«Немає у вас методів!»

Добре, що в Росії фактично все федеральне телебачення належить державі, а «Россия-1» — це офіційно державний телеканал. Отже, все пекло, яке з нього вивергається, не можна вважати приватною думкою. Значною мірою це якщо й не офіційна державна точка зору, то, як мінімум, позиція, схвалювана державою. Співвідношення того, про що думають і говорять у Кремлі, й того, що звучить із вуст головних спікерів держтелеканалів, зводиться до формули: що у путінських на умі, те у соловйовських на язиці.

У програмі «Вечер» від 07.03.17 обговорювали позов України проти Росії в міжнародному суді ООН, у якому Україна звинуватила Росію в порушенні конвенцій щодо протидії фінансуванню міжнародного тероризму і протидії расовій дискримінації.

Соловйов спочатку був націлений на вкрай знущальне ставлення до самого цього суду як інституту міжнародного права. Постійно відпускав репліки на кшталт «навіщо нам взагалі брати участь?», «нам це рішення суду взагалі не цікаве», «треба було Ж. призначити громадським захисником». Ця тональність і ці настрої, безумовно, домінують сьогодні в Кремлі. Соловйов просто вербалізує їх у своєму фірмовому фіглярському стилі, надаючи всьому, що відбувається, характеру блазенства і повного абсурду.

Ж. цього разу було представлено як «заслуженого юриста Росії», і з цієї нагоди він посилено надував щоки і робив важливий вигляд. «Уже сьогодні ми можемо заявити, що Росія відмовляється брати участь у цьому суді!» — повідомив Ж. — «У нас немає суперечки з Україною. І треба заявити: хто з вами сперечається, Україна?» Після чого заслужений юрист Росії пояснив, яким буде рішення міжнародного суду. «Міжнародний суд відмовляє Україні...» — почав Ж., але нетерплячий Соловйов перервав його радісним вигуком: «Тому що не вважає вас державою, а Порошенка — президентом!»

Тут у дискусію включився декан Третьяков, який почав критикувати російську дипломатію. Причиною такого вольтер’янства декана Третьякова стало те, що російська дипломатія, на його думку, надмірно лояльна щодо міжнародного права і його інститутів. «Уся ця світова правова система — вона суперечлива!» — звинуватив декан Третьяков. І негайно засудив: «Потрібно рубати цей гордіїв вузол!». Після чого перейшов безпосередньо до знищення міжнародного суду ООН у Гаазі. «Хто-небудь із суддів цього суду був у Криму?» — гнівно запитав декан Третьяков. — «Хто-небудь із суддів цього суду може відрізнити кримського татарина від казанського татарина?». Й оскільки жоден суддя із Гааги в даний момент у студії не присутній і, отже, не міг відповісти на звинувачення, суворий декан оповістив остаточний вердикт: «Я апріорі не довіряю цьому суду!».

Нагадаю, що це той самий декан Третьяков, який минулого тижня у момент запису передачі на іншому каналі, ТВЦ, оголосив, що німки мріють, щоб їх зґвалтували російські солдати. Важко уявити, що які-небудь слова виявляться дуже мерзенними для російського телевізора, але декан Третьяков зумів знайти саме такі слова, і їх з ефіру вирізали. Опоненти розповіли про цю третьяковську мерзенність у соціальних мережах, після чого багато хто з цікавістю став чекати, чи будуть декана Третьякова після цього пускати в телевізор. Марно турбувалися: не лише пускають, але й посилено звуть, і ще наполегливіше, ніж раніше.

І декан Третьяков, хоча цього разу про німок нічого не сказав, але в цілому виправдав надії власників ефіру. По-перше, він дав гідну відповідь європейським країнам, із яких виходить критика російської політики. «Кожен чижик прибалтійський судить Росію», — влучно зауважив Третьяков, і це зауваження припало до душі публіці. По відношенню до російської влади декан Третьяков був теж строгий, причому рахунок їй пред’являв від імені народу. «Претензії наших виборців», — оголосив декан, — «у тому, що ви визнали Порошенка законним президентом!». І продовжив: «По Києву й Одесі ходять есесівці. Де позов Росії до міжнародного суду ООН?!».

Тут Соловйов вирішив, що саме час підвищити градус, і вигукнув: «Може, жорстко їм нагадати? Заарештувати Порошенка в залі суду? Ні, не можна?».

З ідеєю заарештувати Порошенка були згодні в студії Соловйова практично всі, причому більшості було все одно — станеться щаслива подія в залі суду чи за його межами. Розвилка в способах наближення цієї дивовижної миті. Соловйов явно вважає, що для цього треба надіти на себе френч а-ля Сталін і, погано пародіюючи грузинський акцент, наказати, щоб нациста Порошенка негайно заарештували, а якщо не послухаються, то взяти танковою атакою Київ. У світі соловйових, третьякових, сатановських та інших багдасарових, як і за часів Чингізхана, все вирішує тільки сила, а дипломатія служить виключно для того, щоб або злякати противника грізним гарчанням, або відволікти його переговорами, а потім все одно вирішити питання силоміць на свою користь.

Цей образ світу вкорінений у головах усіх прихильників Путіна, але ті, хто так чи інакше пов’язаний із дипломатією, прагнуть трішки підвищити її статус, не зводити його до простого прикриття силових рішень. У студії Соловйова таку позицію послідовно займав депутат Железняк, який намагався переконати співбесідників у необхідності використовувати трибуну міжнародних організацій для викриття злочинів київської влади.

Враховуючи статус Железняка — все-таки віце-спікер Держдуми від «Єдиної Росії», — його критикували не дуже жорстко, але більшість «експертів» його позиції не поділяли. Дивовижну гнучкість мислення продемонстрував укотре політолог Міхєєв, який в одному виступі всякий раз примудряється поєднати дві непоєднувані позиції. Спочатку політолог Міхєєв зажадав, щоб Росія активізувала свої дії в міжнародних організаціях і зокрема добивалася міжнародного розслідування щодо Криму й України. «Треба, щоб до Криму, в «ДНР» і «ЛНР» приїжджали чиновники ООН і тим самим легітимізували Крим, «ДНР» і «ЛНР», — заявив політолог Міхєєв. Після чого, не переводячи дихання, продовжив свою промову, при цьому говорячи щось абсолютно протилежне. «З цими міжнародними інстанціями треба зав’язувати», — повідомив політолог Міхєєв. — «Вони підтримують концепцію глобалізації. А вона руйнує суверенітет. Це атавізм 90-х. Його треба рубати». Зарубавши «атавізм 90-х» у російській дипломатії, політолог Міхєєв повернувся до України і пояснив, що з нею треба зробити. «Я вважаю, що загравати з Україною — неприйнятно», — зазначив політолог. Я встиг подумати, що якщо те, що Росія робить по відношенню до України, це «загравання», то як виглядає насильство. А політолог Міхєєв тим часом уже пояснював, як Росія повинна поводитися щодо сусідньої країни: «Ми заявляємо, що там нацистський режим, а самі його підтримуємо інвестиціями. Треба це припинити!».

Кілька слів про українських учасників подібних передач, оскільки без цих «експертів» Соловйов не зміг би підтримувати необхідний градус кипіння. Про одного з них, В’ячеслава Ковтуна, схвально і досить точно сказав у цій передачі Ж.: «Слава хороший, він — ласкаве теля, яке двох маток ссе. І Київ йому платить, і Москва». За що «експерту» Ковтуну може платити Київ, не цілком зрозуміло, а ось гроші, які йому, ймовірно, платить Москва, «експерт» Ковтун відпрацьовує сповна. Оскільки мало хто так успішно і так довго зможе зображати підставного «українця для побиття», так бездарно захищати позицію офіційного Києва і так щасливо посміхатися, коли поливають брудом його самого і його країну, як це робить «політолог» Ковтун.

Інший типаж «українського експерта» в цій передачі представляв Володимир Олійник, колишній депутат Ради, що перебуває у розшуку в Україні, а тому що живе в Москві. Таких «українських політиків», які створюють у Москві «комітети порятунку України», чимало живе в студіях російських телеканалів, і їхня риторика досить точно відтворює ту, яку майже 90 років тому описали Ільф і Петров у «Дванадцяти стільцях» у главі про «Союз меча і орала». Володимир Олійник, подібно до Кіси Вороб’янінова, надував щоки, але на відміну від свого прототипу, виступав не в ролі «титана думки і особи, наближеної до імператора», а заявив, що він, як і Ж., теж заслужений юрист, тільки не Росії, а України. І з опорою на свій високий юридичний статус Олійник заявив, що «в Україні — шоколадно-коричневий терор», а тому слід негайно «визнати Україну — терористичною державою».

Олійник не виняток. Практично все, що відбувається на цих шоу, було описано багато років тому не лише Ільфом і Петровим, але й Гоголем і Салтиковим-Щедріним. Проблема в тому, що те, про що говорять ці комедіанти в телевізорі, в Кремлі намагаються втілити в життя люди, в руках яких є ядерна зброя. І це вже зовсім не смішно.