I куди нам з такими ЗМI?

Цілком згоден з Юрієм Луценком, коли він говорить про те, що антитерористичну операцію треба починати з Верховної Ради. Справді, фракції КПУ та Партії регіонів уже перетворилися на політичне крило терористів, постійно виступаючи їхніми адвокатами, вимагаючи припинити проти озброєних ворогів України бойові дії, абсолютно не обіцяючи, що диверсанти та бойовики припинять стріляти, вбивати, катувати й захоплювати заручників. Це верх цинізму та підлоти. Тобто комуністи та регіонали пропонують країні зупинитися, свідомо знаючи, що терористи не зупиняться. Тут навіть не треба запитувати, на чий млин ллють воду КПУ і ПР, і так усе зрозуміло. Але я б додав, що АТО слід вести й у нашому інформаційному просторі, де вистачає «телевізійних, радіо- та газетних військ» противника. Є як свідомі ненависники України, так і банальні побутові ідіоти, дурість яких поступається лише їхньому апломбу. І ще невідомо, від кого більше шкоди.

ТЕРОРИСТИ В ЕФІРІ

Останнім часом дуже непокоїть телеканал «УНІАН». Вмикаю я його 13 травня й раптом бачу дивний сюжет: якийсь ювілей союзної держави Росії й Білорусі, де ведучі, захлинаючись, розповідали про небачені успіхи інтеграції Лукашенка й Путіна. Огидна імперська пропаганда... А на тлі фізіономії господаря Кремля секретар цього об’єднання Павло Бородін переможно-загрозливо заявив: «Ми возз’єднаємо весь пострадянський простір». На кого працює «УНІАН», дозволяючи всій цій погані виливатися на Україну в умовах війни?

У нас нерідко нарікають на зраду в армії, МВС, СБУ. А як бути зі зрадою журналістів в Україні? Вона підриває державу не менше, ніж інші різновиди зради. Що з цим робити? Як врятувати країну від журналістської «п’ятої колони»?

А 14 травня той же «УНІАН» дав 10 хвилин на авторський виступ одному з лідерів терористів такому собі Пушиліну. Той скористався можливістю сповна, дискредитував АТО, давав оцінки розумовим здібностям в.о. президента, ображав українські силові структури, вішав на них дикі звинувачення. Навіщо ведуча це дала? Щоб показати свою «просунутість» і причетність до «європейських стандартів» преси?

Хоч як там було, «непросунуті» американські ЗМІ чомусь у процесі своєї АТО слова Бен Ладену не надавали. Навіщо «УНІАН» знадобилося влаштовувати сеанс антиукраїнської сепаратистської пропаганди? Звісно, якусь безпорадну демагогію на свій захист вони озвучать, що-небудь бурмотітимуть про «іншу точку зору». Але на війні ворогові трибуну не надають, це найвищий ступінь маразму й зради.

До речі, під час Другої світової війни Бі-Бі-Сі (еталон об’єктивності!) в свій ефір не пускала (для висловлення «іншої позиції»!) ні доктора Йозефа Геббельса, ні французького маршала Петена, ні норвезького майора Квіслінга, ні подібних до них .

«СЕПАРАТИЗМ-TV»

А радіо «Ера-FM» знову випустило російського журналіста Іскандера Хісамова, який всіляко критикував АТО й радив її припинити, озвучував текст, близький до «ідей» Пушиліна й навіть засудив Арсенія Яценюка за нешанобливий тон стосовно В.Путіна. А Перший діловий телеканал в особі ведучої Тетяни Чугаєнко лякав народ тим, що нібито президентські вибори в Україні відбудуться «під дулами автоматів». Гість студії, такий собі Денис Денисов з Інституту країн СНД (контора «великого друга» України Костянтина Затуліна) всіляко оспівував сепаратистський псевдореферендум у Донецькій і Луганській областях і обіцяв всілякі біди керівництву України, якщо воно цю комедію не визнає. Дійсно, діяльність «ділків» з Першого ділового стає дедалі агресивнішою і шкідливою. Його вже можна перейменовувати на «Сепаратизм-TV». Здається, його вже час закривати. З такими ЗМІ й такими журналістами ми програємо будь-яку війну. Ось чому нам потрібен воєнний стан і закони воєнного часу щодо зрадників, ворожої агентури, провокаторів і панікерів. Демократія — річ добра, але не тоді, коли країна стає жертвою іноземної збройної агресії.

Якщо ворожу пропаганду у вітчизняних ЗМІ не припинити, ми втратимо все.

ВІРТУАЛЬНИЙ КОРДОН

На телеканалі ТВі знову обговорювали поточну ситуацію. Багаторазовий нардеп Юрій Кармазін засипав ефір риторичними запитаннями: де надзвичайний стан? Де військовий стан? І дійшов висновку, що влада здає Донбас. Якщо це так, то ми свідки колективного політичного самогубства всієї правлячої коаліції, але в першу чергу «Батьківщини». Тоді наступна влада, яка з’явиться швидко й практично «нізвідки», поставить нинішню перед трибуналом. А час зараз дійсно суворий, воєнний. І звичне політичне інтриганство, розігрування кар’єрних «шахових партій» може закінчитися погано. Автор цих рядків відзначив цікаву обставину в діяльності лідера «Батьківщини»: поки Тимошенко чесно, як бульдозер, як танк йде на противника, їй довіряють, її рейтинги зростають, як на дріжджах. Та варто їй (що буває нерідко) стати на шлях хитрості й інтриганства, лукавства й нещирості, як неминуче настає крах. Тим паче що маси, порозумнішавши, навчилися помічати всі її маленькі й великі хитрощі. До Кармазіна з його викривальним пафосом приєднався й Сергій Головатий, який сказав кілька задушевних слів про вітчизняну прикордонну службу. Особливо його здивував феномен родича академіка й шефа адміністрації Кучми Володимира Литвина Миколи Литвина, який з 1997 року беззмінно ось вже 17 років охороняє наш державний кордон. Це просто якийсь адміністративний довгожитель, адже в нас мало який прем’єр більш як два роки сидів у своєму кріслі, мало який міністр оборони, а тут 17 років... Може, йдеться про геніальні здібності? Як сказав Головатий: «Де цей кордон? Там ходить, хто хоче». Дійсно, що ж зроблено за настільки значний період? Є велика підозра, що наш кордон абсолютно віртуальний й не перейти його може лише той, хто не бажає переходити. А за 17 років його можна було зробити зразково-показовим, тим паче маючи такого родича в коридорах влади...

Головатий піддав критиці поступки Турчинова та Яценюка Путіну. Правознавець також заявив, що держава, яка не захищає кордон, не оберігає території, не вбиває терористів, це не держава. Ну й нарешті, влада вдає, що війни на нашій землі немає. Єгор Чечеринда провів голосування, і 96% глядачів висловилися за те, що в Донбасі переговори треба вести з представниками більшості населення. А воно виступає за єдність України, а влада більше схильна до переговорів з сепаратистами, олігархами й політичними банкрутами з Партії регіонів.

ДІАЛОГ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА МОНОЛОГ

В Шустера мали відбутися теледебати Порошенка—Тимошенко. Порошенка не було. Шкода. Він позбавив мене як громадянина й виборця можливості порівняти їхні позиції й зробити свідомий вибір. Цікаво, що було б з кандидатом у президенти США, який відмовилися від теледебатів з основним конкурентом?

Утім Тимошенко не надто із цього приводу хвилювалась. Вона вельми оптимістично оцінювала західні санкції проти Путіна, розраховуючи на швидке повернення Криму до України. Якби я не був кримчанином, можливо, й повірив би. Але Крим для російської політичної верхівки завжди був фетишем, що має сакральне значення. І заради цього фетиша кремлівський тиран пішов на порушення всіх міжнародних норм. Крим може повернутися лише в разі краху режиму в Москві. А поки на це не схоже, хоча Тимошенко й обіцяла розв’язку протягом кількох місяців. Твердість своїх позицій і глибоке презирство до Заходу Путін показує зокрема й демонстративним терором проти кримськотатарського народу. Претендентка пообіцяла, що до 2020 року ми відмовимося від російського газу. Якби все було так легко, як обіцяє Юлія Володимирівна...

Тимошенко нагадала, що всі (крім Австрії, Фінляндії й Швеції) члени Європейського Союзу, куди ми прагнемо, одночасно є й членами НАТО, й висловила впевненість, що якби Україна входила до НАТО, у нас не було б окупованого Криму та військових конфліктів з Росією. За її словами, нам треба не лише побудувати свою армію, а й стати членами потужної системи колективної оборони. Вона попросила Шустера поставити на голосування питання про вступ України до НАТО. По Україні це отримало підтримку 65% людей у студії. Серед тих, хто представляв захід країни — 87%, центр — 83%, південь — 67%, зате схід дав 87% проти. І це не випадково. Закономірний результат для території, відданої на відкуп іноземним інформаційним центрам і регіональним кримінально-олігархічним кланам. Тимошенко наобіцяла багато хорошого. Ну, обіцяти у нас уміють. У цьому мистецтві мало хто може перевершити вітчизняних політиків. Але більше хвилює питання, чим розплачуватимемося за нинішній стан інформаційного простору й повну незахищеність держави в цій сфері.

КРИМСЬКИЙ ВАКУУМ

Чим подібне закінчується, показали події в Криму та Донбасі. Зокрема, в місті Севастополі, що автор мав можливість особисто спостерігати, протягом усіх років незалежності велася безжалісна інформаційна війна проти України за повної байдужості офіційного Києва. Газети Севастополя підрозділялися на патологічно антиукраїнські, гостро антиукраїнські й помірно антиукраїнські. Свідомість городян, які 1991 року 57% голосів проголосували за незалежну Україну, активно переформатували.

Ось, наприклад, газета «Русский Севастополь» у лютому 2006 р. писала: «Встановлення Україною свого правління над Кримом і Севастополем є в першому випадку прихованою, а в другому — абсолютно відвертою анексією... Росія, у зв’язку з волевиявленням населення Криму й Севастополя, зобов’язана здійснити відновлення свого суверенітету на цих територіях». Між іншим, парадом тоді в Києві командував великий патріот Віктор Ющенко. Це до того, що не треба всі гріхи стосовно розвалу армії, держави й усього іншого списувати виключно на Януковича. Янукович прийшов на вже добре підготовлений грунт. А ось іще газета — «Российская община Севастополя», яка в липні 2007 року оголосила: «Після 1991 р. багато севастопольців переконані, що живуть в умовах окупації».

А ось газета «Русичи», травень — липень 2006 р.: «Саме війна є кінцевою метою всього Великого антиросійського проекту, реалізованого Заходом на Україні. Саме заради того, щоб знищити одну частину росіян руками іншої, створювався й дбайливо вирощувався потворний етнічний мутант — «український народ». Таких газет у місті з 370 тисячами населення було більше десятка. Друкувалися вони в друкарні Чорноморського флоту РФ і роздавалися безкоштовно. Неподобство тривало багато років. Найбільш вражає, що всі ці підривні видання мали ліцензії місцевих управлінь Міністерства юстиції України. Ніхто не робив жодних спроб цю рептильну пресу закрити або хоч якось обмежити. Отже, до приходу «зелених чоловічків» севастопольців ретельно готували. А Київ спав, як він спить і сьогодні, не зробивши жодних висновків із гірких кримських уроків. Прокиньтеся!