Олександр БОНДАР: «Будемо продавати все»

По ходу не завадило б зазначити, що посада голови ФДМ на сьогодні не вакантна, а легітимність керівництва Фондом повинна бути підтверджена парламентським голосуванням і підписом Президента. Але коли в ексклюзивному інтерв'ю «Дню» Олександр Бондар говорив про те, що в приватизації головне — продавати, хотілося зазначити, що в нинішньому варіанті цього процесу вміння майстерно прийняти форму «нової посудини», залишаючись за цього в одному й тому ж «тілі», — справа також не друга.

«КОЛИ Я ЛЯГАЮ СПАТИ, ТО НЕ ДУМАЮ ПРО ТЕ, ЩО ЗАВТРА ВРАНЦІ МЕНЕ МОЖУТЬ ЗНЯТИ»

— Олександре Миколайовичу, схоже, хмари навколо вас згущуються. З чим ви особисто це пов'язуєте й чи може це мати якісь наслідки?

— Такі наміри були і будуть. Я цих людей знаю поіменно. Знаю так само і про те, що у парламенті говорять про мій майбутній звіт у парламентi і навіть про відставку. Це місце (керівника ФДМ. — Авт. ) неспокійне і завжди привертало увагу. Ось, наприклад, на початку року мені показали лист на ім'я Віктора Ющенка, де фракція зелених на посаду голови Фонду пропонує кандидатуру Олександра Рябченка. Це, між іншим, офіційний документ. Абсурдність його полягає у тому, що Бондаря не звільнено, і питання про його відставку офіційно не порушене. А взагалі для таких коментарів треба пошукати політика вільнішого.

— Добре. Але, пригадуєте, півтора року тому в інтерв'ю «Дню» ви заявили, що ви — людина Президента. Мовляв, Леонід Кучма вашу кандидатуру запропонував парламенту і підтримав, і ви вже морального права не маєте говорити, що я сам по собі молодець, і ніхто мені не допомагав. Чи не змінилися ваші ділові стосунки і ставлення до вас, як до керівника інституту з особливими повноваженнями?

— Відносини наші дійсно завжди були діловими і нормальними. Вони і зараз такі. Так само, як і раніше, зараз можу повторити: я — людина Президента. Я знаю, що якщо буде бажання Президента, щоб я працював — я працюватиму, а не буде — значить ні. Тобто, переважним чином, усе залежить від нього і, звичайно, від результатів моєї роботи. І, коли що, я не збираюся упиратися і боротися. Що стосується результатів моєї роботи, то говорити про те, що я боюся звіту у парламенті — не став би. Хоч, безумовно, вся ця напруга дасться взнаки. Повірте, коли я лягаю спати, то не думаю про те, що завтра вранці мене можуть звiльнити. Хоч, звісно, не можу сказати, що нічого не робитиму для того, щоб довше попрацювати тут.

— Ви у приватизації року з 92-го і мені, наприклад, складно відразу назвати прізвища, так би мовити, «професійних приватизаторів» — потенційних конкурентів.

— Є, певна річ, люди, які працюють у цьому процесі так само довго, як і я. Васильєв, наприклад (заступник голови ФДМ. —

Авт. ) почав роботу у Фонді раніше за мене, Збуржинський (керівник Київського регіонального центру ФДМ. — Авт. ) був призначений трохи пізніше за мене. Та якби у нас тільки за професійними якостями призначали... Між іншим, на цій посаді треба володіти ще й політичними навичками. Що ж до поєднання в одній особі того й іншого, то на декого із тих, що прагнуть на мою посаду, я дивлюся просто зі зворушенням. Іноді навіть хочеться посадовити їх у це крісло і подивитися, що буде через місяць. А треба ж іще й нормальні відносини з парламентом зберігати. Я не думаю, що зараз будь-кому з так званих конкурентів вдасться пройти парламент, навіть якщо буде сформовано справжню більшість. Справа у тім, що сьогоднішня більшість не така однозначна щодо голови ФДМ, як меншість, бо у них є комерційні інтереси, які можуть не збігатися при призначенні керівника ФДМ. Мій секрет проходження парламенту (осінь 1998 року. — Авт. ) у тому, що я не був представником якогось конкретного клану, і тому практично всі фракції підтримали мене при голосуванні.

Яна МОЙСЕЄНКОВА, «День»

Закінчення на стор. "Економіка"