Вирок війнам ще не виголошено
— Причини, що спонукали Америку розв’язати цю війну, трактують, як правило, неадекватно. Наприклад, часто називають економічні причини — США не перший рік приписують бажання заволодіти іракськими родовищами нафти, ще за Радянського Союзу були такі розмови. Але якби ці мотиви справді домінували, то американці давно б уже встановили контроль над нафтовими свердловинами на всьому Близькому Сході. Для них це не було великою проблемою.
Є також думка, що таким чином Штати намагаються встановити світове панування, створити однополюсний світ, усім диктувати свою волю. Це також «теорія змови». Як правило, у соціальному світі вона виявляється помилковою. Це щось iз області обвинувачення сіонських мудреців у тому, що вони хотіли заволодіти світом. Не потрібне американцям світове панування — у них своїх проблем вистачає. І вони із задоволенням не вирішували б інші.
Мені здається, що основна причина розв’язання цієї війни американцями — і вона, на мою думку, настільки очевидна, що просто потрібно закривати очі, щоб її не бачити, — це події 11 вересня, коли по Америці було завдано абсолютно жахливого, практично нічим не спровокованого удару. Причому той самий світ, який сьогодні жахливо обурюється війною, не особливо співчував США. Навіть у нашій країні, як свідчать дані наших опитувань, понад 50% населення вважали, що американці самі у всьому винні. У Росії таких узагалі була більшість. Вони говорили: шкода, звичайно, людей, але Америка сама винна, що її спіткало таке нещастя. Нині у світі навряд чи стосовно будь-кого іншого висловлювали б такі «канібальські» думки. У чому була винна Америка, що по ній завдали такого страшного удару, я, чесно кажучи, зрозуміти не можу. В тому, що вона багатша і сильніша за інших? Але це ж результат їхньої власної праці передусім. Тому Америка просто вирішила вберегтися від можливого повторення таких ударів. Більш того, вона готова навіть зазнати колосальних психологічних, фінансових і людських втрат, щоб не бути іграшкою в руках біснуватих фанатиків. А оскільки саме цих біснуватих фанатиків підтримують багато арабських держав, то Америка, відповідно, мала підстави вважати, що поки існують диктаторські непередбачувані режими, які володіють, якщо навіть не величезним запасом зброї масового знищення, то хоч би знанням, як її виготовляти, Америка не житиме в мирі та спокої. Звичайно, Штати хотіли б, щоб у цьому їх підтримав увесь світ, але він не підтримав їх, тому що багато хто має свої економічні інтереси на Близькому Сході, є свої геополітичні інтереси і, звичайно ж, існує страх, що тероризм пошириться і на їхні країни. Мені весь час хочеться спитати в українців, які заявляють, що вони проти війни в Іраку, — якою була б їхня думка, якби 11 вересня літаки, захоплені терористами, врізалися у будинки, наприклад, на Хрещатику? Або у пацифістів, які сьогодні так активно виходять на вулиці великих міст, захищаючи народ Іраку, — чому після вересневих подій ніхто з них не поїхав до палацу Саддама Хусейна протестувати проти вбивства тисяч невинних американських жителів? Або чому стоїть черга, щоб отримати громадянство США і виступати там проти війни в Іраку, і ніхто не хоче прийняти громадянство Іраку і виступати там проти війни цієї країни з Кувейтом?
Я не хочу сказати, що Америка вибрала кращий шлях, так швидко розпочавши війну. На мій погляд, кращим шляхом було б поступове придушення режиму Хусейна інтенсивністю і щільністю не бомбардувань, а перевірок на предмет наявності зброї. Напевно, така непередбачувана людина, як Хусейн, зрештою сам викинув би перевіряючих і в результаті наштовхнувся би не тільки на американське, але й світове обурення. Це спричинило б санкції ООН. Квапливість, із якою Америка провела цю акцію, звичайно ж, пов’язана з особливостями її нинішньої адміністрації; адміністрація демократів була б в цьому випадку більш врівноваженою. Але Америка певним чином рятує весь світ від можливості просто загинути від рук терористів. Адже загибель — це не обов’язково пряме фізичне знищення. Загибель — це життя в постійному страху, обтяжливому відчутті, що наше перебування в цьому світі абсолютно хитке і підвладне не нашій власній волі, а волі абсолютно психічно неврівноваженого фанатика. Я особисто вважаю, що такі режими, як режим Саддама Хусейна, у сучасному світі не повинні існувати.
Мене з цього погляду вражає непослідовність деяких країн. Скажімо, Росія послідовно виступала як проти бомбардування Сербії, так і проти цієї війни. Але Франція і Німеччина підтримували бомбардування Сербії без санкцій ООН. Які у них сьогодні моральні підстави протестувати проти цієї війни? Що за виборча політика? Якби вони були завзятими прихильниками цінностей міжнародного права, як вони запевняють, то вони не повинні були брати участь, усупереч санкціям ООН, у бомбардуванні Сербії.
Що стосується того, яким буде світ після війни, то я не вважаю переконливою думку, що американці захоплять свердловини, почнуть продавати нафту і цим компенсують усі свої втрати. Гадаю, що вони не компенсують свої втрати і із задоволенням передадуть свердловини новому демократичному уряду Іраку. Бо якщо ці свердловини охороняти на території Іраку в статусі окупантів, то від них буде мало користі. Це показала ситуація в Росії — з чеченськими родовищами нафти. Я все-таки вважаю, що Штати дотримуються демократичних принципів.
Багато говорять про статус ООН, який, безумовно, було порушено. Так само, як його порушили й у випадку з Сербією. Так само, як його тисячу разів порушували, користуючись правом вето, всі країни, які є членами ООН. Це стосується і США, й Англії, і Франції, і Радянського Союзу, і Росії, і Китаю. Напевно, Рада безпеки ООН засудила б те, що відбувалося в Тибеті, на площі Тяньаньмень, якби Китай не мав права вето. І так само багато разів Рада безпеки готова була приймати резолюції проти СРСР, коли той окупував Чехословаччину чи Афганістан, і проти США, коли вони вели війну у В’єтнамі. Весь світ засуджував ці операції, але ООН була безсила. Тому я не думаю, що статусу ООН сильної шкоди завдала теперішня поведінка Америки. Тим більше, що була ж резолюція ООН стосовно Іраку, згідно з якою він повинен був роззброїтися. І, до речі, американці пояснюють свою поведінку не як таку, що суперечить нормам ООН, а як таку, що відповідає тій, початковій резолюції. Тому ООН залишиться у колишньому статусі, в ній усі зацікавлені, включаючи ту саму Америку. Просто вона буде ефективною в тих рідкісних випадках, коли є консенсус між п’ятьма державами, які мають право вето, і більшістю держав, які таким правом не володіють, але також вважають, що когось потрібно зупинити.
А щодо майбутньої ролі Америки, то часто висловлюють побоювання, що США, відчувши свою безкарність і свою силу, наводитимуть «порядок» у всьому світі й застосовуватимуть воєнні дії до тих або інших режимів, які їх не влаштовують. Це, в принципі, серйозні побоювання, і питання залишається відкритим. На мою думку, така доля справді може бути реальністю для деяких держав. Але тут слід враховувати передбачуваність американської політики. Адже США важко назвати віроломним агресором, який завдає удару о 4-й годині ранку, заздалегідь нікого про це не повідомивши. Америка перед початком воєнної операції дуже довго і настирливо пояснює, чому вона це робитиме. Спочатку за дипломатичними каналами, потім — за міжнародними, потім до цього залучають ООН. Тому будь-яка країна має дуже багато часу, щоб розібратися зі Штатами, в чому, власне, полягає їхнє невдоволення. І якщо, незважаючи на довгий розгляд, держава все-таки зробить вибір не сходити зі своїх позицій ні на йоту, то це буде вибір війни з Америкою. Що власне і сталося з Іраком.
Ми вже думали, що живемо у світі, де війни — це лише історія. Пам’ятаєте, як у Ахматової: «Что войны, что чума? Конец им виден скоро. Им приговор почти произнесен». Але виявилося, що світ складніший. Усі теорії «кінця ідеології», «кінця історії», які виникли буквально нещодавно, вже віддали Богові душу. Тому що не відображають усієї складності існуючого світу. Думали, що світ порозумнішав. Але як же він порозумнішав, якщо дозволяє собі такі речі, про які раніше навіть думати не могли, — багато років готувати живих смертників, щоб вони тільки скерували літак із сотнею людей у хмарочос з кількома тисячами чоловік? Світ не став гуманнішим, добрішим, і в цьому світі живе кожен. І Америка також. Але оскільки вона сильна, то будь- якими засобами намагається гарантувати собi безпеку — безпеку своїй системі держави, своїй системі цінностей і своєму населенню.
