ЩОДЕННИК

26 квітня

...У двері раптово постукали. на порозі стояв хлопець років десяти. Худорлявий, з сірими настрашеними очима. Бліде личко і вилицюваті щічки свідчили про далеко не досконалий раціон харчування підростаючого організму. У тоненькій руці зі слідами порізів і синців хлопець тримав прозорий поліетиленовий кульок з печивом. Із тістечок виглядало велике зелене яблуко.

...Майже кожного дня дике хлопченя тиняється багатоповерховими гуртожитками у пошуках чого-небудь їстівного. Не лише для себе. «Батьки» можуть вилаяти і побити, якщо він повернеться «додому» із порожніми руками, без заробітку. А б'ють, певно, часто і боляче, не шкодуючи ременя та сили, бо забагато застиглих кров'яних згустків під молодесенькою шкірою. Надмірно страждань у сірих очах. Та за що покарання? Народився невчасно, не в тій родині?

...Він зрадів, побачивши чималеньку скибу апетитного соковитого кавуна, такого яскраво-червоного з чорними у цяточку кісточками. А очі благаючи питали: «Невже це мені?» Дитина простягла руку за нетривалим щастям солодкої втіхи. І, напевно, десь в куточку, щоб ніхто не бачив, хлопець жадібно ласував кавуном. А може, поніс своїм «вихователям» нелегкий заробіток. З почуттям виконаного обов'язку, з наївною – дитячою надією на краще, з по-щирому безкорисливою любов'ю до батьків. Батьків-перевертнів. Хто зна?..

Діти як знаряддя праці. Дитяче рабство. Здається, сьогодні страшні вирази стали буденними, майже нормою життя. І ми не звертаємо уваги на циганчат, котрі зі своїми родинами майже заселили вулиці старовинного міста. Однак не кожен сумлінний громадянин здатен незворушно оминути нещасне дитинча, в якого волосся нагадує занедбане, покинуте гніздо, а дрантя прикриває темношкіре тільце... У них – це національне, передається у спадок. А що до всіх інших – нециган? Хтось торкається людської душі дивовижною чуттєвою грою на сопілці, хтось виразно співає жалібну пісню, за хто-небудь просто стоїть на кістлявих брудних колінках, потупивши голову, ніби з повинною. За що?