Улюблена муза Олександра Богомазова

Глядачам випав рідкісний шанс побачити ранні твори відомого кубофутуриста Олександра Богомазова — його живопис і акварелі, малюнки й ліногравюри, листи й фотографії, а також сторінки теоретичного трактату 1914 року «Живопис та елементи». Унікальній виставці метра українського авангарду у виставковому залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України присвячено спеціальну статтю в газеті «День» (№214-215 від 22-23 листопада ц. р.)

Про творчість і особисте життя киянина Олександра Богомазова, про його музу-дружину і родину, а також про колег і друзів розповіла «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю внучка художника Тетяна ПОПОВА.

— Тетяно Михайлівно, більшість наукових праць і статей висвітлюють тему Богомазова, в основному, в творчому аспекті. Було б цікаво дізнатися про Богмазова як про особистість — його родину, друзів, життя в Києві.

— Мій дідусь дуже любив Київ і прожив у ньому все своє життя, не рахуючи від’їздів (Росія, Фінляндія, Кавказ). Він зробив багато київських зарисовок, любив малювати старі мудрі дерева на «гірці» — між будинком, де жив, і художнім інститутом, ходив на пленер на Гончарку. Вже з 1913 року роботи, присвячені Києву, сповнені руху, динаміки: особливий ритм силуетів будинків і дахів, ліхтарів, вікон, дерев і фігур перехожих, які поспішають, робить ці роботи живими й неповторними. З Києвом пов’язані такі відомі роботи Богомазова як «Сінний ринок», який я ще застала, «Трамвай» — намальований з натури на вулиці Львівській — тепер це вулиця Воровського, «В’язниця» — це все та сама сьогоднішня в’язниця на Лук’яновці.

Про рідне місто він так написав у своєму листі до бабусі: «...Київ у своєму пластичному об’ємі сповнений прекрасного, різноманітного, глибокого динамізму. Тут вулиці впираються в небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають. Загальний темп життя ще більше підкреслює цей динамізм, дає йому, так би мовити, законну підставу і широко розливається довкола, поки не заспокоїться на берегах лівого Дніпра».

«МІСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ. КИЇВ»

 З 1913 до 1930 року він жив у будинку №18 по вул. Вознесенській узвіз (зараз це вул. Смирнова-Ласточкіна). Зараз на будинку встановлено дошку, присвячену Олександру Богомазову, яку виконав відомий скульптор Б. Довгань. У цій квартирі

1917 року народилася моя мама, тут жили мамина бабуся і дідусь, мамині тітки з чоловіками, двоюрідний брат. І я там прожила до своїх 13-ти років. Дідусь, за спільними спогадами, був дуже чуйною і доброю людиною: коли він з 1922 року став викладати в Художньому інституті, він допомагав всім, хто жив у цій квартирі.

— Розкажіть про коло творчих людей, із якими Олександр Богомазов був близький, з ким у нього були найбільш тісні творчі стосунки?

— Дідусь перебував у дружніх і творчих взаєминах з Олександрою Екстер, разом з нею брав участь у виставці «Звено». 1906 року він поїхав до Алупки з Олексієм Грищенком та Володимиром Денисовим, вони багато писали, малювали і дуже дружно жили. Був знайомий з Давидом Бурлюком, Михайлом Ларіоновим за виставкою 1908 р. «Звено», а вже

1914-го разом з Олександрою Екстер був організатором виставки «Кільце». У 20-х роках ХХ століття його пов’язували стосунки з Віктором Пальмовим. У 1922—1930 рр. дідусь працював у Художньому інституті з Михайлом Бойчуком, Ігорем Вроною, Михайлом Козиком, Віктором Пальмовим, Львом Крамаренком, Володимиром Татліним, в кінці — з Казиміром Малевічем. Художник Олексій Грищенко писав у своїх нотатках про союз

О. Богомазов — О. Грищенко — В. Денисов: «Наша трійця була тісно спаяна, і ми працювали з ранку і до вечора, ходили на етюди, кожен у свій бік». 1930 року, в рік дідової смерті, Ігор Врона залишив посаду директора, ситуація в Київському художньому інституті стала різко змінюватися, так само швидко прийшли соціальні й ідеологічні зміни.

— Цікавим є його листування з Вандою Вітольдівною, певне уявлення про їх взаємини можна скласти з архівних експонатів на виставці. Тетяно Михайлівно, розкажіть про цей союз.

— Із Вандою Вітольдівною Монастирською дідусь познайомився в 1908—1909 роках, під час навчання у київському художньому училищі. І закохався! Почалася довга дружба із зустрічами та листуванням. Вже в перші роки знайомства, дідусь писав своїй Музі не лише про свої почуття, але й про своє відношення до праці творця, про служіння високим ідеалам мистецтва. Майже завжди, в листах та живому спілкуванні, дідусь називав Ванду «голубка Діна». 1913 року вони одружилися, повінчавшись у Боярці. Ванда стала його вірною супутницею по життю. Бабуся брала участь у виставці «Кільце», в холодні та голодні роки вони разом розписували Луцькі казарми (які пізніше були знищені).

«ТРАМВАЙ»

1914 року Олександр Богомазов пише трактат «Живопис та елементи» і присвячує його своїй Ванді: «Присвячую свою працю моїй чуйній супутниці по життю В.В. Богомазовій-Монастирській». А пізніше Ванда писала йому: «...Як мені хочеться сказати, що ти не звичайний смертний у мистецтві, що твори твої величаві і глибоко прекрасні, що в них пристрасна сила ліній, рух усіх молекул світу, що вони загадкові, як буває загадковою сила всього сущого на світі видимому і тому, який бачать думки і душа» або «...Усім своїм єством я відчувала силу твоїх ліній, переконливість і невідворотність форм, своєрідне їх життя, впевнене життя, повне барвистого красномовства. Вони ніколи не стомлювали (глибокого погляду) очей, тому що ти вмієш знаходити безсмертну точку руху, отже, ти даєш їм вічне життя».

 Таке взаєморозуміння в творчості буває дуже рідко, чудове їхнє листування. Дідусь писав і малював бабусю. Вони пройшли дуже важке життя, були громадянські війни, хаос і безлад післяреволюційних років, хвороба і боротьба з нею, але дідусь вірив у своє одужання і зробив плакат «Туберкульоз виліковний». Звичайно, в їх спільному житті були щасливі роки кохання, народження дочки Ярослави (Асі), спільний творчий шлях.

— Розкажіть детальніше про атмосферу в сім’ї.

— Дідусь зумів створити дуже теплу атмосферу, він був різносторонньою і талановитою людиною. Грав на віолончелі, у нього був дуже приємний, трішки глухий, голос, робив цікаві вироби з дерева. В сім’ї досі збереглася дерев’яна лялька, розписана ним для дочки, є стакан, у якому я зараз тримаю пензлі, з чудовим дідовим розписом танцюючих фігур... Він зробив і розмалював для своєї дочки справжню Абетку, аби вона вчилася читати. У моєї мами Ярослави Олександрівни є спогади, надруковані за допомогою О. Федорука і Е. Димшиця в «Українському мистецтвознавстві» (випуск I. 1993 р.). Там є спогад про один з чудових вечорів, коли вони сиділи всі разом у Боярці, і дідусь, вже будучи дуже хворим, раптом заспівав, а мама підхопила, і пісня тихо полилася над сонним лісом.

— Тетяно Михайлівно, дякую вам за інтерв’ю, хотілося б ще почути ваші коментарі про виставку Олександра Богомазова з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

— Звичайно, я радію будь-якій події, присвяченій дідусеві. Така виставка дуже цікава і незвичайна вже тим, що на ній одночасно представлені документи, листи, фотографії і роботи Олександра Богомазова. З нашої сім’ї були надані вирізані на лінолеумі елементи для трактату «Живопис та елементи», а також дідове пенсне. Така виставка навряд чи може відбутися де-небудь ще. Наша сім’я вдячна всім працівникам архіву, які попрацювали над створенням цієї виставки, а також директорові архіву-музею Олені Валеріївні Кульчий, без якої неможливо було б зробити таку цікаву виставку. Дуже імпонує мені те, що на відкритті звучала жива музика, грав творчий колектив «Sonor Continnus».

Фоторепродукції  картин із сайта avangardism.ru