Дві журналістики – дві культури
Минулого тижня дві групи редакторів газет звернулися до влади з ініціативами щодо однієї і тієї ж людини — Володимира Путіна. В обох групах однакове число підписантів — по 12 редакторів від 12 газет. На цьому схожість закінчується. Адресати різні, а сенс обох звернень, їх вектор, мабуть, діаметрально протилежний.
Перше звернення спрямоване до Об’єднаного народного фронту і призначене для передачі до Державної думи і Ради Федерації РФ. Редактори 12 далекосхідних газет виступили з ініціативою нагородити президента Росії Володимира Путіна вищою нагородою — званням Героя Росії. Тут потрібно зазначити, що в положенні про статус Героя Росії потрібно, щоб претендент на це звання не просто зробив щось видатне, а неодмінно при цьому вчинив подвиг. Тому далекоглядні редактори далекосхідних газет точно вказують, який саме подвиг зробив їх протеже: «Заслуги В.В. Путіна, як президента Росії, — в героїчному рішенні, в непростий час, підтримати співвітчизників і братні народи на півострові Крим, в підписанні федерального Конституційного закону про вступ незалежної Республіки Крим і м. Севастополь до складу РФ, в утворенні в нашій країні нових суб’єктів — Республіки Крим і міста федерального значення — Севастополя».
Мені в цьому документі сподобався зворот: «героїчне рішення», яке виразилося в «підписанні федерального закону». Поняття «героїзм», «подвиг» зазвичай зв’язуються з благими діями, які здійснюються з ризиком для життя, з самопожертвою. Цікаво, в чому саме полягала, на думку далекосхідних журналістів, загроза життю Путіна при підписанні ним цих документів. Далі перераховуються інші, додаткові героїчні заслуги Путіна: збереження цілісності країни, патріотичні погляди, ну, і окреме «дякуємо» за захист свободи слова, природно, в рамках закону. Підписали цю громадянську ініціативу: «МК» в Хабаровську, «Хабаровский экспресс», «Приамурские известия», «Мое побережье», «Газета на дом» (Біробіджан), «В Якутии.ру» та інші, всього, як було сказано 12 газет із Хабаровського краю, Амурської області, Магадану, Сахаліну, Якутії та Єврейської автономної області.
Інша ініціатива адресована лідерам країн Європейського Союзу і підписана головними редакторами найбільших газет Європи. У цьому відкритому листі журналісти нагадують про те, як Європа та її інтелектуальна еліта заплющувала очі на просування нацистського та сталінського тоталітарних режимів, на анексію Австрії, Чехословаччини та Прибалтики.
І далі, про день сьогоднішній: «Сьогодні Європа мовчить про агресивну імперіалістичну політику президента Російської федерації Володимира Путіна, Захід мовчки терпить його агресивну політику, яка явно порушує суверенітет інших країн: Молдови, Латвії, Грузії, і, в першу чергу — України. (...) Ми — головні редактори зі всіх країн Європи — закликаємо лідерів країн Європейського Союзу зупинити агресивну політику президента Путіна. Досвід учить, що діалог з Путіним — це гаяння часу — якщо лишень це не базується на єдності і твердості. Солідарність проти пана Путіна — це реальна відповідь на українську кризу».
Підписанти: Gazeta Wyborcza (Польща), Dayens Nynerer (Швеція), Le Mond (Франція), Die Welt (Німеччина), El Pais (Іспанія), La Stampa (Італія), de Volkskrant (Нідерланди), Der Standard (Австрія), Hospodarske Noviny (Чехія), Dennik SME (Словаччина), Dariode Noticias (Португалія), Lietuvos Rytas (Литва).
Ці два тексти і перелік підписантів можна прямо вставляти в підручник з теорії журналістики. Важко навмисне придумати більш наочну демонстрацію відмінностей ролі і місця преси в Європі і в Росії, ніж ці два звернення.
У Росії починаючи з петровських «Ведомостей» преса, як правило, створюється державою і обслуговує владу. Окремі приклади і окремі короткі періоди існування іншої медійної моделі неспроможні поміняти цю загальну логіку взаємин. У Європі преса виростає з потреб громадянського суспільства і стоїть на захисті громадських інтересів. Винятки теж є, але загального вектору вони не змінюють.
Ця логіка обслуговування влади і казенного вірнопідданського патріотизму поширюється не лише на журналістів, але й на діячів російської культури, які, хто із задоволенням, а хто під тиском підписують листи на підтримку будь-яких дій влади, від репресій проти внутрішньої опозиції до актів зовнішньої агресії. Багато хто, не обмежуючись підписанням листів, виступає публічно, хвалить президента і таврує його опонентів. А потім страшно дивується, виявивши себе в списках нев’їзних до тієї чи іншої європейської держави.
Проблема російської культури, яку я як і раніше вважаю однією з найважливіших і невід’ємних частин світової культури та цивілізації, її фундаментальна проблема в її вічній залежності від влади і від конкретних володарів. Казенний патріотизм каструє творчість і вбиває душу культури. Це стосується, перш за все, тієї частини культури, яку заведено називати масовою. Зайшов днями до однієї з головних книгарень Москви, до «Московского дома книги» на Новому Арбаті. У розділах філософії та історії перш ніж дістатися до Канта зі Спінозою та Соловйова з Ключевським потрібно здолати бастіон виробів піарника на культурі Мединського з його чисельними вигадками в жанрі фолк-гісторі, томи видного теоретика «Русского мира», депутата Никонова, а також праці з геополітики професора Дугіна і підручники з соціології лідера парламентської партії пана Ж.
У розділі фантастики на найвиднішому місці розташовані книги, деякі автори яких дуже прагнуть сьогодні втілити продукти своєї хворобливої уяви в дійсність. Признаюся, не зміг змусити себе ознайомитися з текстами, з мене вистачає переглядів політичних ток-шоу та інформаційних програм. Тому лише назви, які говорять самі за себе. Автор Федір Березін, «Это наша война» в серії «Украинский ад». Його ж «Красные звёзды над Майданом» з серії «Украинский фронт». Георгій Савицький: «Бандеровский геноцид» в серії «Украина в крови». Той же автор: «Дикое поле 2017» в серії «На руинах Украины». Гліб Бистров: «Эпоха мертворождённых» в серії «Украина в огне».
Мені, як людині російської культури, звичайно, неприємно і образливо дізнаватися про всілякі санкції щодо російської культурної продукції, на зразок планів запровадження квот на видання російських книг або заборону на прокат деяких російських фільмів. Я, звичайно, прекрасно розумію, що і книги в більшості так собі, і фільми, прямо скажемо, не дуже. Особливо «Поддубный», якого не втерпів, подивився з бажання доторкнутися до кумира мого дитинства. Жалію, що не втерпів, оскільки автори фільму від монументальної та трагічної фігури великого борця залишили порожню гламурну оболонку. Це як з Достоєвського або Гоголя зробити комікс. А санкції зрозуміти дуже просто. Значна частина російської культурної продукції токсична. Вона інфікована вкрай небезпечними для суспільної свідомості бацилами великодержавного шовінізму, плазування і мракобісся. Російське суспільство цим труять з особливою ретельністю ось уже 15 років. Навряд чи варто дивуватися, що сусіди почали ставити на шляху цієї отрути санітарний кордон.
