«Сухий лист» великого тренера

Й у цьому неймовірному морі захоплених шанувальників гри, свисту й лузання насіння, що рясно сипалося під лави, я почув слово ЛОБАН. Трішки пізніше, дивлячись на футбольне поле, я зрозумів, що мої сусіди починали вигукувати його, коли м’яч опинявся в тонкого й високого, як жердина, парубка з кучмою вогненно-рудого волосся на голові, який уміло обігрував захисників ленінградців, а коли його збивали з ніг, смішно падав, як підкошений. Дитячі враження...

А яким запам’ятали й знають його соратники за командою та тренерською роботою, я попрохав поділитися в переддень 60-річного ювілею Валерія Лобановського заслуженого майстра спорту Андрія Бібу.

— Андрію Андрійовичу, чи не пахне це панібратством, коли глядачі вигукують: Лобан, Блоха, Шева?.. Зокрема, чи ображався на це Валерій Васильович?

— Не думаю, справжній київський уболівальник — народ особливий. Він з тобою, і коли дуже погано, й коли радісно — переживає, галасує, аплодує. А те, що він скорочує твоє прізвище, а то й просто називає інакше, скоріше є свідченням великої довіри й любові. Зверніть увагу, адже не кожен футболіст удостоюється такої честі. Валерій Васильович, погодьтеся, є тонким психологом і чудово розуміється на відтінках позитивних і негативних емоцій. Чому, як ви гадаєте, з’явилися замість звичних прізвищ — Пеле, Діді, Зізі. Щоб легше їх вигукували шанувальники.

— Лобановський завжди був не дуже балакучим — і на футбольному полі, й у спілкуванні з друзями...

— Чому ж, міг і психонути, коли вчасно пас не отримає. Але він був, як би це краще висловитися, більш цілісний. Мене й тоді, й сьогодні не полишало враження, що він, навіть у хвилини відпочинку, продовжує подумки грати в футбол, аналізує ситуації, прокручує нові схеми. Так що часу на розмови практично не залишається.

— Можливо, саме ця риса — уміння підпорядкувати себе повністю справі й висунуло наставника «Динамо» в перші ряди кращих тренерів світу?

— У нього є ще одна прекрасна риса — уміння правильно організувати тренувальний процес, плюс дивне передбачення. Він знає в який момент смикнути за потрібний мотузок.

— Це як розуміти?

— Приблизно так: даючи установку на гру, сказати гравцям: «З двадцятою до тридцятої хвилини скиньте швидкість, а потім знову різко додайте обертів». І він влучав точно в «яблучко».

— Час бере своє. Він вже, як минулих років, не проробляє разом із своїми підопічними різні вправи.

— На жаль. Я пригадую, як Валерій Васильович завжди разом з хлопцями обов’язково бігав кроси. Спробував би хтось сачконути, коли головний, як Чапаєв, попереду.

— Молодь знає Лобановського тільки як великого тренера. А яким він був гравцем?

— Якщо його називали Лобан, то яким? Відмінним. Володів прекрасним дриблінгом, широким арсеналом технічних прийомів. І на своєму лівому краю нападу робив із захисників суперника, пробачте за порівняння, клоунів. А його знамениті удари з кутових «сухим листом», коли м’ячі летіли прямо в сітку, напевно ще довго снилися воротарям. Сьогодні такого не побачиш.

— Вам доводилося близько спілкуватися з ним поза футбольним газоном?

— Запам’ятався епізод, коли повернувшись наприкінці сезону з олімпійської збірної СРСР, ми разом з ним і його мамою Олександрою Максимівною відправилися відпочивати на море до Одеси. Жили в одному номері в готелі. Багато говорили про людей, спорт, про життя.

— А про що саме, якщо можна, конкретніше.

— Якщо Валерій Васильович не поділився цим, то не буду і я. Краще піднесу тост за його успіх.

Редакція «Дня» із задоволенням приєднується до цього. За талант, відданість справі й філософію «від Лобановського»!