Про небезпеки «концепції балансування»

Діалог глухого з німим нагадувала перша спроба провести дискусію, щоб підбити підсумки дворічного позаблокового статусу, який було ухвалено у Верховній Раді без обговорення з громадськістю у червні 2010 року. Представники влади скористалися участю в Міжнародному форумі «Позаблокова політика України у європейському контексті», який відбувся днями в Києві, щоб заявити про переваги від цього статусу, і пішли у своїх справах, не вислухавши думки експертів. Причому не тільки вітчизняних, але й іноземних. Організатор дискусії — Інститут світової політики — запросив представників чотирьох держав, які не є членами НАТО (Австрії, Швеції, Швейцарії та Фінляндії), і з чотирьох країн-членів НАТО (Норвегії, Польщі, Чехії та Естонії).

Як слід розуміти крок представників української влади? Що це — традиційне небажання чути іншу точку зору чи брак культури? Чи боязнь подискутувати з експертами? Міністра закордонних справ ще можна зрозуміти — у нього дійсно багато невідкладних справ. Але ні від першого заступника секретаря РНБО Олександра Медведька, ні від народного депутата Леоніда Кожари ніхто так і не почув відповіді на запитання, чому після утвердження позаблокового статусу Україна стала об’єктом новітніх технологій з боку деяких сусідів, а деякі експерти навіть заявляють, що Україна як держава не відбулась. Про це, зокрема, на початку дискусії наголосив глава наглядової ради Інституту світової політики Віктор Шлінчак, який переконаний, що позаблоковий статус є транзитною ланкою на шляху України до колективної системи безпеки.

Тим часом Медведько у своїй промові заявив, що досягненням позаблокового статусу стало встановлення стабільності з ключовими партнерами і перехід до прагматичних відносин із ними. І в результаті, додав він, зросли економічні показники — обсяги товарообігу з Російською Федерацією і Євросоюзом. На що екс-заступник міністра закордонних справ, заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий уже у відсутності Медведька зауважив: а які зараз показники з залученням інвестицій? Всі знають, що зарубіжні інвестори покидають Україну. Окрім того, він додав, що провели форум із запізненням на два роки і це стратегічно важливе для нашої країни питання потрібно було обговорювати із широким загалом, а не приймати так несподівано. Можна також нагадати, що в першій половині президентського терміну Ющенка показники товарообігу з РФ теж росли величезними темпами... і цьому не заважало те, що при владі перебувала помаранчева команда.

Тим часом Кожара як аргумент на користь позаблокового статусу назвав те, що в програмах провідних політичних партій на цьогорічних виборах не згадується членство в НАТО. Але, як зауважив Олексій Мельник із Центру Разумкова, у програмі КПУ міститься пункт про відмову від позаблокового статусу і вступ до ОДКБ. А комуністи — партнер Партії регіонів по коаліції, мабуть, і буде ним після цих виборів. Тому дещо самовпевненою є заява Кожари про те, що в найближче десятиріччя альтернативи позаблоковому статусу не існує. Як ми знаємо, у самій Партії регіонів є сили, які виступають за якомога тіснішу інтеграцію з Росією, включаючи вступ до ОДКБ.

Тим часом Маркус Мекель, екс-міністр закордонних справ Німеччини, зазначив, що безпека — це не ізольована річ, а питання орієнтації суспільства, тобто питання в тому, який напрямок ви хочете обрати: європейський чи євразійський. «І якщо мета позаблоковості — мати гарні відносини зі Сходом і Заходом, то я не певен, що це можна назвати позаблоковістю чи нейтральністю», — наголосив він.

Схожої думки щодо необхідності вибору між ЄС і ЄврАзЕСом дотримується керівник Програми Росії та Євразії в Королівському інституті міжнародних досліджень у Лондоні Джеймс Шерр: «Для багатьох незрозуміло, як так може бути, що Україна заявляє про рух до однієї системи, а сама заглиблюється в іншу». Шерр звернув увагу на те, що відсутність сильної опозиції в Україні може стати причиною масового невдоволення населення, що призведе, в свою чергу, до неконтрольованого вибуху. Окрім того, ще одним негативним фактором, сказав він, є депрофесіоналізація державних інститутів.

А колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко вважає позаблоковий статус антиукраїнською політикою, бо у разі конфлікту Україна залишається наодинці з проблемою. Відтак, наголосив він, виходом з цієї ситуації є повернення України до вступу в НАТО, а також зміна політики європейських країн щодо України. «Захід повинен навчитися говорити Росії «ні», а також говорити про цінності, а з іншого боку, сформулювати чітку позицію щодо України, щоб було зрозуміло, чого хочемо ми і чого хоче Захід», — вважає Огризко.

Пертті Торстіла, державний секретар міністерства закордонних справ Фінляндії, сказав, що його країна дотримувалась нейтралітету у двополярному світі, а тепер світ багатополярний і в ньому немає місця вільному плаванню. «Зараз ми не бачимо протистояння між блоками, тому вважаємо, що нейтралітет не має сенсу», — відзначив Торстіла.

Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко заявив у своєму виступі (до речі, без папірця), що Україна визначила свій статус після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах і ця позиція знайшла підтримку серед населення. Шеф української дипломатії додав, що Янукович завжди послідовно відстоював свою позицію. Але тут міністр дещо покривив душею. Ми знаємо, що фракція Партії регіонів усім складом 2003 року голосувала за закон, який передбачав у майбутньому членство України в Організації північноатлантичного договору. Справді, антинатовська риторика дозволила лідеру Партії регіонів блокувати в опозиції закони про спільні навчання з військами країн-членів НАТО і, найголовніше, перемогти на президентських виборах. Інша річ, який зв’язок це має до національних інтересів держави? Адже прийшовши до влади, Партія регіонів швидко ухвалила закони про проведення спільних навчань із натовськими військами.

Водночас Грищенко наголосив, що позаблоковий статус не заважає Україні активно співпрацювати з Альянсом і брати участь в операціях під його егідою. Він також зазначив, що національні інтереси України полягають у приєднанні до ЄС, застосуванні високих стандартів ЄС у всіх сферах, у тому числі безпековій. «Ви можете покладатися на Україну як державу, що здатна брати відповідальність не тільки в Європі, але й там, де ми відчуваємо відповідальність за безпеку інших: в Латинській Америці, Африці, щоб конфлікти були виключені не лише на європейському континенті, але й у всьому світі», — завершив свій виступ міністр. Такі слова можна лише вітати, бо це свідчить про те, що Україна не збирається діяти за принципом моя хата скраю. Щоправда, це не зовсім зіставно з принципом позаблоковості.

Колишній депутат парламенту Швейцарії доктор Ганс Відмер сказав, що в його країні 95% населення підтримують принцип нейтралітету. У той же час він зауважив, що уряд застосовує принцип диференційного нейтралітету, вважаючи, що в нинішньому світі не можна самостійно гарантувати безпеку. Тому країна співпрацює з країнами НАТО, бере участь у багатьох операціях.

Такого ж принципу, за словами директора з питань політики безпеки міністерства закордонних справ Австрії Герхарда Яндля, дотримується його країна, якій було нав’язано нейтралітет. Він повідомив, що зараз у Австрії розроблено нову стратегію безпеки, яка перебуває на розгляді в парламенті. Як бачимо, нейтралітет сходить нанівець, бо всі розуміють, що в нинішньому світі все взаємопов’язано і ніхто самотужки не може впоратися із сучасними викликами.

Досить цікавий аргумент на користь вступу країни в НАТО навів доцент кафедри міжнародних і безпекових студій Чарльзького університету в Празі доктор Ян Йіреш. Він, зокрема, сказав, що членство в НАТО забезпечує надбання бренду чи, іншими словами, статусу приналежності до західної цивілізації. А це саме те, що потрібно Україні, вважає пан Йіреш.

На думку першого міністра оборони України Костянтина Морозова, рішення про вступ до НАТО треба було приймати давно, тому що альтернативи членству не існує. А позаблоковий статус, зазначив він, не дав Україні нічого. Натомість пролонговано в обмін на скидку перебування Чорноморського флоту в Україні, газові війни доповнюють сирними, автомобільними, а якби Україна була членом НАТО, то стосунки з РФ перейшли б у інший формат, переконаний Морозов.

Державний секретар міністерства оборони Норвегії Рогер Інгебрігстен зазначив, що його країна самостійно не могла б гарантувати своєї безпеки. «І маючи за спиною НАТО, ми почуваємося безпечніше», — сказав він.

Перший заступник міністра закордонних справ Чехії Йіржі Шнайдер вважає небезпечною концепцію балансування України між ЄС та Росією. Це небезпечно для країни — бути мостом, по якому ходять армії, наголосив він.

А директор Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії міністерства закордонних справ України Григорій Перепелиця також вважає небезпечною нинішню ситуацію, в якій опинилась Україна в результаті проголошення позаблокового статусу. На його думку, зовсім недоречно говорити про переваги цього статусу і порівнювати зі статусом інших нейтральних країн. «У нас ситуація інша: на Україну, як на буферну зону, претендує Росія, вважаючи її частиною російського простору, ментальності російської держави, і немає сумніву, чим це закінчиться. Рухатимемося до ОДКБ. Вплив Росії із набуттям позаблокового статусу лише посилився, і водночас цей статус закрив дорогу до НАТО», — наголошує Перепелиця.

Тому зараз перед Україною два шляхи, підсумовує він. Перший — зберегти позаблоковий статус, посиливши його оборонним потенціалом. А для цього потрібно запроваджувати загальний військовий обов’язок, збільшити витрати на оборону, аби забезпечити модель територіальної оборони. Все це передбачає величезні витрати на оборону. Інший шлях, за словами Перепелиці, передбачає здобуття консенсусу еліт щодо членства в НАТО. Але це можуть зробити лише нові політики, переконаний він.