«Ми не будемо «музейними експонатами» в українській демократії»

— Що означає зміна лідера партії?

— У нас завжди з’їзди проходять гостро, бо у нас партія, а не штучне утворення, якими є багато існуючих нині партій. Людей, які були здатні до активної політики у кінці вісімдесятих, дуже важко стримати від дискусії, але завдяки цим людям наша партія завжди була і залишалася живою, відкритою для дискусій.

— Зміна керівництва партії свідчить про невдоволення членів партії або їх більшої частини роботою існуючого керівництва. Однак ще влітку цього року Левко Лук’яненко давав інтерв’ю журналу «ПіК» у своїй сільський садибі й не виявляв ніяких ознак бажання повернутися до керівництва партією республіканців. Що так різко змінило ситуацію?

— Мені здається, що Лук’яненка штовхнули на цей шлях. Я думаю, що він помилився у своєму рішенні, а штовхнули його ті сили, котрим невигідне зміцнення Української республіканської партії. Після нашої поразки на виборах 1998 року, коли наша партія втратила статус парламентської, багато хто із експертів-політологів викреслив УРП із числа серйозних гравців на політичній сцені України. Але те, що ми змогли минулого року стати активними суб’єктами президентських виборів, висунули і підтримали конкурентоспроможного кандидата, те, що ми не імітували боротьбу, а справді боролися, те, що з літа минулого року почався унікальний процес возз’єднання республіканців, не могло подобатись нашим опонентам. Наші ряди почали зростати не тільки за рахунок нових людей, до нас почали повертатися колишні члени партії, які у 1992-му пішли до УКРП, у 1996- му до УРХП. До матірної партії повернулися цілі організації — Тернопільська обласна органiзація УРХП, це понад півтори тисячі активних членів партії, цього року повернулися кілька обласних організацій консервативнно-республіканської партії. Приємно, що партія почала зростати не тільки численно, але й якісно. Прийшов великий загін молоді, що працювала торік на президентських виборах, науковці, лікарі, бізнесмени. Вперше за останні вісім років, коли припинилося наше фінансування українцями із-за кордону, ми вперше створили систему надійного фінансового забезпечення. Регулярно виходила наша газета, яка стала щотижневою. Ми зареєстрували Інститут республіканізму, який має стати базою інтелектуалізації нашої політичної роботи. Започаткували роботу над проектом, який я називаю створенням політичної машини під назвою УРП. Орієнтація на політичні технології початку дев’яностих неспроможна забезпечити якісний результат на виборах, що нам необхідно. Бо якщо і на наступних виборах ми не подолаємо 4-відсотковий барєр, партія просто тихо зійде з політичної арени.

За таких умов, коли ми почали несподівано підніматися, деякі наші традиційні партнери злякалися. Ми з ними граємо на одній половині політичного поля, і тому з їхнього боку зовнішні впливи були досить відчутні. Це засвідчила їхня неприхована прихильність до Левка Лук’яненка на на нашому з’їзді, що було не зовсім коректно навіть iз точки зору протоколу. Я не кажу вже про закулісні механізми, які були застосовані для того, щоб змінилося керівництво партії. Я з жалем констатую що в програмі Левка Лук’яненка немає перспективи щодо майбутнього партії, розвитку партійної структури. Я бачу хибність його політичної позиції й не приховую цього. Протягом півроку, поки готувався з’їзд, ми мали з Лук’яненком жорсткі дискусії в областях і я доводив, що позиція, яку він намагається заморозити, позиція минулих років не віддзеркалює змін у суспільстві і є передумовою політичної поразки.

— Чи можна назвати політичні сили, що долучилися, за вашими словами, до зміни керівництва УРП?

— Візьміть перелік партій, які є потенційними нашими союзниками і водночас конкурентами на мажоритарних округах у тих регіонах, де немає ні комуністів, ні соціалістів. Тоді ви самі зрозумієте, кого я маю на увазі. А взагалі немає політичних сил, яким би було вигідно зміцнення позицій республіканців. На нашу нішу у політиці було і є багато претендентів, і дехто вже вважав за факт, що ми звільняємо цю правоцентристську державницьку нішу, яку ми займали у всіх виборчих кампаніях.

— Які ваші наступні дії? Мається на увазі і особисті, і тієї частини республіканців, яка підтримала вас на зїзді?

— Я особисто виходжу з партії, це для мене принципово. Я не буду займатися тим, чим займалися прихильники мого попередника на посаді (Богдана Ярошинського — Ред. ). Вони виключилися із політичної боротьби, зосередившись на боротьбі внутріпартійній. Прикрившись іменем Левка Лук’яненка, вони по суті саботували реалізацію тих планів та задумів, які я мав здійснити. Думаю, що мої прихильники теж підуть зі мною. Це ті, хто хоче перемоги, як для партії, так і для національно-демократичних сил. Багатьох не влаштовує перспектива бути «музейним експонатом» в українській демократії. Ми ніколи не скажемо нічого поганого про ту частину партії, яка залишиться з Лук’яненком, бо цій партії віддані десять чи не найкращих років нашого життя. Можливо з часом ті, хто мав ілюзії на з’їзді, шукатимуть згодом зближення або навіть єднання.

Я хочу завершити здійснення свого задуму — створення політичної машини під назвою Республіканська партія, бо ми є послідовними носіями республіканської ідеології, яка, на мою думку, залишається єдиною перспективною ідеологією для українського суспільства. Я хочу створити насправді конкурентоспроможну партію, фінансово і матеріально забезпеченою аби бути ініціатором ефективних публічних акцій. Стандарти прихильників Лук’яненка є сьогодні абсолютно неефективними. Поставивши на ноги Інститут республіканізму, ми швидко станемо реальною політичною силою, об’єднавши тих людей, iз якими ми у минулому році працювали на президентських виборах, і які показали себе енергійними, вольовими і стійкими у тій боротьбі, яка мала тоді місце. Думаю, що та команда, яка спромоглася торік допомогати кандидату у Президенти взяти вісім відсотків, здатна подолати 4-відсотковий бар’єр на наступних парламентських виборах.

— Із УРП вже виходили і утворювали свої партії і Степан Хмара, і Микола Поровський. Обидві спроби виявилися невдалими. Одною із причин невдачі була втрата назви партії. Як буде називатися партія, про яку ви говорите?

— Ця партія буде називатися Республіканська партія, як в США, це для нас принципово. На відміну від тих, хто створював нові республіканські партії у 1992- му та 1996-му, ми намагаємось стати загальнодержавною партією, аби відповідати новому Закону про політичні партії, який буде незабаром прийнятий. Його вимоги — наявність парторганізацій не менш ніж у двох третинах областей, і в цих областях — районних організацій не менш ніж у двох третинах районів. УРП на сьогодні й близько не має подібної партійної мережі. Тому і ми, і УРП стартуватимемо фактично з нуля. Я бачу необхідність форсувати процес творення парторганізацій на місцях, маю людей, які готові це зробити. Це люди, з якими ми працювали у всіх регіонах, а не тільки в західних. Вони готові йти до нової партії. Нас торік об’єднала спільна програма і це дає підстави для оптимізму.

— Ті кошти, які ви забезпечували для УРП, також тепер працюватимуть на нову партію?

— Безумовно, ті люди, які вірили саме у мій проект побудови партії і давали на це важко зароблені кошти, не будуть фінансувати справу, яку вважають політично безнадійною. Я їх розумію.

— Коли і де офіційно заявить про себе нова Республіканська партія?

— Ми спочатку створимо оргкомітет, дамо прес-конференцію, а далі ще до нового року хочемо провести нормальний установчий з’їзд, відповідно до чинного законодавства аби вже цього року стати легальним суб’єктом політичної діяльності.

— Чи могли б вам назвати імена відомих людей, які будуть разом iз вами організовувати нову партію?

— Поки що я утримаюсь від цього. Ведуться переговори. Ми намагаємося розглянути позитиви і негативи цього відповідального кроку для багатьох людей. Це буде для них непростий вибір. Люди повинні повірити у політичну силу, яка може їх об’єднати. Я абсолютно впевнений, що підтримавши Марчука, республіканці зробили вірний вибір, я задоволений, що не помилився у цій людині. У нас виявилось спільне бачення стратегії розвитку України.