Скандал, якого ніхто не помітив

«Я зі спокійною совістю можу стріляти в будь-яке українське місто, і мені не буде шкода ні мирних жителів, нікого. Тут — інша війна. Ви прийшли вбивати нас, просто знищувати. Тому отримаєте те, що робите тут ви». Це — кремлівська пропагандистська теза з відкритими погрозами, яку озвучив журналістам українського телеканала СТБ той, хто зараз представляється прем’єр-міністром самопроголошеної «ДНР», — очільник донецького відділення харківського бійцівського клубу «Оплот» під час проросійських виступів на сході України у березні-квітні Олександр Захарченко. А сам канал випустив цю та інші фрази бойовика в ефір у спеціальному репортажі під назвою «Донецьк змінила війна» у п’ятничному вечірньому випуску новин 3 жовтня. 5 вересня Захарченко, який нібито представляв інтереси так званої ДНР, підписує Мінський протокол (підсумковий документ зустрічі тристоронньої контактної групи «Україна — ЄС — Росія» із врегулювання ситуації на Донбасі. — Авт.). Одним із підписантів протоколу був також Леонід Кучма, який мав представляти інтереси України. А вже за місяць терорист з’являється в ефірі каналу СТБ, власником якого є зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук. Збіг обставин?..

Саме до цього й апелює автор сюжету. «В Україні ні його, ні його ордену, ні саму ДНР не визнають, хоча саме з цією людиною влада вела переговори у Мінську», — вимовляє голос журналіста за кадром, ім’я якого ніде не вказано в сюжеті. Ось він, перший крок до легітимізації збройних формувань. Патову ситуацію, в яку поставили Україну переговорами у Мінську, дехто використовує по-своєму. Наприклад, щоб надати слово тому, хто зараз — публічна особа «ДНР»... Що ж являє собою сам сюжет? Це така собі збірна «солянка» — кадри прогулянки студента по Донецьку, розмова з вуличними музикантами про ситуацію в місті, кілька кадрів із життя самого міста, невеличкий фрагмент з уроку для молодших класів, де вчителька розповідає, що «георгіївська стрічка і орден — символ перемоги», і запис розмови із Захарченком. Одразу видно, що в цьому сюжеті найголовніше, і для чого його взагалі знімали. «А тепер він вперше дає інтерв’ю українському телебаченню, — хвалиться журналіст і продовжує: — У ньому Захарченко, окрім зрозумілих заяв про незалежність Донецька, багато говорить про мир, але висловлює ще більше погроз... при цьому він заперечує офіційну допомогу російської армії». І тут кілька питань. Кому зрозумілі заяви про незалежність Донбасу? Українському народу? Путіну? Журналісту, що повністю ідентифікував себе з підставкою для мікрофону? Немає ні аналізу, ні заперечення вислову «лідера ДНР» про неучасть російської армії, хоча є вже сотні доказів протилежного, починаючи від документів і закінчуючи таємними могилами в Росії. А щодо погроз, то фраза про «стріляти в будь-яке українське місто» — чистої води тероризм за визначенням, «суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому... залякуванні населення та органів влади» (витяг із Закону України «Про боротьбу з тероризмом»). Більше того, є в цьому ж законі й стаття, яка забороняє поширення через засоби масової інформації повідомлень, які «мають на меті пропаганду або виправдання тероризму, містять висловлювання осіб, які чинять опір чи закликають до опору проведення антитерористичної операції». Та якщо зараз суди відпускають «беркутівців», які звинувачуються у розстрілі майданівців, то чи можна очікувати, що на таке «незначне» правопорушення взагалі хтось зверне увагу?

Справа не тільки в цьому одному сюжеті. Просто на певних каналах з’являються одні й ті самі люди і повторюються одні й ті самі месиджі. Якщо проглянути останні новини СТБ, можна помітити чітко розставлені маркери. Навіть щодо тієї ж судової справи з колишнім командиром роти міліцейського спецпідрозділу «Беркут» Дмитром Садовником. За словами журналіста Дмитра Литвиненка, Садовник «прикривав відхід силовиків з Інститутської». А ще — «В нього троє дітей та безліч грамот, я навіть дізнався, що Садовник зайняв перше місце у чемпіонаті по самбо клубу «Бодрість», — вимовляє журналіст, жодного слова про вбитих, і після всієї цієї гидкої солодкої патоки просто неможливо додивлятися сюжет до кінця. Або, наприклад, спецрепортаж про політиків у сміттєвих баках, де закадрові слова журналістки підходять під відеоряд так, що здається, ніби Шуфрич і Пилипишин — невинні жертви озвірілого «Правого сектору». Те, що відбуватиметься в кадрі, назвуть «методами Майдану» і порівняють із діяльністю Музичка, погромом Мірошниченка в НТКУ і закованим у наручники губернатором Волині Олександром Башкаленком. Що це, як не перші пробні «вкиди», які потроху мали б дискредитувати революцію? Усі ці точкові медіа-випади, складаючись в одну картину, і являють сьогодні диверсійну роботу в українському інформаційному середовищі. На жаль, не помічену.

У росіян є чудова фраза, яка дуже точно характеризує поведінку каналу і звучить вона так: «Прогиб засчитан». Якщо потягнути за цю ниточку, розмотується цілий клубок комплексних проблем — центральні телеканали в Україні є трансляторами думок їхніх власників і не можуть функціонувати незалежно; з іншого боку, чомусь ми не чуємо про масові звільнення журналістів із каналу, отже, у працівників СТБ не виникає морального конфлікту із собою від виробництва таких сюжетів. Якщо піднятися над цим локальним рівнем, можна побачити ще одну проблему — як структури «ДНР» і «ЛНР» потроху легітимізують через офіційні переговори, а тепер — і через медіа-сферу. Це вказує ще на один факт — нездатність (незацікавленість?) державних структур у створенні національного інформаційного простору. Банально, у нас зараз навіть немає секретаря РНБО, який міг би прокоментувати цей кричущий випадок.

Правду кажучи, коментувати сюжет із Захарченком узагалі ніхто не поспішив. Хоча те, що зробив СТБ за весь цей час, не дозволив собі жоден центральний український канал. Правда, 4 травня у «Подробицях тижня» на «Інтері» з’явився сюжет із коментарем терориста Сергія Задрилюка із позивним «Абвер», але навіть тоді в ефір пустили тільки зізнання Задрилюка в тому, що він працює з Гіркіним, і заяву, що не має зв’язків із ФСБ РФ. Тоді більшість медіа-експертів різко розкритикували «Інтер», але юристи зазначили, що вони принаймні не порушили законодавство. Інша справа, як ці протилежні «точки зору» відбиваються на свідомості українців, але це окрема тема. Що ж до самого Олександра Захарченка, то є кілька цікавих моментів. З відкритих джерел відомо, він — технік-електромеханік 6-го розряду, який «займався бізнесом і керував великими колективами». Є журналістські розслідування, які через юридичну документацію різних фірм показують зв’язок самого Захарченка і його «бізнес-партнерів» із різними членами Партії регіонів. За інформацією керівника інтернет-видання INSIDER Сергія Щербини, по ланцюжку зв’язків доходить навіть до Рената Ахметова. Що дає новий матеріал до роздумів...

У середу численні українські і російські ЗМІ поширили інформацію про те, що «прем’єр» так званої «ДНР» Олександр Захарченко написав заяву про відставку. Джерелом новини стало інтерв’ю бойовика російському журналу «Русский репортер». Проте цього ж дня увечері Захарченко спростував цю інформацію. Деякі політологи називають це виборчими маніпуляціями.

«Те, що зробив канал СТБ, — за межами добра і зла, — коментує «Дню» медіа-експерт Отар ДОВЖЕНКО. — Навіть попри те, що «ДНР» не визнана терористичною організацією офіційно, вона є нею фактично, і дозволяти її лідерові звертатися до телеглядачів в ефірі — немислимо. Терористам не дають ефіру, це всесвітня одвічна аксіома. Думаю, що це зроблено за домовленістю між Кучмою (тестем Віктора Пінчука — власника СТБ) та Захарченком, щоб «олюднити» його образ і банду, яку він очолює. Інакше СТБ не зняв би цього сюжету в Донецьку. Можливо, таким чином Кучма намагається розм’якшити серце Захарченка і спонукнути його до миру, але це завелика ціна — легітимізація бандитів Донбасу і романтизація їхнього лідера. Вважаю, що це, як мінімум, заявка на попередження від Нацради».

«День» звернувся за коментарем до редакції програми «Вікна-новини» каналу СТБ і очікує на відповідь.

«ЦЕ НЕ ГОЛОС ДОНБАСУ, ЦЕ АГРЕСІЯ З ДОНБАСУ»

Катерина ЯКОВЛЕНКО, народилась у місті Ровеньки Луганської області, навчалась у Донецьку:

«Поява Захарченка на українському телебаченні виглядає як спроба журналістів видобути «ексклюзив», надати слово іншій стороні «конфлікту». Однак це ще й спроба легітимізувати цю сторону. У багатьох країнах у зв’язку із загрозою тероризму є негласне правило: не ретранслювати заяви людей, що поширюють насильство. Інтерв’ю Захарченка якраз поширює насильство та агресію. До того ж «ДНР» та «ЛНР» — офіційно названі терористичними угрупуваннями. Надаючи слово лідерам цих організацій, ми надаємо слово насиллю. Це не голос Донбасу, це агресія з Донбасу. Звісно, ми маємо виявляти справжню суть цих людей, проводити розслідування та інше. Для людей, які живуть на Донбасі, важливо показувати тих, хто збирається ними «керувати», щоб змінювати їхню думку. Однак, зрештою, вони самі стикаються з цим щодня. Для нас коментарі Захарченка не були інформативними. Терористи (Кремль) у своїй агресії не мають меж. Про це сказав Захарченко, який готовий «розстрілювати» будь-яке українське місто. Людина, що виступає за зміни у своєму регіоні, який вона любить, має керуватись не бажанням смерті, а абсолютно іншими відчуттями. Захарченко — це лише ілюзія, манекен, симулякр. Він лише озвучує те, що планує робити Кремль чужими руками. А «ретрансляторів Кремля» у нас і так вистачає в країні».

«ЦЕ ЛОГІЧНЕ ПРОДОВЖЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ У МІНСЬКУ»

Марія ПРОКОПЕНКО, Донецьк:

«В українському ефірі з’явився «простий хлопець із народу»: Олександр Захарченко, за інформацією з відкритих джерел, закінчив із відзнакою технікум, працював електромеханіком, потім подався у бізнес — «керував великими колективами», одружений, має трьох дітей. Тільки за сумісництвом цей зразковий сім’янин — один з очільників так званої Донецької народної республіки, яку Україна визнає терористичною організацією.

Поява цієї людини на телеканалі СТБ — логічне продовження переговорів у Мінську. Тоді, на зустрічах щодо врегулювання конфлікту на сході, Україну представляв Леонід Кучма, самопроголошену «ДНР» — Олександр Захарченко. Тепер той самий Захарченко з’являється в ефірі каналу, пов’язаного з Віктором Пінчуком, зятем Кучми. Так званого голову ради міністрів ДНР роблять легітимним та, водночас, залякують українців: «Є такий хлопець на Донбасі, за своїх порве — не лізьте!» І все це — за сюжетом СТБ — на тлі майже нормального життя у підконтрольному «ДНР» Донецьку.

Інтерв’ю з ватажком бойовиків — дикунство. Але гірше те, що цей сюжет, ймовірно, лише початок легалізації «особливого статусу» Донбасу та очільників «ДНР».

«ЗМІ, ЯКІ КРОКУЮТЬ У ТАКТ ПОЛІТИКАМ»

Валентин ТОРБА, Луганськ:

«Не так ті воріженьки, як свої добрі люди» — так писав поет, так можна охарактеризувати і наші ЗМІ. В час, коли на Донбасі відбувається відвертий геноцид українців, коли ми програємо битву за битвою й передують цьому перш за все програші в інформаційній сфері, один із центральних телеканалів дає слово одному з тих, хто став причиною трагедії тисяч людей, тисяч українців. Та ще й яке слово! Покидьку дають можливість дати глядачу посил, в якому міститься все — і погроза, і виправдання самого себе. Той фашистський, пропагандистський бруд, який бандити вмонтовують у голови «ватників» на сході України, користуючись їхньою розумовою безпорадністю, тепер можна почути ще й з екрану українського ТБ!

З другого боку, це не дивує, адже що можна очікувати від ЗМІ, якщо керівництво держави сідає за столи з цими ж терористами і таким чином «легалізує» їх. Виходить, що їм можна, а ЗМІ ні? Як тоді об’єктивно висвітлювати ситуацію? На жаль, все це свідчить про абсолютну відсутність єдиного вектора не тільки в інформаційній політиці, але й взагалі у національному дусі. Розхитаність, а від того розгубленість у критичний момент дати контр-відповідь на інформаційні провокації ворога панує всередині наших кордонів. ЗМІ, які крокують в такт політикам, бо фінансуються з тих самих кишень, що й політичні проекти, частенько в погоні за сенсацією безпринципно стають частиною інформаційної політики сусідньої держави-агресора. Вся наша національна свідомість не виходить за межі кухонь та перепалок у трамваї, наш гнів фокусується на сміттєвих баках, галасливих закликах і «леніних». І по всьому видно, що держава не збирається шукати той спільний патріотичний вектор в інформаційному просторі, коливання від якого в цей трагічний час могло б мати організаційні наслідки, наприклад, по відкликанню ліцензій на мовлення. Демократія! Яка цензура? Ну, а свого внутрішнього цензора, який би пильнував за нами в нашій свідомості, ми явно ще не виховали».