Українців не можна спокушати вибором між Президентом та парламентом
Сьогодні держави, в тому числі й Україна, перебувають у принципово новому геополітичному середовищі. Колишній біполярний світ, коли все було просто й зрозуміло кожній радянській людині, перестав існувати. Об'єднання Німеччини, розпад СРСР, Чехословаччини, Югославії радикально змінили геополітичну карту Європи.
Серед усіх цих подій появу незалежної держави Україна відомий американський політолог Збігнєв Бжезинський вважав одним із найбільших феноменів XX століття в Європі. «Перша подія — розпад 1918р. Австро-Угорської імперії. Друга — поділ Європи 1945р. на два блоки. Поява незалежної України може вважатись третьою подією, оскільки вона знаменує кінець імперської Росії.» Останнє, до речі, має значення більше, аніж кінець комуністичного блоку.
Падіння залізної завіси каталізувало руйнування колишніх наддержавних утворень і засвідчило про крах потсдамсько-ялтинської системи міждержавних вiдносин, фундаментом яких була ідеологія. Настав час нового переформування міждержавних утворень. Адже в світовому масштабі політика мало залежить від окремих держав, навіть — супердержав: міжнародну політику, та й економіку, визначають наддержавні утворення чи, точніше, надетнічні утворення. За почином історика Освальда Шпенглера їх називають цивілізаціями. Хоча цивілізації — етнічно строкаті, але вони однорідні за менталітетом, за колективним психологічним характером.
Професор Самюель Гантінгтон, директор Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті, фахівець з геополітики, нараховує в сучасному світі 8 цивілізацій: 1) західна; 2) ісламська; 3) слов'яно-православна; 4) японська; 5) конфуціанська; 6) індуїстська; 7) латиноамериканська; 8) африканська. Вчений вважає, що сьогодні центральним мотивом міжнародної політики стає зіткнення західної цивілізації — з одного боку, та решти незахідних цивілізацій.
В недавній статті «Війна цивілізацій» Гантінгтон пише, що Перша світова війна була війною націй. Друга — війною ідеологій (фашистської і комуністичної), а ось Третя може стати конфліктом між цивілізаціями. Тобто кожне нове міжнародне військове зіткнення за мотивацією щоразу піднімалося на новий щабель у суспільній організації людства — відповідно до рівня розвитку засобів комунікації та інформації.
На основі цивілізацій формуються й однорідні багатонаціональні економічні простори — так звані світи-економіки, де виробляються і циркулюють товари одного і того ж рівня конкурентоспроможності, а вiдносини між державами-партнерами є вiдносинами одного рівня. Вiдносини ж між різними світами-економіками мають зовсім інший порядок, як мають різний порядок, наприклад, вiдносини між Україною та Росією чи Грузією, та вiдносини між Україною і Заходом. До речі, саме за принципом одного рівня і сформувався список учасників міжнародної конференції «Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи XXI століття без розмежувальних ліній», яка відбулася цієї осені в Ялті і зібрала 14 президентів Східної Європи. Але на ній були відсутні лідери західних країн — іншого світу- економіки.
Колись Радянський Союз, з різних причин, був самодостатнім світом-економікою. Проте якісно новий рівень участі в міжнародному ринку, в тому числі — через поставки нафти на сотні мільярдів доларів, закономірно вимагав переформування економічних, та й політичних, геопросторів.
У «цивілізаційному» аспекті Радянський Союз не був однорідним. У ньому зійшлися, як мінімум, три цивілізації: православна, мусульманська, а після знаменитого пакту Ріббентропа і Молотова — і західна (Прибалтика та Західна Україна). Те ж сталося і в Югославії. Подібні державні утворення називають «розірваними». «Розірваними» є також держави, в яких еліта тяжіє до однієї цивілізації, а решта суспільства — до іншої.
Професор Гантінгтон похмуро пророкує, що саме «розірвані» держави стануть ареною бойових дій майбутніх воєн. Власне, це вже відбувається: в Югославії — в Косово, в Росії — в Чечні. Обидва випадки можуть бути просто розвідкою боєм перед незрівнянно масштабнішим зіткненням Слов'яно-православного та Мусульманського світів. На цьому тлі чи не страхітливим злочином видається інтенсивне продукування найсучаснішого озброєння українським та російським ВПК для військових потреб вірогідного противника. Своїм державам ВПК продають десяток-другий найсучасніших танків чи вертольотів «Чорна акула», а основна продукція йде мусульманам: Пакистану — понад три сотні танків, Туреччині — 150 вертольотів. Проти кого можуть бути використані найбільші досягнення наших зброярів — питання аж ніяк не риторичне.
Історично так склалося, що незалежна Україна теж виявилася неоднорідною — з погляду суспільного менталітету. Споконвіку через наші землі пролягав транспортно-торговельний коридор між Північчю та Півднем. Ще понад тисячу років тому — з ініціативи київських князів та варягів — на цьому просторі, між Балтійським та Чорним морями, було сформовано поліетнічне утворення — імперію князя Володимира Святославовича. Найважливіший наслідок — входження східних слов'ян до Християнського світу.
Наступна радикальна переорганізація Балто- Чорноморського простору пов'язана з козацькими війнами з середини XVII століття, започаткованими Богданом Хмельницьким. Релігійні протистояння того часу, наплив срібла на європейські ринки з аргентинських копалень, які привели до зернового буму в Європі і розвою нашого козацтва (не запорозького!), останній натиск мусульман, яких вдалося зупинити тільки під стінами Відня 1683 року завдяки зусиллям держав-учасниць Християнської ліги, — все це вимагало нових форм співіснування численних етносів на цьому історично важливому просторі. Річ Посполита так і не зуміла втілити в життя свою заповітну мрію про супердержаву-імперію «од можа до можа» — від моря до моря.
Це вдалося Росії. Так виник Православний світ (з інкорпорованими до його складу Польщею та Кримським ханством), який протистояв Католицькому світові — на Заході та Ісламському — на Півдні.
Для Православного світу визначальним став общинний спосіб людського життя, який суттєво відрізняється від індивідуалістичного способу, притаманного Заходу. Межа між цими двома світами пролягла саме через Україну.
З часу третього й остаточного поділу Речі Посполитої, який відбувся рівно три століття тому, більша частина етнічних українців знаходилася в суспільному полі з домінуючим общинним менталітетом; в той час як менталітет Західної України формувався в принципово інших умовах.
В серпні 1939 р. два найбільших диктатори XX століття, Сталін і Гітлер, перекроїли політичну карту Балто-Чорноморського регіону. В лютому 1945 р. в Сталіна за столом з картою були вже інші партнери. Внаслідок політичних угод Україна стала «розірваною» державою — прозахідний дух на землях, інкорпорованих у 1939- 40 рр. до складу Слов'яно- православного світу, не вивітрився й досі. Найліпшим підтвердженням цього можуть бути результати другого туру президентських виборів: відсоток голосів, поданих за голову КПУ, в жодній із західноукраїнських областей не перевищив відсотка неукраїномовного населення.
Відмінність у менталітеті визначає й відмінність у баченні, якими мають бути реформи в Україні. Результати соціологічних досліджень показують, що населення Західної України передовсім покладається на власні зусилля — тільки б держава не заважала. І навпаки, переважна частина України незахідної переконана, що всі проблеми повинна вирішувати саме держава — на те ж вона й існує !.. І не можна називати ні одне, ні друге поганим чи добрим: це — статистичний факт відмінності в менталітеті.
Важливіше інше: у своєму баченні реформ незахідна Україна солідарна з Білоруссю та європейською частиною Росії. З цим доведеться дуже й дуже серйозно рахуватися.
Сьогодні наша державна еліта, насамперед та, яка допомогла Леонідові Кучмі виграти цьогорічні вибори, орієнтується на Захід і прагне ввійти до європейських структур. Проте чи підтримає ці зусилля незахідна Україна? Адже на виборах вона, в основному, висловила недовіру нинішньому Президентові.
Ситуація чимсь нагадує часи гарячкових пошуків векторів зовнішньої політики за часів Богдана Хмельницького. І тоді політична верхівка шукала союзників поза межами Православного світу: Швеція, Семиграддя, навіть — Туреччина. Та ба... Жоден з подібних союзів не підтримало б рядове козацтво та посполиті: всі вони були православними, а отже — «москвофілами». Якщо б Хмельницький не уклав договору з Москвою, він ризикував втратити зв'язок зі своїм народом. А так — зумів гарантувати права 60 тисячам представників привілейованого козацького стану.
Вочевидь, що наприкінці XX століття виникли умови для нових форм організації східноєвропейського регіону. І сьогодні питання полягає не в тому, інтегруватися Україні в нові геополітичні утворення чи ні. За великим рахунком, об'єднавчі процеси не люди придумують і нав'язують їх суспільству. Люди ці процеси тільки виявляють і враховують. Суто українська проблема, торкатися якої всі чомусь уникають, це — два рівновеликих вектори об'єднавчих процесів: один виражає прагнення політичної еліти й Західної України, протилежний — волю переважного населення незахідної України (мовна ознака несуттєва).
На щастя, досі чинник «розірваності» України не був визначальним у політиці, хіба що давався взнаки в економіці (відмінні погляди на приватизацію землі тощо). Проте сьогодні, коли спалахнув новий конфлікт Росії з чеченськими мусульманами, різко загострилося протистояння Москви, центру Слов'яно- православної ойкумени, з Вашингтоном, символічною столицею Заходу, коли демонстративно, саме в річницю Біловезьких угод підписано Договір про відтворення Третього Риму, ситуація в двохменталітетній Україні може принципово змінитися. Так, як у фізиці: електрони з різними спінами не відрізняються, поки на них не подіяти потужним зовнішнім полем — тоді вони розлетяться в різні боки.
З огляду на це для народу України було б дуже ризиковано тягнути руку за будь-ким у протистоянні Президента з Верховною Радою, яка передовсім є виразником інтересів незахідної общинної України. Найголовніше нині — нівелювання відмінностей у менталітеті українського суспільства: як за горизонталлю — із Заходу на Схід, так і згори, від еліти, до найширших народних мас.
