Cтаре обличчя молодого поколiння
Не хотілося б кривдити покоління, але його молодіжні функціонери, за аналогією з комсомольськими активістами початку 80-х, не витримують критики лише за одним критерієм: у тій «пісочниці» не було мобілок. Проте лють у відстоюванні ідеалів була, щоправда, тоді хотілося перемоги комунізму та болісного для імперіалізму краху несправедливої системи, а тепер — кілька санаторіїв у Сімеїзі та свічковий заводик за рахунок бюджету. Однак і того, і другого хотілося в нескінченному словесному потоці, так, щоб слiв було по-солідному багато, бажання — натяками, а юнацька щирість оцінок була задавлена дорослими поняттями і штампами. Раніше на кумачевих транспарантах виводили лозунги про спорідненiсть з КПРС, тепер невідомі художники барвисто відображають нову лексику політичного базару: «Молодіжний уряд? У сім’ї не без виродка!»
Звичайно, вчорашні слухання не могли не мати інтриги, хоча щорічній повинності у вигляді необхідності провести такі заходи і намагалися надати пристойності. Про конфлікт у молодіжних рядах між УНКМО і Молодіжним парламентом докладніше — на 4-й сторінці «Дня», але примітно те, що розгорається він навколо розподілу бюджетних коштів, які надаються на молодіжні програми. У принципі, держава нічого нового не винаходила, створивши одну недержавну організацію УНКМО і надавши їй виняткове право розпоряджатися бюджетною «підгодівлею» для молоді. Так, це не стало державним комсомолом де- юре, але де-факто багато які молодіжні діячі не встояли перед ніде не записаною, але ефективною схемою обміну лояльності на гроші. Радник прем’єра Володимир Цибулько, більше відомий поколінню тридцятирічних як поетичний пасіонарій студентських гуртожитків, коли ми з ним по-старечому заговорили про феномен нового політичного покоління, яке не відбулося, зазначив, як скоро всотала молодь хижі правила «дорослої політики», перше з яких: оціни, скільки ти коштуєш. «Життя після совка підкинуло всім дуже багато спокус, але ті, котрі були молодшими, скоріше оцінили, як не пропасти — чи то через політичні торги, чи то через економічні механізми. Тому ця молодь гнучкіша і безпринципніша, але живучіша. Це покоління породить менше геніїв, але збережеться як вид». Ставши відображенням дорослої політики, не повставши, а прийнявши правила політичних батьків, молодіжний рух утратив своє яскраве обличчя. Це сумно тільки з однієї причини: за щільними рядами покоління «вчорашніх» поки що порожньо.
КОМЕНТАРІ
Артур БІЛОУС, президент Асоціації молодих політиків та політологів:
— Справді, молодіжній рух на початку 90-х вирізнявся більшим ентузіазмом, але повернутися до тих часів, коли, скажімо, дві третини студентів Києва вийшло із синьо-жовтими прапорами, відстоюючи національну ідею, об’єктивно неможливо. Настав час прагматиків, і це домінування прагматизму, до речі, паразитичного, коли треба просто «прокручувати» бюджетні кошти, спотворює ситуацію: нові таланти, нові лідери, нова політика фактично не народжуються на відміну від певних рантьє, які паразитують на бюджеті. Відтак мало хто думає, як створити щось нове, а думають, як розподілити цей злиденний пиріг. Це трохи, звичайно, дратує. Мало є харизматичності, мало бажання внести своє ім’я в історію якимось широким учинком. Люди не хочуть ризикувати, але я абсолютно переконаний, що все ж таки знайдуться лідери, які поєднають у собі певну харизматичність, бажання зробити щось для своєї країни, з новим європейським мисленням, новою філософією.
Володимир ЧЕМЕРИС, партія «Вперед, Україно!», студентський лідер початку 90-х:
— В Україні молодіжна політика на словах існує, але по суті вона зводиться до перекачування коштів із бюджету в молодіжні організації. Причому, ці процеси виходять зверху. Більшість молодих людей в нас у країні навіть не знають, що молоддю хтось займається — наприклад, Державний комітет у справах молоді або Український національний комітет молодіжних організацій. УНКМО взагалі перетворився на справжнісіньку годівницю. Причому не стільки для молодіжних організацій, скільки для певних політичних сил, які належать, до речі, до різних спектрів українського політикуму. Можна сказати, що ця організація стала своєрідним насосом, який перекачує кошти з державного бюджету в «кишеню» організаціям і (або) їхнім лідерам. У «подяку» за це перекачування деякі політики отримують підтримку від молодіжних організацій. У результаті зараз ці молодіжні організації по суті втратили авторитет і не можуть представляти молодь або молодіжний рух.
В’ячеслав КИРИЛЕНКО, лiдер «Молодого Руху»:
— На жаль, не справдилися сподівання України на входження у активну політику нового покоління, яке зараз мало б продемонструвати себе в повному обсязі. Натомість відчувається, що не нове покоління почало чинити вплив на ситуацію, а ситуація — посткомуністична і постноменклатурна — повністю захопила це покоління. Винятки з цього дуже нечисленні. Я розмежовую державний тиск і державну підтримку, без якої молодіжний рух сьогодні існувати не може. Державний тиск може іти слідом за підтримкою, залежно від конкретної молодіжної організації і того, як вона себе поводить. Конкретних прикладів цього поки що немає. Проте у молодіжному русі є глухе незадоволення одних діями інших. Але в цьому немає нічого нового — як в парламенті є незадоволення одних кланів іншими, так і молодіжному середовищі є незадоволення одних груп іншими. В цому молодіжна політика нічим не відрізняється від сучасних політичних схем, які застосовуються без приставки «молодіжна». І це насторожує.
