«Сама партія не скаже про себе поганого»,

Чим ближче до виборів, тих більше інформації про них. Однак «більше», на жаль, не завжди має на увазі «змістовніше». «День» разом із експертами з різних регіонів України продовжував (початок див. у № 38) з’ясовувати:

«ЯКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИБОРИ НЕ ВИСТАЧАЄ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТБ?»

Володимир МИХАЙЛИШИН, президент регіонального фонду «Громадянські ініціативи», Дніпропетровськ:

— Передусім, на мій погляд, інформація про вибори в основному обмежується політичною рекламою. Це те, що настирливо супроводжує українського телеглядача з дня на день. Однак уся вона зводиться до якихось двох- трьох тем, які повинні за задумом професіоналів від реклами розбурхувати почуття виборців. Між тим, ця політреклама нічого не говорить ні про програму партії або блоку, ні про тих людей, які в списках за першими фігурами. Люди практично не знають, за що голосують. Другий момент, який я хотів би відзначити, це те, що на телебаченні немає жодної роз’яснювальної інформації про саму процедуру голосування. А дарма. Виборців чекають величезні за розміром бюлетені. Процес їхньої видачі, заповнення й самого голосування, як показують рольові ігри, проведені на виборчих дільницях, займатиме багато часу. Можуть виникнути черги. Знову буде плутанина зі списками, оскільки мало хто ходив звіряти свої дані. На мій погляд, увесь процес підготовки до виборів потрібно було широко висвітлювати на телебаченні, й цим повинен був займатися Центрвиборчком України.

Михайло АРОШЕНКО, письменник, Дніпропетровськ:

— Можу з цілковитою впевненістю сказати, що політична реклама на телебаченні, як б її не вдосконалювали, має межу ефективності. Наскільки я знаю, партії та блоки витрачають на це не менше половини своїх фінансових ресурсів і намагаються перевершити один одного різними вигадками й екзотичними піар-ходами. Одні грають на національних почуттях або мовній тематиці, інші намагаються залізти в душу простому роботязі, селянинові чи багатодітній матері-домогосподарці. А мені ось нещодавно довелося побувати на глухій околиці Дніпропетровська, де навіть вулиця має знаменну назву Тупик. Виявляється, більшість людей там не вірить тому, що розказують по телевізору. Їм потрібне спілкування, прямий контакт, аби вони могли поставити запитання й отримати відповідь. А те, що їм показують «по ящику», вони сприймають із недовірою. Спостерігається навіть зворотня реакція — чим нав’язливіша реклама, чим частіше вона з’являється на екрані, тим швидше викликає роздратування та неприйняття. Таке відчуття, що рядового виборця годують політичною рекламою над силу, а він не в звозі все це переварити й засвоїти.

Олександр АНФАЛОВ, державний службовець, Сімферополь:

— Варто сказати, що мені, як і іншим виборцям, дуже заважає популізм, що превалює у телепрограмах про партії та блоки. Програми побудовано переважно на голих обіцянках, і журналісти замість того, щоб конкретно розказати про реальний зміст соціально-економічних програм партій і блоків, протестувати їх усі на реалістичність і на можливість реального втілення, обмежуються наданням слова самим політикам, які обіцяють, обіцяють і обіцяють!

Програми більшості партій і блоків складені так, що по них не зрозумієш, за рахунок чого і як ці партії мають намір досягнути тих результатів, які запланували. Я думаю, що в цьому виявляється й недолік нашого виборчого законодавства, яке на чільне місце всього процесу ставить не виборця. Скажімо, сьогодні під час виборчої гонки для виборця якби законодавство вважало його центральною фігурою й основним об’єктом інтересу виборчого процесу, головною має стати всебічна й повна критика та аналіз програм, політиків, партійних рішень, усієї попередньої діяльності й життя кожного з політиків, які претендують на місце в парламенті, в раду того або іншого рівня. Саме критика недоліків у програмах, у роботі партій і політиків повинна бути рушійним механізмом усіх виборів. Суспільство в процесі виборів повинне методом критики відбраковувати все непотрібне, неприродне, популістське, нереальне, наносне й за допомогою критики виявляти в програмах і діях партій корисні моменти та заохочувати їх голосуванням. Але де там! Депутати нинішньої Верховної Ради, приймаючи виборчий закон, поставили в центр всього процесу свої інтереси, внаслідок чого вони повністю захистили себе від будь-якої критики. Нехай спробує сьогодні якась газета покритикувати партію чи блок — по- перше, піднімуть такий галас, називатимуть це «передвиборними технологіями», «чорним піаром», затягають по судах, зажадають реалізації «права на відповідь» і напишуть у відповідь таке, що й не снилося. Це — не нормальна ситуація. Суспільство повинно мати право та реальну можливість під час виборчого процесу критикувати більше і вільніше, ніж у будь-який інший час. Природно, що «чорний піар» повинен жорстко каратися зняттям із виборчої гонки, для чого треба виробити чіткі критерії його визначення, чим, на мою думку, є документальна відповідність поширеної інформації реальної дійсності. Але згаданий недолік призвів до того, що в пресі немає не тільки критики, але немає й реального аналізу програм і роботи політиків, немає взагалі критичних зауважень на їхню адресу. З того, що говориться в пресі та з екранів телебачення, особливо самими партіями та їхніми політтехнологами, абсолютно не можна зрозуміти, на що партія спроможна, яку програму вона пропонує, чи можна її реалізувати. Багато партій, анітрохи не соромлячись, обіцяють виборцям нездійсненні речі, і ніхто не може сказати, що це все міф і фантастика, тому що критикувати — собі дорожче. Тобто виходить, що внаслідок того, що депутати, будучи законодавцями, зловжили своїм правом приймати закони у своїх інтересах, суспільство втратило можливiсть мати правдиву й відповідну істині оцінку партійних програм і роботи партій у ході виборчого процесу. Тому вільна критика та реальна оцінка стануть можливими лише тоді, коли виборче законодавство буде виходити не з інтересів партій і блоків, а з інтересів виборців.

Володимир ПРИТУЛА, голова Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Інформація про партії та блоки сьогодні обмежується тим, що в ній повідомляється, що такий ось політик поїхав туди й сказав таке. І починається кругове обговорення тих висловлювань, які часом мають, а часом і взагалі не мають ніякого зв’язку з реальністю. Коментарі та критика висловлювань потрібні, але хотілося б, щоб магістральний шлях інформації про партії та блоки був спрямований аби розкрити, за рахунок чого партії виконуватимуть свої обіцянки. Наприклад, у нас є одна партія, яка весь час обіцяє в своїй рекламі підвищити пенсії й зарплати в кілька разів. За рахунок чого вона це зробить — неодмінно треба дізнатися виборцю раніше, ніж голосувати. Якщо вона це робитиме за рахунок зростання виробництва, то нехай розкаже, яким саме чином, а якщо задля того, щоб підвищити пенсії, вона збирається підвищити податки та ввести нові податки на дим, або на курку, або на дерево, як це було за Сталіна, то гріш ціна такій партії. Але це хтось повинен сказати в ефірі. Зрозуміло, що сама партія не скаже про себе поганого. Тоді нехай не просто обіцяє, а у спеціальній програмі розкаже про всі свої кроки, які вона збирається зробити. Якщо ж цього немає, а є лише одні обіцянки, тоді повинні бути в країні якісь уповноважені аналітичні центри, які могли б зробити професійний аналіз усіх цих програм і сказати, які з них реальні, а які — блеф і фантазії.

Тетяна СМОЛДИРЄВА, головний редактор радіо «Буковина», голова Чернівецького прес-клубу реформ:

— У ході висвітлення цьогорічної передвиборчої кампанії не вистачає повної правдивості та об’єктивності. Практично завжди проглядається чийсь інтерес. Або — подається певний факт, подія, йде інформація наче правдива, але вона відірвана від загального контексту, створюється лише фрагмент картини, але чомусь ці фрагменти не складають загальної картини.

На мою думку, не вистачає аналітичного та іронічного підходів. Недостатньо коментарів факту та аналізу з різних позицій, а, якщо опоненти і зустрічаються в студіях, то відбувається не стільки висвітлення своєї точки зору, скільки сутичка та наступ одне на одного. До певної міри може і на краще те, що журналісти подають лише факти, залишаючи глядачеві можливість робити висновки. Але пересічний громадянин не завжди володіє достатньою інформацією для цього, а подання різнобічного аналізу та коментарів лише полегшило би завдання виборцеві. На цьогорічній серйозній і важкій дистанції дедалі зростає напруга, але нема можливості розрядки, немає легкості й гумору, які були в попередніх парламентських перегонах.

Тетяна ГУЦУЛЯК, начальник відділу зв’язків з громадськими організаціями та ЗМІ апарату Чернівецької облдержадміністрації:

— На мою думку, не вистачає коротких роз’яснювальних програм, зорієнтованих на пересічного виборця, у яких би пояснювались його права та обов’язки в ході виборчої кампанії. Необхідно також інформувати громадян про зміни у виборчому законодавстві, ті нововведення, які були зроблені вже після президентських виборів з урахуванням всіх їхнiх прорахунків. У цьому році є чимало нюансів, яких не було в попередніх кампаніях, скажімо, щодо нумерації бюлетенів, продовження часу голосування та ряду інших. Вони повинні бути сформульовані коротко і чітко та донесені до всіх виборців, щоб люди не стали заручниками власної необізнаності. З іншого боку, для тих, хто цікавиться виборчою кампанією, є чимало довготривалих аналітичних програм, які дозволяють в деталях дізнатись про те, що відбувається у політичному житті країни.