Неформатне кіно

Уночі з 8 на 9 грудня о 00.25 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-Кіно» та альманах українських короткометражних фільмів.

Демонструватимуть три картини, що створені у рамках короткометражного проекту «Україно, goodbye!» двома молодими українськими режисерами, з якими відбудеться розмова у студії, це — Дмитро Сухолиткий-Собчук та Євген Матвієнко.

Дуже цікаво і прикметно, що сценарій фільму «Борода», а його написав сам режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, різних років отримав переможні призи на одному й тому ж фестивалі, на київській «Відкритій ночі»: спочатку як сценарій нереалізованого фільму, а наступного року — вже як сценарій до фільму реалізованого.

Та це ще не всі сценарні звитяги «Бороди». У скарбничці також перемога на Міжнародному конкурсі «Коронація слова», після чого Дмитро вже не міг не зафільмувати так щедро поцінований сюжет. Хоча на екрані, як це нерідко буває, історія дещо мінімізувалася і виструнчилась — режисер наголосив, сказати б, на найголовнішому.

Ідеться ж у фільмі про старого чоловіка, який доживає віку в напівзруйнованому селі і якого там позаочі називають Борода. Його донька еміґрувала. Він самотній — годує курей, курить дешеві цигарки, ходить на риболовлю, дивиться на воду й чекає змін. Та одного разу в його руках опиняється патрон до рушниці. Ще мить, і все зміниться. Борода зникне...

Євген Матвієнко є автором двох короткометражних фільмів, що мають назви «Побачення» і «Як козаки в космос полетіли».

Друга з цих стрічок насправді розгортає далеко не козацьку історію. У Саші є будинок у селі Благодатне і зразкова, любляча дружина. Вони чекають  на другу дитину, виплачують кредит за великий холодильник, мріють накопичити грошей на газовий котел. А в майбутньому — купити «ланос» і махнути з родиною до Криму. Аби втілити всі ці невибагливі мрії в життя, Саші довелося розробити хитромудру схему грошових маніпуляцій. Випадково Сашині махінації викривають. Поїздка до Криму, схоже, відкладається.

У «Побаченні» ж ідеться про розлучену жінку Аню, яка має маленького сина. Аби виховувати дитину, жінці доводиться працювати на двох роботах — озвучувати мультики й... надавати сексуальні послуги телефоном. Аня має постійного клієнта, він завжди дзвонить вчасно й ніколи не пропускає сеанси. Одного разу клієнт зателефонував, аби попрощатися — він від’їздить і більше не зможе виходити на зв’язок. Жінці шкода, йому теж. Здається, у них зав’язалися непогані заочні стосунки. Аня пропонує останній сеанс, не підозрюючи, що для хлопця він і справді може стати останнім, — звідти, куди він їде, повертаються не всі.

До речі, з «Побаченням» Євген Матвієнко їздив до Франції, де його стрічка  брала участь у конкурсній програмі найбільшого і найпрестижнішого у світі фестивалю короткометражних фільмів, який у тридцять п’яте відбувався нинішнього року в місті Клермон-Ферран. Зрештою про це та про все інше — в розмові із самим Євгеном Матвієнком.