайович писав чудові вірші, залишив цікаві спогади, де зізнався, що режисурою займатись не збирався. І театром також, а хотів малювати! «Тому художній інститут став цілком логічним. Уже студентські мої роботи одержували нагороди, на них звертали увагу. Хоча далі я планував вступати до агрономічного інституту, стати агроном та ще й писати вірші. В повісті я розповідаю про те, як нас посилають на колективізацію до сіл. Саме тоді я зіткнувся з Голодомором, зі всім жахом дійсності того часу на селі, — розказав В. ОГЛОБЛІН в одному з інтерв’ю. — Величезна пачка листів додому того часу розповіла б багато. Якби їх видати, як батько мріяв, вдвічі книжка була б цікавішою. В них така страшна правда про колективізацію! Але правда з гумором, який мене ніколи не залишав. Листи зникли разом з моєю першою збіркою віршів «Арештована луна». Думаю, зрозуміло чому. Я і до партії не вступив, тому що бачив, що говориться одне, а робиться інше...

Я ніколи не ставився до себе як до поета. Наче і не я пишу. Виходило само собою. Вони, наче щоденник життя. Перша частина збірки «Стихи для себя» — час війни, на яку випала моя молодість. Друга частина — історія нашого важкого поєднання з моєю дружиною Оленою Федорівною. Тоді вся громадськість була проти нашого кохання. І я, і Олена мали вже сім’ї. А окрім того, Мар’яна Крушельницького, Гната Юру та мене переводили до Києва з Харкова, щоб позбавити керівництва театру, а тут ще й «аморальна поведінка»! На одному з бенкетів Петро Панч, обнявши нас з Оленою при всіх присутніх, підняв тост «За кохання!» (подружжя більше чотирьох десятиліть були разом — Т.П.)... До речі, Олена Федорівна вела постійно щоденник, а я записував до нього вірші. Книжка має назву «Из дневников разных лет», тому що саме зі спільного нашого щоденника я вибрав вірші»...

За великий внесок у театральне мистецтво В. М.Оглобліна було відзначено преміями «Київська пектораль» та імені Амвросія Бучми. А в Центрі сучасного мистецтва «ДАХ» він ділився секретами професії з молоддю. Його учні творчо зростали на репетиціях та виставах за творами М. Горького, О. Островського, Г. Квітки-Основ’яненка... Остання постановка майстра —  вистава «Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна про яку критики казали « це наскільки сучасне за точністю соціальних характеристик мислення режисера, які неординарні життєві спостереження і яка вдумлива робота з акторами»)... Як швидко летить час і вже 14 літ немає з нами Володимира Миколайовича, але пам’ять про нього живе!