«Шкільний автобус» рухається в Європу

ОСВІТНІ ФІНАНСИ

— Які можливості відкриває проект бюджету на наступний рік для змін у сфері освіти на краще?

— Проектом передбачено повне забезпечення виплат заробітної плати педагогічним працівникам з урахуванням 32-відсоткової надбавки, яка була встановлена в цьому роцi. Скорочень штату для забезпечення цих виплат, як це було декiлька рокiв тому не відбуватиметься. Намагатимемось відшукати можливості, щоб відновити співвідношення посадових окладів з огляду на нову мінімальну заробітну плату. Зрозуміло, що зарплати вчителя та прибиральниці мають відрізнятися.

Наступного року буде започатковано нову державну програму «Шкільний автобус». Уперше центральним бюджетом країни передбачено 34 млн. гривень на закупівлю автобусів для сільських шкіл. Це не дуже великі гроші, їх не вистачить для задоволення в повному обсязі потреб у шкільному транспорті. Розв’язання цієї проблеми — пряма функція місцевих органів влади, а гроші з центрального бюджету — це лише допомога, зважаючи на важливість вирішення цього питання. До речі, шкільні автобуси, закуплені на гроші з держбюджету, будуть надаватися лише в ті області, де місцева влада за рахунок саме своїх коштів буде дбати про шкільний транспорт. Збільшаться також і капітальні видатки на закупівлю обладнання для навчальних закладів. У проекті бюджету нема жодного пункту, за яким би погіршилося фінансування освіти на наступний рік. Але ж, як і кожному міністрові галузі, яка не заробляє кошти, а тільки їх потребує, неможливо бути задоволеним обсягом наданого фінансування — завжди хочеться, щоб було більше.

— Чи можна сподіватись, що в новому році рівень зарплати педагогічних працівників нарешті досягне рівня середнього заробітку по промисловості, як це прописано в Законі про освіту?

— У 2004 році цього показника ще досягнуто не буде. Якщо вдасться відновити співвідношення між посадовими окладами у зв’язку з підвищенням мінімального рівня заробітної плати, то це вже й буде суттєвим кроком у наближенні до рівня середньої зарплати по промисловості.

— Що нового можна очікувати стосовно платних послуг в системі освіти?

— Ми не плануємо розширення платних послуг. Об’єм їх визначається безпосередньо самою школою із урахуванням потреб учнів та їхніх батьків. Йдеться про додаткове навчання, яке виходить за межі обов’язкового навчального плану. Таке навчання організується лише на добровільній основі та за умови прозорого фінансування. Що стосується вищих навчальних закладів, то ми плануємо максимально розширювати кількість місць де ржавного замовлення для навчання за рахунок держаних коштів. За останні три роки було збільшено таких місць на 15%. Сьогодні знято обмеження на отримання освіти дітьми, батьки яких можуть оплачувати навчання у вищих навчальних закладах, якщо, зрозуміло, ці діти успішно складають вступні іспити й потім успішно навчаються. Розширювати мережу вищих навчальних закладів, як державних, так і приватних, для України вже не актуально. Зараз ідеться не про їхню кількість, а про підвищення якості та ефективності роботи. Мене турбує якість навчання у філіях навчальних закладів, і приватних, і державних. Лише за червень — жовтень поточного року було закрито понад 30 філій різних вузів. Перевірку по областях буде продовжено, й ми нещадно боротимемося з тими навчальними закладами, які не надають освітні послуги належного рівня, не зважаючи на їхню форму власності. Треба зауважити, що на сьогодні серед закритих філій більшість складають приватні навчальні заклади. Я передбачаю, що з часом частина приватних навчальних закладів не витримає конкуренції й збанкрутує. Зараз усе більше дітей йдуть у ВНЗ заради знань та вмінь, а не для того, щоб формально отримати диплом.

— Як же майбутнім абітурієнтам не потрапити в навчальний заклад, який не витримає перевірки й буде закритий?

— Я б рекомендував вступати до ВНЗ уже акредитованих, а не таких, що мають лише ліцензію. Радив би орієнтуватись на навчання в самому ВНЗ, а не у філії. Перш, ніж визначатись з місцем навчання, не завадить поцікавитись думкою студентів щодо якості та умов навчання, їхньою оцінкою ефективності викладання.

— Чи стануть кредити на освіту доступнішими? Хто має право їх отримувати?

— Право на кредит мають діти з малозабезпечених сімей, і це потрібно підтвердити довідками про матеріальний стан сім’ї. Перевага надається тим молодим людям, у кого кращі успіхи в навчанні. Кредит надається лише на один рік, його потрібно поновлювати перед кожним наступним навчальним роком. На поточний рік Держбюджетом для фінансування студентських кредитів було визначено суму в 15 млн. гривень. Треба звернути увагу, що цього року умови кредитування було змінено відповідною постановою Кабінету Міністрів. По-перше, кредити тепер мають право отримувати не лише першокурсники, а й ті, хто вже успішно навчається за плату, але потребує матеріальної підтримки. По-друге, якщо випускник після закінчення ВНЗ відпрацює п’ять років в селі в установі комунальної або державної власності, то він звільняється від повернення кредиту. Кошти на кредитування передбачені в бюджеті на грудень 2003 року. Це 15 млн. гривень. Ця сума дозволить оплатити навчання тих, хто вступив до ВНЗ на кредитній основі за два попередні роки, а також прокредитувати декого із тих, хто навчається сьогодні за власні кошти.

— Куди можна звернутись за отриманням дозволу на кредитування?

— Треба звертатись безпосередньо у ВНЗ, саме там підписується угода між керівником закладу та студентом. Кожен ректор отримуватиме певну суму грошей для надання кредитів і з розрахунку вартості навчання на тому чи іншому факультеті визначатиме кількість місць для навчання через кредитну систему. Потрібно зауважити, що кредитування навчання поки що здійснюється у більшості випадків у державних ВНЗ.

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ

— Цього літа вийшло спеціальне доручення Президента щодо боротьби з корупцією в навчальних закладах. Чому це негативне явище так поширилося в освітянському просторі? Що робить міністерство для подолання цієї проблеми?

— Хоч як це прикро, а зловживання у сфері освіти існують, вони досить широко розповсюджені. В освіті зберігаються ті ж самі стосунки, що й безпосередньо в суспільстві. Таке явище, як нехтування багатьма людьми в країні вимогами законів і людської совісті вражає й певну частину педагогічних працівників. А якщо врахувати той факт, що рівень зарплати освітян далекий від забезпечення їхніх потреб, то спокуса задовольнити ці потреби «легкими грошами» збільшується. Також треба не забувати й про те, що існує така категорія студентів, які поки що навчаються не заради знань, а лише заради отримання диплому. Саме вони й виступають провокативною силою щодо викладачів. Ці об’єктивні речі ми розуміємо, але це не означає, що ми розписуємось у власному безсиллі. Ми певним чином демократизували вступну кампанію, а саме — розвели в часі вступ до вищих навчальних закладів, чим надали можливість абітурієнтам одночасно вступати в декілька вузів. Це викликало незадоволення в частини керівників ВНЗ, бо пов’язане не лише із додатковими турботами, а й з тим, що інколи викладачі ВНЗ у деяких абітурієнтах вже бачили своїх студентів ще до початку вступної кампанії. Можливість вступу до декількох ВНЗ плутає карти при непорядних намірах. Цього року в формі експерименту було започатковано незалежне тестування з історії та математики в спеціальних центрах, результати якого за бажанням випускників могли зараховуватись як екзаменаційна оцінка зі шкільного екзамену, а також і як вступного до ВНЗ. Тестувалось близько 5 тисяч школярів, і жодної скарги ми не отримали. Наступного року цей експеримент буде розширено як за кількістю учнів, так і за кількістю ВНЗ, а також і за кількістю областей, де він проводитиметься на добровільних засадах. Передбачено до двох предметів, з яких відбувалось тестування, додати третій — українську мову. Думаю, що через декілька років абсолютна більшість ВНЗ зможуть зараховувати в студенти на основі тестування. Скрізь це зробити буде неможливо, тому що існують спеціальності творчого характеру, де тестами не перевіриш рівень підготовки абітурієнта. Тут необхідні додаткові випробування, але таких спеціальностей не дуже багато.

Кожен рік працюють гарячі телефонні лінії й під час випускних іспитів у школах, і під час вступної кампанії у ВНЗ. Цього року ми започаткуємо роботу гарячої телефонної лінії міністерства ще й під час проведення сесій у вищих навчальних закладах. Номер, за яким можна буде телефонувати, визначимо трошки пізніше й обов’язково ознайомимо з ним студентів, зокрема й через вашу газету. На лінії чергуватиме фахівець, здатний роз’яснити ситуацію, а в разі потреби просигналізувати й до силових структур про необхідність зробити перевірку. Я бачу шлях до вирішення цієї проблеми також і в підвищенні ролі студентського самоврядування. Доводити факти існування хабарництва дуже важко. Студенти з цього питання повинні займати більш принципову позицію: якщо з’являються викладачі, які вимагають хабарі, то студенти мають про це повідомляти ректорів ВНЗ, бо саме вони несуть відповідальність за все, що відбувається в їхніх навчальних закладах. У разі, коли з боку ректора не буде належної реакції, то треба вже повідомляти про факти хабарництва й Міністерство освіти. Днями МОН підписало угоду про співпрацю із студентським самоврядуванням України, де передбачена спільна робота з проблеми боротьби із зловживаннями.

Для оптимального вирішення цієї проблеми необхідно створити такі умови, щоб кожна людина, яка бажає навчатись у вищій школі, мала таку можливість. Ми до цього будемо поступово наближатись. Така практика вже існує в багатьох країнах. Наприклад, Німеччина, Франція... Там зараховуються всі бажаючі. Ми робили такий експеримент в одному з ВНЗ — зарахували всіх бажаючих. Результати мене вразили: намагання вирішити питання перебування у вузі у будь-який спосіб, зокрема дати й узяти хабара, було просто перенесено на першу екзаменаційну сесію. Суспільство повинно дозріти до рівня, щоб такі явища стали неможливими.

— Чи є сьогодні можливості в учнів, їхніх батьків, студентів якось впливати на якість освіти, на організацію навчального процесу, його зміст?

— Такі можливості є, але їх ще не можна назвати оптимальними. Якщо говорити про школу, то ми повинні створювати такі органи, як піклувальні ради. Ці ради потрібно створювати не з батьків учнів, які залежні від педагогів, а з авторитетних людей, що мешкають у цьому районі. Як громадська організація піклувальна рада повинна виконувати дві функції — контролювати й допомагати школі. Є положення про таку раду, зареєстроване в Міністерстві юстиції. Участь у такій піклувальній раді потрібно розглядати як честь для будь-якого громадянина, як визнання його авторитетності, чесності. Я вважаю, що в піклувальні ради повинні ввійти депутати й керівники різних рівнів, і просто совісні інтелігентні люди, зокрема й ті, хто вже пішов на заслужений відпочинок. Потрібно морально заохочувати людей до такої праці. Належного рівня піклувальних рад в нас ще дуже мало. В київських школах існує дуже гарна практика шкільного самоврядування, де працює трикутник: батьки — діти —педагоги. Це хороший досвід, особливо в плані залучення дітей до вирішення проблемних питань. Роль студентського самоврядування необхідно підвищувати. Наприклад, розширювати представництво студентів у вчених радах ВНЗ. Буває, що студентське самоврядування існує лише формально, бо відсутня студентська позиція, яка заміняється пристосуванством. Починати треба з серйозного ставлення до виборів органів студентського самоврядування. Потрібно вибирати тих, хто поєднує в собі здатність захищати інтереси студентства й при цьому не втрачає шанобливого ставлення до педагогічного колективу. Зараз готуються зміни до Закону про вищу освіту, де передбачається посилення ролі студентського самоврядування.

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ СТУДЕНТІВ ПІДРУЧНИКАМИ?

— Як можна вирішити проблему із нестачею підручників у вищій школі? Зараз значну кількість підручників студентам доводиться купувати за власні кошти, а ціни на такі книжки чималенькі, особливо з комп’ютерних технологій.

— У системі вищої освіти з бюджету виділяється дуже мало коштів на підручники. Передбачено, що підручники готуються та фінансуються безпосередньо самими університетами. Централізований випуск підручників для ВНЗ здійснюється із найбільш розповсюджених предметів (підручники з математики, філософії, словники). В цілому по Україні підручників випускається багато, але тираж їхній поки що недостатній. Має бути продуктивнішим і обмін навчальною літературою між університетами, бо один навчальний заклад не може підготувати весь комплект для навчання в даному ВНЗ. Ми розробили проект, за яким складатимуться каталоги розроблених підручників для ВНЗ, за яким можна буде замовляти ці книжки. Організований обмін зекономить і кошти, і час, а безпосередньо з каталогом можна буде ознайомитись на сайті Міністерства освіти та науки. Економічні ВНЗ у цьому плані вже дуже гарно співпрацюють. Про вирішення проблеми з підручниками у ВНЗ належить в першу чергу турбуватись ректорам навчальних закладів. Частина підручників має поступати в бібліотеку для безплатного користування, а частина — у вільний продаж.

— Як ви оцінюєте двотомник «Україна Incognita» та «Дві Русі» (виданий в рамках проекту «Бібліотека газети «День») в якості нового підручника з історії України? Чи бачите перспективу використання такого роду видань у навчальному процесі в школах та ВНЗ?

— У мене є ці книги, вони чудові. Це розумні книги, створені цікавими авторами. Матеріал подається виважено, забезпечується науковий підхід, що взагалі характерно для газети «День». На мій погляд, це газета, яка з усіх щоденних газет найбільше турбується про інтелектуальний розвиток читачів. Я готовий рекомендувати двотомник як допоміжний матеріал з історії й у середній школі, й у вищих ланках навчання. Сьогодні дітям для розвитку пізнавальних нахилів важко знайти цікаву літературу, тому поява такого роду посібників з різних предметів була б дуже доречна.

ОСВІТНЯ ІНТЕГРАЦІЯ

— У цьому навчальному році почали поширювати для старшокласників профільне навчання. Чим воно привабливе і як планується розвивати цю ідею?

— Сьогодні в профільних класах (з урахуванням поглибленого вивчення окремих предметів) навчається близько 40% старшокласників. Цього року перехід шкіл до «профільності» здійснювався на добровільних засадах, бо для цього потрібна специфічна матеріально-технічна база, а також особлива підготовка педагогів. Цей перехід розраховано на декілька років. Профільні класи необхідні для того, щоб краще враховувати здібності дитини під час навчання. Усі діти різні, але ж людина тільки тоді стає щасливою, коли вона має можливість опиратися саме на свої особисті природні здібності. Концепцією профільного навчання передбачено п’ять профілів: природничо-математичний, соціально-гуманітарній, естетичний, фізично-спортивний та технологічний (технологіям навчають перш за все в професійно-технічних училищах та професійних ліцеях). За виключенням країн пострадянського простору, саме таким чином середня освіта давно вже побудована в усьому світі. Але треба зауважити, що навчання в профільних класах не стане обов’язковим для всіх учнів, бо ми не відмовляємось від існування звичайних класів старшої школи в загальноосвітніх навчальних закладах. Профільні класи відкриються лише там, де для цього буде створено необхідні умови.

— У зв’язку з майбутнім розвитком системи профільної школи, чи не буде доречним скорочення терміну навчання в ВНЗ, зокрема на ступінь бакалавра?

— Я вважаю, що з часом, коли всі класи середньої школи перейдуть на 12-річне навчання, тоді, безумовно, постане питання про таке скорочення. Принаймні замість чотирьох років до трьох або до трьох з половиною. До цього вже потрібно готуватись зараз — працювати над програмами, переглядати зміст навчання у вищій школі. Але зміни відбуватимуться не так швидко, бо на сьогодні 12-річне навчання охоплює лише дітей перших трьох років навчання.

— Що ми можемо очікувати від інтеграції вітчизняної освіти в європейський простір?

— Інтеграція в загальноєвропейський простір — об’єктивно обумовлений процес, у нас нема іншого вибору. У глобалізованому світі відбуваються інтеграційні процеси: і той, хто за межами інтеграції, — за межами прогресу. Це стосується й освіти, яка сьогодні інтегрується в рамках Європи. Ми оголосили й працюємо в рамках приєднання до Болонської угоди. Ця угода передбачає створення до 2010 року в Європі спільного освітянського простору в сфері вищої освіти. Йдеться про визнання документів про освіту, можливість переходу під час навчання з ВНЗ однієї країни до ВНЗ іншої. Тому нам сьогодні потрібно ще працювати над уточненням стандартів навчання в плані їхньої співвідносності із європейськими. Ця перспектива не має альтернативи, і час вимагає готуватись до реалізації цих завдань. Ми не повинні втратити свої досягнення в сфері освіти. Наприклад, за сумою знань, якими володіють наші школярі, наша країна одна з кращих у світі. Але ми й не повинні бути самозакоханими щодо нашої освіти, потрібно бути самокритичними. Ми не маємо тих зразків освітянської діяльності, які мають країни Західної Європи. Це стосується особистісного розвитку дитини, здатності учнів сприймати нове, здатності випускників ВНЗ застосовувати сучасні технології на практиці. Тому ми повинні переймати краще в інших країнах, але не втрачати національної сутності освітянської діяльності.

Які завдання будемо вирішувати? У рамках приєднання до Болонського процесу в міністерстві розроблено план щодо приєднання України до Болонської угоди. Розглядатися це питання буде в травні 2005 року в Норвегії, де зберуться міністри освіти країн, що вже приєднались до цієї угоди. В рамках цієї підготовки буде зроблено певні кроки. Наприклад, 25 — 26 листопада в Києві під егідою Ради Європи пройде семінар з Болонського процесу. Напередодні проведено національний семінар з Болонського процесу на базі Львівської політехніки. Ми розпочали у 23-х навчальних закладах застосування кредитно-модульної системи організації навчального процесу, впровадження якої є обов’язковою для приєднання України до Болонської угоди. Ця система означає, що студент отримає можливість вивчати ряд предметів за особистим вибором, а також зміну системи оцінювання знань.

Наступної весни ми проведемо разом з ЮНЕСКО на базі Київського політехнічного інституту семінар з приводу цього приєднання. Проблема приєднання до Болонського процесу буде центральною і на підсумковій колегії МОН в наступному, 2004 році. Ніяких утрат українська освіта в рамках входження до європейської інтеграції не понесе.

— А щодо збільшення можливостей для «перетікання мізків» за кордон?

— Не слід лякатися того, що хтось із випускників нашої вищої школи певний час попрацює за кордоном. Хочу нагадати, що всі великі відкриття двадцятого століття зроблені радянськими вченими, які перед цим працювали в лабораторіях Великої Британії та інших країн. Такий науковий обмін завжди дуже корисний. Ми повинні уявляти, що Європа майбутнього буде іншою, ніж вона є сьогодні. Вільне пересування людей, вільний ринок праці. Коли я був у Австрії, мене познайомили з ректором ВНЗ, який виграв конкурс на цю посаду, незважаючи на те, що він є громадянином іншої країни (Німеччини). На той час, коли ми станемо членами Європейського Союзу, ми повинні стати конкурентоспроможними на ринку праці. Йдеться про створення єдиної Європи, де вже говоритиметься не про еміграцію, а про працевлаштування на території іншої країни. А також про працевлаштування громадян інших країн на території України. Та країна, яка буде чинити опір конкуренції при працевлаштуванні, буде засуджуватись громадською думкою, і не тільки.

— Чи є бажаними наші спеціалісти на іноземному ринку праці?

— Це залежить від рівня підготовки спеціаліста. Тих, хто погано навчався, не беруть на роботу не тільки за кордоном, але і в нас. Якщо людина гарно знає свій фах, знає чудово комп’ютер, окрім державної, одну-дві іноземні мови, то вона конкурентоспроможна. Я зацікавлений у тому, щоб наші фахівці максимально влаштовувались на роботу в Україні. Але поки що в економіці така ситуація, що не всі, достойні нормального робочого місця, можуть знайти його. В цих умовах, якщо хтось вже їде на певний час працювати в інші країни, хай їде працювати не різноробочим, а програмістом чи іншим фахівцем високого рівня. Тоді людина й за кордоном буде краще влаштована, привезе в Україну більші гроші, а також набере дуже цінний досвід.

— Чи готові інші країни користуватись нашими освітніми послугами?

— У нас з кожним роком зростає кількість іноземців у ВНЗ, у цьому році навчання лише на першому курсі розпочали близько шести тисяч студентів з інших країн. Під час перебування в Україні прем’єр-міністр Малайзії після екскурсій на підготовчий факультет Київського університету, а також «КПІ» та Національного авіаційного університету однозначно сказав, що вони надсилатимуть на навчання своїх студентів. У них була особлива потреба в медичних кадрах, і вони надіслали спеціальну делегацію, яка ознайомилась з дев’ятьма українськими медичними університетами, щоб визначитись, куди краще посилати своїх дітей. Їх цікавили умови проживання, створені ВНЗ, клімат у колективі, високий рівень підготовки фахівців. Збільшувати кількість іноземних студентів потрібно не лише заради грошового прибутку, але й заради майбутнього впливу на ту чи іншу країну. Серед іноземних студентів у нас переважають громадяни Китайської Народної Республіки.

— В які ВНЗ і на які спеціальності ви б радили вступати майбутнім українським абітурієнтам, враховуючи перспективи на ринку праці?

— Я б рекомендував вступати в ті ВНЗ, які мають свої наукові школи, відомих випускників та інші ознаки, які свідчать про високий рівень підготовки фахівця. Причому з однієї спеціальності кращим може бути один ВНЗ, а з другої — якийсь інший. Щодо вибору спеціальності, то це дуже індивідуальна річ. Треба прислухатись до потреб молодої людини, враховувати здібності. Діяльність фахівця має бути ефективною й приносити безпосередньо самій людині задоволення. Я б не рекомендував батькам підганяти дитину під свій копил. У дитині потрібно бачити її власну сутність і в залежності від цього вибирати професію. Але, з іншого боку, існує перспективний ринок праці. Мені не дуже зручно називати конкретні спеціальності, бо це вже буде якимось лобіюванням. Я думаю, що природничо-математичний напрямок завжди в майбутньому потребуватиме чимало фахівців, спеціалісти з інформаційних технологій будуть завжди потрібні. Разом з тим в Україні набирають сили виробничі процеси, тому цінуватимуться й металурги, й гірники, й машинобудівники. Перспективними будуть завжди й професії, пов’язані із задоволенням потреб людини, зокрема спеціалісти з харчової промисловості, в аграрній сфері, лікарі й, безумовно, також педагоги. Треба орієнтуватись на здібності дитини, враховувати її життєві плани, а також обов’язково навчатись сучасних технологій.