«Найбільш український українець»

Третього травня виповнився рік від дня смерті видатного вченого, історика України, політолога, нашого колеги по роботі в газеті «День» — професора Джеймса Мейса. Усього рік тому присутні на громадянській панахиді в Будинку вчителя історики, журналісти, політики, професори та студенти Києво-Могилянської академії, де Джеймс викладав політологію, представники діаспори говорили про те, скільки він зробив для того, щоб світ дізнався і визнав правду про український Голодомор 1932— 1933 рр., про те, як уболівав душею за сьогодення України, як мріяв побачити її справді вільною та квітучою. І раз у раз у промовах звучав рефрен: «Цей американець, який не мав жодної краплини слов’янської крові в жилах, був більшим українцем, ніж багато з тих, хто народився та виріс тут».

За 52 роки свого життя Джеймс Мейс встиг напрочуд багато. Він працював у Гарвардському Інституті україністики, брав участь у підготовці книжки Роберта Конквеста про Голодомор «Жнива скорботи», керував семінаром Інституту україністики, в 1984 році став директором пілотного проекту «Усна історія українського Голодомору», в рамках якого були опитані сотні людей, які пережили Голодомор, і видав тритомник їхніх спогадів. Нарешті, в 1986 році Мейс став виконавчим директором Комісії США із питань українського Голодомору, яка готувала на основі своїх досліджень доповідь Конгресу.

Переконати Америку, а з нею і весь Захід, у тому, що трагедія 1932—1933 рр. була ні чим іншим, як навмисним геноцидом українського народу, виявилося нелегким завданням, що розтяглося на багато років. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших, і рідна Америка стала непривітною до Джеймса. На початку 90-х він уперше приїхав до України — про таку поїздку він не міг і мріяти, коли робив перші кроки у вивченні історії цієї країни. Українські колеги зустріли Джеймса як героя. Він приїхав сюди ще раз, і результат поїздки виявився несподіваним: письменниця та журналістка Наталія Дзюбенко брала інтерв’ю в знаменитого американця, і запитань, очевидно, виявилося так багато, що для відповідей знадобилося все життя… Вони одружилися, і Джеймс залишився в Україні назавжди. «Назавжди» виявилося дуже коротким, але ці роки вмістили і викладацьку, і наукову роботу, і безліч публікацій, і роботу в англомовному дайджесті газети «День», й ініціацію двох акцій нашої газети — «Свічка у вікні», що присвячена річниці Голодомору, й акція з анулювання Пулітцерівської премії журналіста Уолтера Дюранті, який у 30-х роках навмисно вводив світ в оману, малюючи райдужну картину життя в Радянській Україні та заперечуючи існування голоду.

Цього року газета «День» готує до публікації книжку про Джеймса Мейса, що вийде в серії «Бібліотека «Дня» та міститиме як статті, написані ним у різні роки для нашої газети, так і статті та замітки про нього самого, написані його колегами, друзями та близькими. Уперше так повно познайомившись із його статтями не лише про Голодомор, а й про проблеми української економіки, політики, мови та культури, широке коло читачів, для якого призначена книжка, зможе оцінити не лише глибину, а й багатогранність таланту Мейса, його величезну ерудицію, прекрасний стиль і чудовий гумор.