Чи порадив би Квасьнєвський німцям, кого обирати канцлером?

Президент Польщі знає, що його країна почуватиме себе в значно меншiй безпецi в разі, коли президентом України стане чи Олександр Ткаченко, чи Петро Симоненко, чи Наталя Вітренко. Українські ліві вже в один голос твердять, що відмова України від ядерного статусу була помилкою. Ткаченко виступає за військовий союз з Росією. Нехай навіть це просто передвиборна риторика без огляду на реальні можливості повернення ядерної зброї і військового союзу — спокою вона, як і емоційна антинатовська риторика, не додає.

Президент Польщі також знає, до кого він може звертатися з такою промовою, а до кого — в жодному разі. Неймовірним було б припущення, що Квасьнєвський може порадити німцям зберегти при владі Коля, або британцям — Мейджора, це б відразу викликало дуже серйозні ускладнення в спілкуванні. Українське керівництво, навпаки, кровно зацікавлене в такій «підтримці», яка, втім, може виявитися й ведмежою послугою обом лідерам.

Цілком логічним було б припущення, що будь-який (лівий чи правий) польський президент вважав би своїм другом будь- якого українського колегу, який би принаймні не знищував своїми руками української незалежності, прагнув хоча б особистого визнання в Європі, не говорив би про ядерні ракети як засіб стримування НАТО, не висував би територіальних претензій до кого б то не було, не ставив би за взірець Лукашенка та Мілошевича, не хотів би «вперед у минуле».

Це — не любов, не палка дружба, а швидше — прагматичний розрахунок.

З боку ж українського президента — за відсутності всенародної любові до себе в своїй країні, що було невід'ємним атрибутом радянської епохи, він явно прагне йти шляхом Горбачова, який теж був набагато популярнiший за межами Союзу, ніж у своїй країні. Щоправда, ця популярність не допомогла йому зберегти владу.

Квасьнєвський — один із тих небагатьох політиків, хто розуміє те, що часто незрозуміло західним лідерам — справді важко чогось відразу досягти в суспільстві, спотвореному багаторічним досвідом російської та радянської влади. І не хотілося б, щоб він залишився останнім заступником України на міжнародній сцені. Але стараннями всіх гілок української влади саме до того йде.