Лист панi Северинсен про особливості національних революційних настроїв
Цікаво те, що провина України полягає не стільки в не прийнятих законах, скільки в публічній вуличній бійці політичних фанатів. Простіше кажучи, матінка Європа побачила, що ця українська бійка, не знайшовши гідного глядача і відповідних уболівальників, вийшла за межі власної території і розгорнулася на європейському просторі. Здійнявся галас. А виходить, з цим треба щось робити.
До рішення Комітету здавалося, що факт політичного протистояння використовувався західними ЗМІ просто як інформаційний привід. Але тепер це виглядає по-іншому. Бо б’ються не п’яні футбольні уболівальники. Це цілу країну «грають у темну». Нашу країну, використовуючи внутрішні проблеми, готовність відкрито говорити про них і докладати зусиль щодо їх усунення, проти нас же. З’являються цілком резонні міркування на тему про те, кому це вигідно.
Адже, з одного боку, нас начебто виключати нема за що. Україна не веде війну на своїй території, не має таборів біженців, не знищує пам’ятники культури і мистецтва, не проводить публічних страт. Більше того, не соромиться визнавати факту низького професійного рівня керівництва країни, котре безграмотно поводиться в кризових ситуаціях і розтягує перехідний етап реформ до нескінченності. А з іншого, народжуваність падає, смертність росте, люди голодують і залишаються батраками власного державного апарату і заручниками некомпетентних рекомендацій МВФ. То про що ж мова йде, що ж було основним предметом доповіді? Всього лише протистояння двох політугруповань.
Готуючи її, доповідач ПАСЄ — пані Х. Северинсен, зустрічалася не стільки з громадянами України, скільки із суб’єктами політичного конфлікту. Цього владного поміжсобойчику, в якому інтереси громадян — розмінна монета. Представники обох сторін, що б’ються, і персонал, що обслуговує цю бійку, намалювали їй свою картину світу. Президент був менш переконливим, це він вміє. За що його схарактеризували як такого, котрий зловживає владою стосовно свободи слова та опозиції. При цьому ніхто не звернув уваги на суть проблеми. Адже, по-перше, він зловживає владою, бо законодавство йому цього не забороняє. А по-друге, вся існуюча в нашій країні опозиція саме за таку систему влади і бореться. Щоб демонструвати свою порядність, обмежуючи або розширюючи рамки того, що можна собі дозволити залежно від настрою. Як ми, громадяни, реально реагуємо на те, що відбувається, взагалі нікого не цікавить.
От якби пані Х. Северинсен поговорила не тільки з Л. Гонгадзе і Ю. Тимошенко, то зрозуміла б, що таке наше вітчизняне, українське, критичне ставлення. Їй і не снилося, як ми ставимося до Президента! У нас є стільки слів на його адресу, що для ста доповідей місця не вистачить. Але це не означає, що замість одного Кучми нам терміново знадобився інший, що ми самі не в змозі визначитися з вибором і маємо потребу в ненав’язливих кадрових рекомендаціях Заходу. Ми все розуміємо, але не йдемо на підтримку вимог опозиції, тому що за великим рахунком їх взагалі немає. Проблемам громадян там теж місця не знайшли. Їх навіть не назвали по імені, не зіставили з власними цілями і задачами.
Залишається тільки дивуватися тому, що єдиними суб’єктами політичного Олімпу, що повелися послідовно в цьому конфлікті, постаралися врегулювати на законодавчому рівні стосунки влади й опозиції і порушити питання про взаємну відповідальність Кабміну і Верховної Ради, стали ті самі олігархічні партії, яких звинувачують у всіх смертних гріхах. Чи не правда, цікаво виходить? У той час як Захід своїми рішеннями стимулює протестні акції опозиції на території України, громадяни ніяк не можуть второпати, навіщо вони взагалі потрібні.
Не розуміє нас Захід і щиро прагне допомогти паросткам демократії. Напевно, думає, що до розгляду питання про виключення, тобто з квітня до червня ми в змозі виправитися. Яка наївність! У стані опозиції немає жодного зацікавленого в політичній стабільності суб’єкта. Тому їй потрібні акції протесту, а не закони. У середовищі чиновників виконавчої влади немає таких, кому було б вигідно виконувати вимоги РЄ, бо їхня реалізація може призвести до скорочення кількості влади над громадянами як такої. Ну а для нас — вже весна прийшла. Попереду Великдень, Трійця. Які там акції протесту, яка свобода слова! А хто буде картоплю саджати, капусту вирощувати? З нашими політиками та їхніми опозиціонерами без городу і розсади — з голоду вмремо, не дочекавшись демократії. Отож, для тих, хто ще не засвоїв наших національних, революційних особливостей, можна нагадати, що з квітня до червня громадяни орють і сіють. У червні починається війна з колорадським жуком, що поступово переходить у конвеєрну консервацію всього їстівного. Тому раніше середини жовтня масового реагування на політику не буде. Ну а там, як Бог дасть: або з гарним врожаєм нових політиків оберемо, або підемо штурмом на що-небудь, незалежно від того, виключать нас з РЄ чи ні. Хоча виключати — несправедливо!
