Людина енциклопедичної ерудиції й великого серця
У третій день Різдва померла наша колега Клара Гудзик. (Кажуть, на великі свята Господь забирає найкращих). І хоч вона впродовж останніх років уже була на заслуженому відпочинку, ми продовжували вважати її журналісткою «Дня», як і вона вважала «День» своїм другим домом. Її зрима і незрима присутність серед нас очевидна. Зрима — книжка «Апокрифи Клари Гудзик». Незрима — проявляється у тій планці професійності і людяності, яку поставила Клара Пилипівна. А це — енциклопедична ерудиція, непохитні переконання, об’єктивність, людинолюбство, смак до життя... Зауважте, у 70 з лишком років! Як відомо, вона прийшла в журналістику у 60. «Я прийшла у журналістику, а точніше в газету «День» із зовсім іншої «планети»: отримавши технічну освіту, кілька десятиліть працювавши інженером, перекладачем, науковцем, викладачем комп’ютерних дисциплін у вищому навчальному закладі... — написала сама у своїй передмові до «Апокрифів...». — Не треба нагадувати, що журналістика — ремесло-мистецтво — потребує знань і навичок, які не засвоюються за один день. Своїми вчителями я вважаю всіх моїх колег, з якими «День» за «Днем» ми разом робимо газету — журналістів і випускових редакторів, коректорів, перекладачів, адміністрацію, а ще — інтелігентних і чесних читачів, що надсилають до редакції такі мудрі листи...
Для того щоб краще зрозуміти, яка людина від нас пішла, треба перечитати її матеріали, зібрані у книжці «Апокрифи Клари Гудзик», що вийшла в нашій бібліотеці 2005 року.
— Усі ми дуже засмутилися, коли дізналися про смерть Клари Гудзик. Вона — одна з небагатьох журналістів, яка була всесторонньо обізнана в питаннях релігії, працюючи, до речі, у світському виданні — авторитетній газеті «День». Важливо зазначити, що Клара Пилипівна однаково об’єктивно ставилася до всіх конфесій, очевидно, усвідомлюючи, що за тим стоять людські віра та переконання. Як результат, у її матеріалах відчувалася толерантність, або ж, говорячи мовою християнина, ЛЮБОВ, — передає прес-служба Української греко-католицької церкви від імені єпископів, духовенства і вірян. Упродовж останніх трьох років Клара Гудзик вже не друкувалася у «Дні», відійшовши від справ на заслужений відпочинок. І це було відчутно. Не лише в рамках газети, а й усього нашого інформаційного простору.
Хотілося, аби Всемилостивий Господь оцінив її зусилля, спрямовані на підняття ролі Церкви в посттоталітарному суспільстві, пропагування моральних імперативів і буквально проповідування Євангелії у сучасному світі. Бо Бог у Святому Письмі каже, що справедливо винагородить плоди, які ми подаємо нашим ближнім. Молимося за Клару Пилипівну зі всіма, хто її знав і просимо в Отця для неї Царства Небесного.
Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор Українського Католицького Університету:
— Складається враження, що 2011 рік буде складним для України роком. Ще тому, що розпочався він із втрат. Слідом за літературознавцем Михайлиною Коцюбинською відійшла Клара Гудзик. Обидві своїм чином, своїм шляхом для мене дуже дорогі.
Про Клару Пилипівну хотів би сказати тільки найкращі слова, тому що вона справді була виразним журналістом з релігійних питань. Знала релігійну ситуацію в Україні не завчено, а відчувала її начебто зсередини, хоча, до слова, ніколи не була дуже наближеною до Церкви. Це вирізняло її з-поміж усіх, хто писав про релігійне життя. Вона точно й об’єктивно оцінювала релігійні процеси, стоячи при цьому на органічно києвоцентричній позиції. Тобто в її висловлюваннях не було ідеології, а природнє відчуття киянки-українки, яка усвідомлювала місце Києва в релігійному житті нашої країни.
Мені сумно, що відійшла Клара Гудзик. Нам бракуватиме її. Її слова. Хай з Богом спочиває.
Єпископ Євстратій, речник Київської патріархії Української православної церкви Київського патріархату:
— Звістка про смерть Клари Пилипівни дуже засмутила нас. Ми у УПЦ КП знали її як кореспондента, яка принципово і безпристрасно висвітлює церковні події, суспільні події навколо церковного життя впродовж багатьох років. Вона була однією з небагатьох журналістів, що фахово зналася на релігійній тематиці. Вміла дуже влучно, із збереженням власних позицій подавати інформацію. Якщо потрібно було критикувати — критикувала, не зважаючи на особисті симпатії чи навпаки: хвалила, коли треба було хвалити, не зважаючи на власні антипатії. Одним словом, була об’єктивною у складних релігійних справах. У своїх матеріалах завжди виявляла турботу про майбутнє Української Церкви та духовність нашого суспільства. Гадаю, зараз є дуже мало журналістів (їх можна, мабуть, перелічити на пальцях однієї руки), хто має такий рівень розуміння і знання релігійної проблематики в Україні і за її межами. І тому, безперечно, смерть Клари Гудзик — це втрата для вітчизняної журналістики.
Молитимемося за упокій її душі! Нехай Господь прийме її в своє Небесне Царство.
Євген СВЕРСТЮК, редактор всеукраїнської православної газети «Наша віра»:
— Ще одна добра душа відійшла у ці різдвяні свята. Пані Клара обрала для себе в журналістиці дуже непросту вузьку стежку — будити релігійні відчуття у важкий посттоталітарний період, період міжконфесійних чвар... То було дуже складно бути мировим суддею або взагалі уникати суддівства, стояти понад чварами і нагадувати людям про необхідність навернення до своєї Церкви. Вона це вміла робити ненав’язливо і толерантно. Її публікації читалися. Ба більше. Її публікації були, може, найцікавішим явищем в релігійній журналістиці. Добре, що вони видані окремою книжкою у рамках «Бібліотеки газети «День».
Я думаю, Клара Гудзик є, до певної міри, вчителькою для тих, хто обирає релігію як спеціалізацію в журналістиці. Зрештою, й для тих, хто обирає журналістику загалом.
Мир душі її і вічна пам’ять.
P. S. Прощання з Кларою Гудзик відбудеться 12 січня о 10.30 на Байковому цвинтарі.
