«Ми – озброєні селяни, вони – еліта»

Роман «Кіно» Базенко — кулеметник батальйону «Київська Русь». Свій позивний отримав через те, що він на фронті постійно з камерою. Роман — оператор з двадцятип’ятирічним стажем. На жаль, на фронті він втратив свій архів зйомок за півтора року — там були хроніки від Майдану до Дебальцевого. Але деякі кадри з останнього пункту Роман встиг викласти в Інтернет, і його відео стали набирати все більше популярності. «Треба було рятуватися самому, а все інше — як Бог дасть. Виходячи з Дебальцевого, люди кидали все», — каже боєць. Ми зустрілися з Романом у Києві, після зйомок програми «Хоробрі серця» на телеканалі «2+2», куди його запросили як героя. Він вирішив використати приїзд у столицю як можливість «підлататися». Все, що збереглося — штатив — Роману відремонтував брат у Києві. У неофіційній бесіді «Кіно» постійно розповідає якісь анекдоти. Каже, що все намагається перетворити на жарт навіть тоді, коли хочеться плакати.

— У певний момент я пошкодував, що поїхав на фронт зі зброєю, а не як оператор. Вірніше не так. Я б хотів розділитися — однин був би з автоматом, а інший — з камерою. Не міг зняти все, що бачив, а стільки б хотів... — говорить Роман, потім пригадує своє життя до війни. — Я двадцять п’ять років у кіно. Пройшов майже всі кіношні професії, крім режисерської групи. Із того, чим я пишаюся — «ТойЩоПройшов КрізьВогонь» Михайла Іллєнка — був художником по світлу. Потім знімав кліп ТНМК «Шторм»... За двадцять років стільки набігло. А дещо навіть згадувати не хочу. У нас українського кіно майже немає, все знімали за російською хвилею. Фільм Іллєнка знімали п’ять років, бо в Міністерстві культури постійно казали, що гроші тільки на вибори. До чого тут Мінкульт?.. А на кіно грошей немає.

Якось я знімав для свого архіву, як відбувалася передвиборча кампанія Януковича в Алчевську. Я бачив, як його боготворили. А він їх більше всього «довбав». Поїдьте в Алчевськ — там Радянський Союз і досі. А в Дебальцевому три асфальтові заводи, на дорогах — яма на ямі. Але не тому, що обстрілювали, вони там завжди були.

Командир 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади Сергій Шаптала — молодець (захищав до останнього Дебальцеве. — Авт.), — Роман продовжує говорити після хвилини роздумів уже про війну. — Це офіцер, який взяв на себе відповідальність. Але якби там відбулися події, хоч трохи схожі на Іловайськ, то його б не зі званням Героя України зустрічав Порошенко, а СБУ з наручниками. А штаб сектору кричав би, яку класну операцію вони розробили, а він її провалив. Але тепер вони уже постфактум розказують, як вони все продумали. А чого ж тоді Шептала взяв на себе оперативне командування? Я полковників три дні не чув, а наша позиція була за 200 метрів від їхньої. Виходили ми з Дебальцевого не завдяки, а всупереч. І знову ж таки, ми ще виходимо, а комусь із вищих чинів уже повішали медальку в Києві. А люди ще ідуть і навіть у засідки потрапляють.

Полковники перед рядовими ніколи не виправдовуються, вони впевнені у своїй правоті... Важко стримуватися, коли людина свідомо говорить брехню. Але у нас, здається, на цьому вся політика побудована. А чим тоді вони від Путіна відрізняються? У країні свідомість простих людей змінилася, а геройствують чомусь знову генерали. А ми хто? Ми статистика. Ви шукаєте справедливість у нашому світі, де відмивають гроші за рахунок цієї війни? Вона, здається, вигідна усім. От заступник керівника сектору «С», полковник Валентин Федічев сам признає, що вистояти під Дебальцевим не було військовою ціллю, а політичними маневрами. Мої друзі загинули за політичні маневри? Ми просто пішки у чиїйсь великій грі. Я розумію, можливо, вони керуються інтересами країни, але хоча б прийдіть і подякуйте тим трьом тисячам бійців, які стояли в нелюдських умовах і прикривали вас.

Ми — озброєні селяни, вони — еліта. Але пісня Гребенщикова «Нас з тобою на***» крутиться в голові 813 разів на день. Я хочу правди. Хочу, щоб люди розуміли, що у нас знову не все так добре. Як воювати в таких умовах? Не думаєш. Я за країну воюю. Україна — одна. Хай мені горлівські кажуть, що це їхній дім — це так само мій дім, як і їхній. Я буду у збройних силах, поки розумітиму, що від мене є якась користь. Коли я не зможу цього робити — візьму камеру й поїду туди без зброї.