Берлінські поради

Іноземне слово імплементація, яке одного разу вже не отримало підтримки українських реалій, робить другу спробу подолати місцевий менталітет. Цього разу — на дещо нижчому (з точки зору високої політики), але значно дошкульнішому (з огляду на інтереси бізнесу) рівні. Йдеться про правову імплементацію положень червневих «Сорока рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей FATF», затверджених у новій редакції на засіданні у Берліні. Відтак на розгляд міністерств, а далі Кабміну надійшов відповідний законопроект (з візою глави департаменту державного фінансового моніторингу Мінфіну Сергія Гуржія), що вносить зміни до ряду законодавчих актів, спрямованих на запобігання легалізації (відмиванню) злочинних доходів.

Зрозуміло, що метою пересадки збірника «берлінських порад» на український грунт в першу чергу є здорове прагнення влади якнайшвидше вивести Україну з «чорного списку» FATF, у якому вона, незважаючи на зняття санкцій, усе ще перебуває і що негативно позначається на її міжнародному іміджі. Водночас це суперзавдання, безумовно, супроводжується також і бажанням навести порядок... Утім, саме останнє й може загальмувати процес. Адже у нас навіть елементарний порядок подобається далеко не всім, а що вже й казати про порядок на кшталт європейського. З іншого боку, Україна, яка багато років жила у «єжовій рукавичці», досить стримано сприймає будь-які новації, які хоч чимось нагадують тоталітарні порядки. Відтак вже зараз, коли починається лише перша, закрита стадія обговорення, можна прогнозувати досить-таки серйозні дебати і заперечення проти окремих, причому головних, положень даного законопроекту.

Чи не найбільшу полеміку, мабуть, викличе пропоноване перетворення департаменту фінансового моніторингу Мінфіну на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — Державний комітет фінансової розвідки України, що є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом (далі — Уповноважений орган).

Утім, річ навіть не у додаткових асигнуваннях на утримання ще однієї силової структури, чиї функції, безперечно, багато в чому дублюватимуть обов’язки інших силовиків («забезпечує реалізацію єдиної державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму та здійснює міжвідомчу координацію діяльності державних органів у цій сфері»). Йтиметься, скоріше за все, про підпорядкування цього органу. Нинішнє його керівництво (у складі Мінфіну) записало для цього у проекті найкращий для себе варіант: вихід з-під опікування Мінфіну під безпосередній патронат Президента. Наскільки ідея комітету з фінрозвідки відповідає духу нових пропозицій Президента щодо політреформи? (Згідно з ними, у віданні глави держави залишаються лише міністерства оборони та закордонних справ, а у даному проекті Президент призначає та звільняє також і голову Уповноваженого органу).

Та, мабуть, найбільші суперечності викличе таке доповнення до закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»: «політичні діячі — особи, які виконують або виконували видні політичні функції в Україні або у зарубіжних країнах: голови держав або уряду, вищі урядові, судові або військові посадові особи, вищі посадові особи державних органів, особи, що займають або займали керівні посади у політичних партіях. Ділові відносини з членами сімей та близькими родичами політичного діяча підпадають під ризик, який є ідентичним до ризику, під який підпадають політичні діячі». Названий закон доповнюється також положенням про те, що суб’єкти первинного фінансового моніторингу (тобто банки, фінансові, інвестиційні, страхові, рієлтерські та й усі інші державні, приватні, акціонерні компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, біржі, ломбарди, казино та лотереї тощо) «на додаток до звичайних заходів первинного фінансового моніторингу» зобов’язані по відношенню до політичних діячів запровадити процедуру того, що особа є політичним діячем, та після отримання дозволу свого керівника на встановлення ділових стосунків з такими клієнтами, «вживати заходів для визначення джерел збагачення та джерел фінансування таких осіб».

Якою буде реакція політичних діячів різноманітних рангів та гатунків, яких таким чином відносять ледве не до найнижчої касти нашого суспільства, щось на кшталт недоторканних у Індії? Чи зрозуміють при цьому політичні діячі, чому до цієї категорії не зараховано інших, по-справжньому недоторканних, — депутатів усіх рівнів. Водночас останні також запитуватимуть, чи не поширюватиметься і на них «політичне тавро» в разі, якщо вони є або раніше були керівниками партій (наприклад народний депутат Станіслав Гуренко свого часу був керівником Компартії України).

Цікаво буде спостерігати за виразом обличчя політика, коли він читатиме пропоновану названим проектом норму «фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу та до неї повинні бути вжиті заходи обачливості, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею». Серед цих ознак пункт 4: «участь у фінансовій операції політичних діячів та їхнiх близьких родичів».

Окрім того, що законопроект передбачає істотні соціально-правові гарантії трудівникам фінансової розвідки, які, мабуть, і не снилися справжнім розвідникам, у ньому є також стаття під назвою «Спеціальний фонд фінансування системи боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, та фінансуванню тероризму» (подається згідно з копією оригіналу). Кошти цього фонду, звичайно, утворюватимуться за рахунок коштів, які були вилучені або конфісковані, зараховані потім до спеціального фонду держбюджету та використовуються на фінансування системи боротьби з легалізацією... Себто система планує працювати сама на себе. Крім того, немає поки що жодних гарантій, що вона не буде працювати вибірково...