Купіть мантію!

Верховна Рада у першому читанні затвердила зняття обмежень на навчання за плату у державних вузах. У чинному сьогодні Законі про вищу освіту таке обмеження означалося пропорцією 49% (платні, вони ж контрактники) на 51% (кількість студентів, що навчаються за рахунок державних коштів). Обмеження могло бути ще більш жорсткішим, якщо у вищого навчального закладу для навчання максимальної кількості контрактників не вистачало внутрішніх резервів — викладачів, аудиторій... Бажаючих вчитися за власні гроші у державних вузах виявилося чимало. За словами заступника міністра освіти і науки Михайла Степка, якби весною Верховна Рада не відтягла б ще на два роки введення (згідно з Законом про вищу освіту) обмеження на кількість контрактників у державних вузах, то за порогом державних вищих навчальних закладів сьогодні б опинилося близько 16 тисяч студентів. Можливо, що ці молоді люди все ж і стали б студентами, але не державних, а приватних навчальних закладів. Отже заощадженнями своїх батьків вони підтримали б розвиток приватного сектора освітньої сфери.

У зв’язку з цим зняття обмежень на платне навчання у державних вузах суперечить інтересам приватних навчальних закладів. Вони бояться того, що зняття обмежень переорієнтує потоки абітурієнтів на державні інститути і університети. Ректор Національного педагогічного університету імені Драгоманова Віктор Андрущенко сказав «Дню»: «У системі ринкових відносин жодних обмежень ні з боку громадських організацій, ні з боку держави, ні з боку законодавства існувати не має. Ринок сам повинен визначати, куди прямувати дитині і як перед дитиною рухатися грошам. Головним критерієм визначення руху і перспектив має бути якість освітніх послуг. У державних навчальних закладах якість випробувано, визнано навіть на міжнародному рівні. Приватні навчальні заклади сьогодні тільки набирають рівень і завойовують своє місце під сонцем. Можу назвати десятки приватних навчальних закладів, шанованих та якісних, але серед них багато і таких, що не відповідають належному рівню. Якщо обмеження існуватимуть, то грошові потоки потечуть в інше русло. Це означає, що діти отримуватимуть менш якісну освіту».

За неофіційними даними, сьогодні на певні модні спеціальності співвідношення на користь контрактників складає один до трьох. Гроші ж, отримані за їхнє навчання — вельми цінне джерело для поліпшення матеріальної бази навчальних закладів, які потребують оновлення навчального обладнання. А якщо заглянути у недалеке майбутнє, то вищих навчальних закладів у нас буде забагато, оскільки закінчуватимуть школу діти після 1991 року народження, коли десь у двiчi знизилась народжуваність в Україні.

Цікавий той факт, що зараз у нас у вищій школі навчається більше студентів, ніж це було за радянських часів. Тільки за останні три роки кількість бюджетних місць виросла на 15%. За роки незалежності уперше з’явилася можливість навчатися не тільки за рахунок держави, але і за власні гроші. Так що освітні послуги ми розглядаємо сьогодні як своєрідний товар у системі ринкових відносин, що розвиваються у нас. Здавалося б, що нова якість освіти має перешкоджати розвитку корупції у цій сфері. Однак закони ринку у цій сфері діють специфічно — оцінки студентів залежать від суб’єктивного чинника, від викладачів. Це провокує виникнення спокуси продати чи купити оцінку, від якої залежить отримання диплома. Останнім часом намітилася навіть така тенденція, коли «продаж і купівля» оцінки стали більше розповсюджуватися на «платних» студентів. За розповідями молодих людей, викладачі вважають, що якщо знайшлися гроші на навчання, то знайдуться і на хабар викладачевi. Хоч мають місце і протилежні факти, коли до платників пред’являються занижені вимоги заради залучення їхніх грошей до вузів.

Михайло Степко, заступник міністра освіти і науки України, сказав «Дню»: «Міністерство наполягає на знятті обмежень на платну освіту в державних вузах. Однак деякі бояться, що тоді держава зменшить місця держбюджету, і місць на безкоштовну освіту стане менше, що ударить по незаможних людях. Уряд запевняє, що скорочувати держзамовлення у вузах не збирається. Ми боїмося, що незабаром у нас місць у вищій школі буде більше, ніж випускників шкіл. І тоді у вузах виникне боротьба за студента. А на сьогоднішньому етапі скасування обмеження — це додаткові місця для навчання. Щоб збільшення місць у вузах не вело до зниження якості освіти, потрібно навчати не всіх, хто хоче, а тільки тих, хто здатний опановувати науки вищої школи. Для цього потрібно вводити єдиний екзамен у незалежних центрах, реформувати школу, щоб давала якісніші знання, посилювати вимогливість та об’єктивність викладачів вузів».

Питання про зняття обмеження на платне навчання у державних вузах безпосередньо торкається проблеми фінансування вищої освіти у країні. Сьогодні вже всім стало зрозуміло, що воно не може бути безкоштовним. Але кому і в якій формі за нього платити? Як привести у відповідність рівень освітніх послуг та їхню якість? За рахунок якого механізму підвищувати цю якість і, зрештою, як же його все ж таки об’єктивно вимірювати?

Володимир Войтов, національний експерт ООН з питань фінансування освіти, вважає необхідним мати всім вищим навчальним закладам свій бюджет і можливість заробляти гроші освітніми послугами. «Однак і держава, — говорить пан Войтов, — має підтримувати бюджети вузів відсотків на двадцять. За законами ринкової економіки, ті, що не витримали конкуренції, мають піти з ринку. Однак створення навчального закладу з гарними традиціями, зі своєю неповторною атмосферою, педагогічною і науковою школою — вельми тривалий процес. Також потрібні державні стипендії для тих, хто успішно проходить тестування у незалежних центрах. За рахунок цих стипендій можна буде піти вчитися за власним вибором. Витрати навчальних закладів можуть частково покриватися студентами, які до них приходитимуть навчатися за особисті кошти, за держстипендії чи за рахунок коштів майбутніх роботодавців».