Почути Токіо

«Карта звуків Токіо» іспанської режисерки Ізабель Койшет — це ще одна кінострічка закордонного митця, в якій проявилося прагнення якщо не зрозуміти, то бодай відчути таку загадкову для західної людини Японію.

Сюжет розгортається у столиці, в сучасному Токіо. Донька імпресаріо наклала на себе руки. Батько в розпачі, причиною самогубства вважає її коханця — власника місцевої винарні, іспанця Давида. І його помічник — колись таємно закоханий у доньку боса — наймає для помсти дівчину-кілера на ймення Рю. До речі, в Рю закоханий звукорежисер, котрий мріє створити звукову карту Токіо — міста, яке водночас лунає мільйонами звуків. На цьому тлі висновується ще одна любовна історія...

Стрічка іспанки Ізабель Койшет — це не та екранна квітка, яка самотньо пробивається поміж незрошеного кінокаміння. Сказати б, мистецький ґрунт підготовлений: «Карта звуків Токіо» має знаних попередників, автори яких (кожен на свій лад) передали власне зачарування японською культурою, японською столицею. Згадаймо хоча б картини «Токіо!» Мішеля Ґондрі та «Загублені в перекладі» Софії Копполи.

Ну, і сама Ізабель Койшет не вперше намагається перевірити власним фільмуванням ауру іншої культури. Тут можна пригадати її внесок до популярного альманаху «Париж, я тебе люблю!», де Койшет поряд із першорядними кінопостановниками з усього світу зафільмувала і свій сюжет, який розгортається в новелі «Бастилія» та в якому йдеться про кохання, яке можна відчути, лише втративши його.

Ну, а сюжет «Карти звуків Токіо», з одного боку, доволі простий. З іншого ж, на початку може видатися дещо туманним, химерним. Утім, це зроблено, вочевидь, спеціально. Тому раджу довіритися й віддатися фільмові, який згодом поведе за собою. А йтиметься, звісно, про нерозуміння поміж Заходом і Сходом, але можливість любові між ними. Ітиметься про любов батьківську та бунт дітей. Також — про пристрасть, яка може миттєво спалахнути поміж катом і жертвою. Взагалі ж, у цьому фільмі чи не всі герої зрештою виявляться не тими, ким вони видаються на перший погляд. І на вершині своєрідної піраміди замаскованих характерів постане отой самий звукорежисер, який прагне впіймати й закарбувати голос міста, голос Токіо.

Стрічка Ізабель Койшет взяла участь у головному конкурсі найпрестижнішого світового кінофестивалю — Каннського. І прикметно та й, зрештою, закономірно, що цей фільм було удостоєно Технічного гран-прі — за майстерну мистецьку роботу зі звуком або, інакше кажучи, за звуковий образ фільму.

Принагідно ж у програмі в спеціальному сюжеті йтиметься про місце звуку в кінематографі після того, як він перестав бути Великим Німим. Ітиметься, зокрема, про фільми, де звук є не просто службовим, а мистецьки виразним, таким, що змусив перетворитися на промовисту і лунку саму тишу.

Ну, а «Карта звуків Токіо» для когось із глядачів може видатися холодною, а для когось, навпаки, гарячою. Зрештою, історія, яка розгортається в цьому фільмі, напрочуд схожа на шекспірівські. Історія кохання, але не простенька казочка зі сльозливим щасливим кінцем. Це кінотвір, у якому ерос і танатос сходяться безпосередньо — пристрасть еротичних сцен будь-якої миті може стати макабричною. І це те кіно, що здатне впливати...