Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «...я — оркестровий виконавець»

Учора «День» (як і численні колеги і учні відомого вченого) поздоровили нашого автора і давнього друга, доктора історичних наук, професора, заступника директора Інституту історії України НАН України Станіслава Владиславовича Кульчицького з 70-річчям. А сьогодні, як і обіцяли, інтерв’ю з ювіляром, яке він дав «Дню».

— З яким почуттям святкуєте свій ювілей?

— 70 років — це дуже багато. Але ще можна сподіватися на десяток років продуктивної праці. Особливість ремесла історика полягає в тому, що надто молодим він не виготовляє свій шедевр (chef — d’oeuvre, головну працю, з якою підмайстра приймали в ремісничий цех). А сподівання на майбутнє зміцнює в людині почуття оптимізму.

— Чим відрізняється людина, яка спеціалізується в галузі історичної науки, від інших науковців? Ви можете порівнювати хоча б тому, що маєте у творчому доробку книги з історії НАН України.

— Історія являє собою не тільки науку і навчальну дисципліну. Вона є частиною самосвідомості людини. Інші соціогуманітарні науки теж формують свідомість людства, але історія — найбільше. Цим, власне, вона й цікава людям.

Як ця особливість позначається на істориках? Скажу так: у них більше шансів бути поміченими суспільством. Серед діячів початку ХХ ст. було немало видатних особистостей, але революційний народ виділив історика М. Грушевського.

Інститут історії України НАН України, в якому я працюю уже 35 років, має вчену раду, в якій майже кожний — заслужений діяч науки або лауреат Державної премії. Цим він відрізняється від багатьох інших установ Академії наук, в яких працюють не менш талановиті вчені. Причина в тому, що життя поставило перед колективом (який, до речі, в ці дні відзначає своє 70-річчя) великі завдання, а ми спромоглися їх виконувати на належному рівні. Роль інституту в суспільно-політичному житті різко зросла з кінця 80 х рр. і залишається постійновисокою. 21 грудня Б. Патон виступив на міжгалузевій нараді, присвяченій питанням розвитку науки у ВНЗ. Він поскаржився на те, що наука пострадянської України зазнала істотних втрат, але ще має значний потенціал на окремих напрямах. Серед цих напрямів він назвав нанофізику, інформаційні технології, молекулярну біологію, філософію, історію і право.

— Ви фахівець з історії ХХ ст. Скажіть, чи все, що з нами трапилося у цьому столітті, повинне було трапитися? Чи не могло людство знайти коротші шляхи до кращого життя?

— У своїх лекціях я намагаюся переконати випускників Могилянки й Славістичного університету у відсутності детермінізму в історичному процесі. А. Тойнбі справедливо казав, що людські спільноти постійно опиняються перед викликами, на які змушені відповідати. Якщо виклик не усвідомлюється або відповідь непереконлива, спільнота деградує й зникає. «Завтра будет лучше, чем вчера» — ця пісня з нашого радянського минулого виявилася непереконливою. Де воно, те минуле?

Ми все ще відчуваємо на собі цивілізаційний катаклізм 1914 року. Перша світова війна дала поштовх соціальній революції в Росії. З революції виринула політична сила, яка переконала багатьох у тому, що знає найкоротший шлях до загального благоденства. Під проводом цієї сили народи Радянського Союзу здобули вагомі результати в розвиткові промисловості і в культурному прогресі, але заплатили за це надто високу ціну. Особливо постраждала Україна, яку вожді постійно підозрювали у сепаратизмі. Коли радянський лад перестав відповідати викликам часу і розвалився, усім нам довелося вчитися жити заново. Навіть не знаю, кого слід в усьому звинуватити. Адже більшовики — це лише продукт Першої світової війни, не більше того.

— Яка праця вам подобається більше — колективна чи індивідуальна?

— Дуже люблю твори для скрипки, знаю їх в інструментальному і оркестровому виконанні. В гуманітарних сферах науки теж є простір для індивідуальної і колективної роботи. Так трапилося, що з середини 70-х рр. я був обтяжений адміністративною відповідальністю за невеликий науковий колектив. Незабаром до цього додалася спільна з директором відповідальність за інститутський колектив. Отже, я оркестровий виконавець. Давно переконався, що продуктивність праці в колективній роботі майже не зменшується, а її ефективність однозначно збільшується.

— Над чим працюєте в ці дні?

— Ви будете сміятися, але працюю над великою статтею для газети «День». Прочитав стенограму засідання Верховної Ради під час обговорення закону про Голодомор і вирішив сформулювати думки історика, які можуть знадобитися для політиків, коли вони добиватимуться визнання Голодомору геноцидом в Організації Об’єднаних Націй.