Україна на Iст-Рівер
У нашому мобільному світі людина може мати не одне місце, де вона почувається вдома, куди вона може повернутися та опинитися у знайомому оточенні, серед старих друзів. Для мене одне із таких місць — український район у Нью-Йорку, особливо його центр — відрізок Другої Авеню від Десятої вулиці до Св. Марка.
Уперше я потрапив сюди, коли писав докторську дисертацію у другій половині 70-х. Не маючи можливості відвідувати Радянський Союз, у Нью-Йорку я знайшов безліч джерел із українського комунізму в Радянській Україні з 1918 по 1933 — у Нью-йоркській публічній бібліотеці на Манхеттені, Колумбійському університеті та Українській вільній академії мистецтв і наук (УВАН). Дослідницька корпорація «Пролог», яка згодом почала видавати журнал «Сучасність», а в той час була інтелектуальним флагманом емігрантської інтелігенції, також була поблизу — на 34-й вулиці, неподалік від Медісон-сквер-гарден. Цілком природно, що мене вабило місце, де жили українці. Пізніше, коли я працював у Гарварді над вивченням Голодомору та познайомився з американськими українцями, в мене з’явилися друзі в багатьох громадах Північної Америки, але ніде я не знайшов їх так багато, як у Нью- Йорку. Тому, коли я отримав запрошення приїхати на заходи, присвячені 70-річчю Голодомору, для мене це було поверненням додому — навіть більшою мірою, ніж поїздка до Вашингтона, де я колись прожив п’ять років і де, як і раніше, живе мій син.
Нью-Йорк для Америки — приблизно те ж саме, що Одеса для України — настільки замкнене на собі та несхоже на решту країни місто, немов окремий світ, тільки набагато більший та величніший. Нью-йоркці вважають своє місто центром Всесвіту; в культурному та фінансовому розумінні так воно і є. А з огляду на те, що тут розміщена Штаб-квартира ООН — мабуть, і в політичному. Конкуренція за все на світі, починаючи від місця для паркування та закінчуючи професійним виживанням, тут набагато інтенсивніша, ніж у будь-якому іншому місці планети, і це вносить до атмосфери міста поспіх та напруження — здається, що все, від їжі до залицянь, тут роблять на бігу. Тут можна почути мови і побачити газети з усіх кінців світу. Нью- Йорк довгий час приймав усіх бажаючих і перетворював їх. Так, це справді плавильний казан, в якому кожний зберігає щось від своєї первинної суті та ніколи не вплавляється в єдине ціле повністю. Це вінегрет, залитий пікантним соусом, амальгамою з амальгам — Велике Яблуко, Готхем, Метрополіс, Місто жовтого диявола.
Задовго до того, як хвиля радянської єврейської еміграції 70 хперетворила Брайтон-Біч на Москву на Гудзоні (насправді він на іншому березі Іст-Рівер, досить далеко від Гудзона), українці змінили вигляд Іст-віллідж за своїм образом і подобою, так само як Нью-Йорк змінив їх самих. Прямуючи на південь від «Делікатесів на Другій авеню», знаменитого єврейського магазинчика на розі Десятої, до театру Св. Марка, де йдуть позабродвейські шоу, все ще можна побачити вивіски політичних організацій та установ українською мовою. На захід звідти — український католицький собор св. Георгія, відділений провулком, перейменованим на Тарас Шевченко-плейс. Навпроти нього — магазин «Сурма», що торгує книгами й сувенірами (колись він був найбільшим видавцем української літератури), а трохи далі, на Четвертій авеню — чотириповерхова будівля Шевченківського наукового товариства, перенесеного сюди зі Львова вченими, які втекли від більшовиків, яке нині відзначає 130-річчя.
Саме це товариство і запропонувало нам притулок та найщирішу гостинність. Нині Шевченківське товариство очолює д-р Лариса Онишкевич, багаторічний редактор літературного розділу «Сучасності» та одна із провідних інтелектуальних постатей української еміграції. Саме товариство, яке було засноване у Львові та стало притулком Івана Франка, тривалий час було чимось на кшталт неофіційної західноукраїнської академії наук, так само як УВАН була спробою відродити Всеукраїнську Академію наук, знищену в Радянській Україні у 1930-х.
Конференція про Голодомор, проведена у Шевченківському товаристві, привернула багато людей, в тому числі й багатьох із наших старих друзів, які з однаковим нетерпінням хотіли дізнатися про те, що нового з нами сталося за ці роки, і про нові дослідження подій 70-річної давності. Знайшли ми й нових друзів. Як і всі нью- йоркці, українці з Великого Яблука наростили собі твердий панцир, який раптово розкривається, випускаючи назовні щирість, щедрість та дружелюбність, щойно тебе визнають «членом племені». Моя дружина Наталя розповіла на конференції про свідчення очевидців, спираючись на свою роботу як редактора книги «Голод-33», складеної нинi покійними Лідією Коваленко та Володимиром Маняком, а наступного дня зустріла теплий прийом на своєму творчому вечорі — звісно, на Другій авеню.
Попри весь свій поспіх та зовнішню інтенсивність життя, Нью-Йорк є досить терпимим. В українському районі українців поступово витісняють молоді професіонали всіх мислимих національностей, переважно геї, у міру того як корінні мешканці переселяються у відносно тихе передмістя. Ці зміни відбувалися роками без будь-яких видимих суперечок — принаймні, їх не порівняти з протистоянням бандерівців та мельниківців. Взагалі Америка — місце, де люди можуть жити в сусідніх будинках, перебуваючи при цьому в різних світах.
Після поїздки до Вашингтона ми повернулися, щоб відвідати старих друзів — Джона (Івана) та Марію Фізер, в одному із тих передмість, куди перебралися українці, в цьому випадку — неподалік від центра українського автокефального православ’я, що знаходиться в Саут-Баунд- Брук, Нью-Джерсі. У сусідньому Сомерсеті ми з Джоном, колишнім професором Рутгерського університету, могли годинами обговорювати ідеї, течії, згадувати наше, таке несхоже, минуле й ті часи, коли ми разом працювали над проблемами україністики. Господарі привітно прийняли нас у своєму чарівному будинку на краю лісу, в затишному куточку, ізольованому від шосе. Передмістя має власну чарівність, яку не може вам запропонувати Місто жовтого диявола, однак, приїжджаючи туди, ти покидаєш важкий для життя, але все ж таки вічно привабливий Нью-Йорк. А покидаючи Нью-Йорк — потрапляєш до справжньої Америки. Здається, що два ці місця розділяють цілі світи, хоча в обох розмовляють українською.
