Україна повернеться за «залізну завісу», — вважають деякі американські експерти

Небагатьох людей поза цим регіоном по-справжньому хвилюють події, що відбуваються в Україні.

Проте 1999 року становище зміниться. Українське питання стане в центрі уваги міжнародної громадськості, причому в зв’язку з цим виникне напруженість у межах Європи, а також у відносинах між Сполученими Штатами і Росією. Питання полягає в тому, чи приєднається Україна до Російсько-Білоруської федерації. На нашу думку, економічні сили примушуватимуть Україну здійснити федеративне об’єднання з Росією. За цих умов Російська держава повернеться до меж Центральної Європи від Чорного моря до Карпат і далі до Балтійського моря. Якщо ж Україна відмовиться від такої федерації, Росія буде не в змозі самоствердитися. За такої ситуації не буде своєрідного буфера між НАТО й «великою Росією». Є всі підстави думати, що в найближчому майбутньому українське питання стане головним у випусках новин у всьому світі, відтіснивши на задній план події в Сербії й Іраку, виходячи з політичного значення, якщо не ступені насильства.

У нашому щорічному прогнозі на 1999 рік ми висунули аргументи про те, що доля України стане одним із критичних питань цього року. Ми думаємо, що Україна возз’єднається з Росією і Білоруссю в рамках федерації. Можливо, це не відбудеться саме 1999 року, проте процес — уже в стадії реалізації й ми вважаємо, що Україна незабаром повернеться в «обійми Росії». В такому випадкові відбудуться зміни в євроазійській геополітиці. Оскільки Україна — це не та держава, доля якої турбує більшість людей, що мешкають за межами цього регіону, ми думаємо, що варто спробувати спрогнозувати подальший розвиток подій.

Чому ж українське питання буде так виділятися серед інших проблем цього року? Росія досягла кінця циклу реформ. Ця країна знаходиться в стані страшенної економічної депресії. Вона втратила не тільки свій глобальний вплив, але й території, якими протягом сторіч правили Москва й Санкт-Петербург. Це не просто питання престижу, хоча не можна відкидати психологічний ефект втрати імперії. Так само не можна забувати про політичні наслідки такої психологічної кризи.

Є інші, структурні проблеми — насамперед економічні, що відіграють головну роль.

СРСР ВІДСТАВАВ ВІД ЗАХОДУ, АЛЕ РОЗВИВАВСЯ

Радянський Союз ніколи не міг похвалитися особливим «здоров’ям» як суб’єкт міжнародної господарської діяльності, проте саме в цьому розумінні він вигідно відрізнявся від більшості інших регіонів, оскільки був свого роду самодостатнім утворенням. До кінця вісімдесятих років радянський блок взагалі — і СРСР зокрема — залежали від міжнародної торгівлі, а також від інвестицій лише в незначній мірі, й існували як така собі віртуальна планета, окремо від світової економіки. В результаті вони значно відставали від Заходу за показниками економічного розвитку. Проте, незважаючи на це відставання, їхня життєздатність не зменшувалася. Їхня економіка й життєвий рівень продовжували розвиватися, хоча й нерівномірно, неефективно, залишаючись далеко позаду від відповідних показників некомуністичних країн.

Цей розвиток пояснювався наявністю безпечних ринків, стійких обмінних курсів, передбаченим припливом готівки в межах Радянського Союзу і комуністичної торговельної зони, відомої як Рада Економічної Взаємодопомоги, куди входила більшість країн Східної Європи, що перебували під комуністичним контролем. Цілком інтегрована регіональна економіка, захищена від решти світу політичними, економічними і грошово-кредитними бар’єрами, давала можливість життєздатного, хоча й порівняно відстаючого, розвитку.

«ХОДІННЯ В РИНОК» ВИЯВИЛОСЯ НЕВДАЛИМ

З відкриттям кордонів колишнього Радянського Союзу виникла необхідність вивчити, брати на озброєння теорію порівняльної переваги, причому не щодо один одного, а щодо Німеччини, Франції або Сполучених Штатів. Таку спробу було зроблено, але її результати виявилися невтішними.

Західні економісти очікували, що конкурентоспроможний тиск змусить застарілу комуністичну економіку стати більш продуктивною. Дійсно, після вкрай напруженого періоду це стало можливим у таких країнах, як Чехія, Польща, Угорщина. Там існувала тісна економічна взаємодія з Заходом ще до падіння комуністичного режиму. Іншими словами, там були здійснені необхідні структурні перетворення в економіці.

Приплив західних інвестицій дозволив їм покращувати власне промислове виробництво. Після декількох років вони одержали саме таку конкурентоспроможну перевагу, яка стабілізувала їхню економіку і навіть уможливила її подальший розвиток.

Проте поза межами Балтійських держав цей процес просто не відбувався на решті європейської частини СРСР. Капітал, необхідний для забезпечення конкурентоспроможної переваги, спроможної підтримати російську економіку, перевершував кошти, одержувані в результаті іноземних інвестицій. У результаті раптово виниклої конкуренції економіка Росії й більшості новостворених незалежних країн — колишніх радянських республік — опинилася в стані крайньої депресії. Приплив західних товарів зруйнував внутрішнє виробництво в численних галузях промисловості, звів нанівець структуру внутрішніх капіталовкладень в інфраструктуру. У той же час цього було недостатньо для відновлення народного господарства в кожній такій державі.

Капіталістичний спосіб припускає, що кожний має можливість придбати щось із того, що він хотів би мати. Можливо, це дійсно так, але як бути в разі якщо ринкові ціни перестануть відповідати існуючому життєвому рівневі? На Заході ця проблема вирішується за допомогою соціального захисту (у тому числі виплат для безробітних) А що вже казати про державу, економіка якої настільки неконкурентоспроможна, що не в змозі підтримати власне існування? Що ж й відбувається з країнами «третього світу»? Тут проблема вирішується в такий спосіб: якщо країна достатньо маленька, вихід — в одержанні іноземної допомоги; принаймні це дозволяє не спускатися нижче за рівень виживання населення. Але що робити у випадкові, коли існує ціла група держав, настільки злиденних, що зовнішня допомога не тільки не допомагає, але викликає подальший розпад їхньої власної економіки?

Економісти говорять: потрібно дати можливість процесу завершитися. Терпіння і час. Можливо, вони мають рацію. Натомість минуло вже шість років, відколи Росія опинилася в стані депресії, становище продовжує погіршуватися. Ціле покоління росіян має зростати за умов безнадійності, злиднів. Російський політичний годинник зараз відраховує час набагато швидше, ніж економічний. У ретроспективі все це відставання від Заходу видається не таким вже й поганим.

З політичного погляду, росіяни починають віддавати перевагу старому становищу — низькому рівневі зростання — перед існуючим, тобто скороченням виробництва, якому не видно кінця-краю.

ІНШОГО ВИХОДУ, КРІМ ВІДНОВЛЕННЯ СРСР, НЕМАЄ

Існує очевидний варіант вирішення російського, українського та білоруського питань: відтворення їх «віртуальної планети» на своїй колишній ізольованій орбіті. Захід може не знайти в колишніх республіках СРСР достатнього потенціалу, аби виправдати власні зусилля щодо запобігання подальшій «інтеграції» їхніх економік. Проте, за умови ізольованості від західних виробів і західного капіталу, вони мають певні переваги щодо один одного. Можливо, вони не зможуть будувати автомобілі на рівні західних стандартів, але вони мають можливість продовжувати виробляти власні марки, що відрізняються вкрай поганою якістю, і продавати їх один одному.

Природно, згадана перспектива жахає ту невеличку частину пострадянського суспільства, яка спромоглася збагатитися протягом цих років, крадучи й продаючи на Захід матеріальні цінності. Для інших ідея нової версії «Союзу» звучить дедалі заманливіше. Навіть найвідданіший прихильник реформ змушений визнати, що більшість колишніх республік європейської частини СРСР навряд чи буде здатна в межах розумного проміжку часу досягти конкурентоспроможності, аби зупинити неконтрольований економічний спад. Тому комуністи разом з націоналістами в Росії сприймають всерйоз ідею щодо «дефолту» за західними позиками; це означає кінець конвертованості російського рубля, контроль над сумами в твердій валюті, що є в приватному володінні — іншими словами, мова йде про відновлення економічної стіни між Росією і Заходом.

Ідея полягає в тому, щоб створити новий «рублевий блок», який багато в чому буде схожий на колишню радянську систему.

Тут постає головне запитання: хто саме залишиться за цією «стіною»? Щодо Білорусі, то вона зав’язла по самі вуха. Питання щодо України залишається відкритим, причому її сільськогосподарське виробництво має зіграти вирішальну роль у створенні горезвісного «Союзу».

Без України Росія буде змушена імпортувати сільськогосподарські вироби з-за меж її блоку, що в значній мірі зменшить її можливості створення згаданої «віртуальної планети». Якщо там буде Україна, то з’явиться реальна можливість створення життєздатного «Союзу». Знов-таки, за відсутності України таку можливість буде зведено до нуля, Росія продовжуватиме своє «вільне падіння». Іншими словами, завершивши роботу над створенням «союзу» з Білоруссю, Росія тепер звернула свій погляд на Україну.

Україна страждає від безлічі проблем, які залишаються невирішеними. Україна дорого б заплатила, аби стати частиною західної цивілізації. Численні українці ставляться з недовірою до подібних панслов’янських фантазій Росії.

Водночас найбільш оптимістичні прогнози вказують на те, що спад української економіки становитиме 1999 року не менше 1 відсотка.

Швидше за все, це — мрія, що не збудеться. Варто згадати про те, що комуністи та їхні спільники, що мають третину голосів у Верховній Раді, схильні схвалити певний вид федерації. Навіть якщо на виборах, що повинні відбутися в жовтні 1999 р., інститут президентства не одержить підтримки, ці сили постараються знайти собі «короля». На відміну від Росії, де націоналісти можуть увійти до альянсу з комуністами, в Україні націоналісти рішуче боротимуться з «червоними». Це обмежить комуністичний вплив в Україні більше, ніж у Росії, де націоналізм і комунізм виявилися природними спільниками. У той же час робляться величезні зусилля, спрямовані на захист української економіки за умов такого неконтрольованого спаду. Оскільки захист України неминуче означає возз’єднання з Росією, тиск на Україну стане також неминучим.

УКРАЇНА ЯК НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА НЕ ВИЖИВЕ

Українці, як і росіяни, виявилися фактично нездатними виплачувати власні зовнішні борги. У цьому розумінні Міжнародний валютний фонд залишається останньою надією реструктуризації заборгованостей. МВФ пообіцяв надати допомогу обсягом приблизно два мільярди доларів, проте справа загальмувалася, оскільки Україна не змогла розробити більш-менш ефективний план стягування податків, хоча це було передумовою надання згаданої допомоги з боку МВФ.

Уся біда в тому, що це не змінить практично нічого в ситуації, що створилася: два мільярди доларів є достатньо тривіальною сумою, за допомогою якої можна буде вирішити деякі найгостріші проблеми, проте в інших аспектах — на прикладі МВФ і Росії — труднощі з реструктуризацією, конкуренцією настільки великі, що навіть сума, у десятки разів більша за згадану, виявиться недостатньою. З іншого боку, якщо МВФ не надасть грошової допомоги, виникне ситуація, у якій прозахідні фракції усередині українського уряду, включаючи Президента Кучму, цілком втратять до себе довіру. Сили, що виступають за перегляд навіть тих скромних успіхів, що були досягнуті в ході приватизації, за оголошення «дефолту» за боргами Западу, усунуть багато з тих бар’єрів, що залишилися на їхньому шляху.

На наш погляд, Україна не зможе вижити як незалежна держава, оскільки усе свідчить про подальше руйнування її економіки. Питання просто в тому, наскільки жорстко українці відхрещуватимуться від Заходу.

Ми думаємо, що Захід натискатиме на МВФ, аби Фонд із більшим розумінням поставився до надання допомоги Україні. У такий спосіб процес остаточного розпаду буде відстрочений. Проте в остаточному підсумку Україна, подібно до Росії і Білорусі, буде змушена відтворити ту саму «віртуальну планету», приєднати до неї власну економіку. Україна імпортує майже половину товарів із Росії, включаючи енергоносії, віднесені до категорії «товарів критичного імпорту». Росія одержує чверть імпортованих товарів з України, причому за обсягами постачань Україна не поступається жодній іншій державі, навіть Німеччині. Особливо важливо відзначити той факт, що єдиною можливістю збільшення експорту для України було б повернення всіх тих специфічних торгово-економічних відносин, які існували в колишньому СРСР.

У разі «возз’єднання» України з Росією та Білоруссю Москва знову стане Центром. При цьому вплив Москви пошириться до кордонів із Румунією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною. Угорщина і Польща зараз є майже повноправними членами НАТО. Крім того, економіка Словаччини і Румунії знаходиться десь між досягненням західної конкурентоспроможності і скочуванням до горезвісної соціалістичної замкнутої інтеграції.

Природно, тут створено всі умови для «великої гри» Москви. Крім того, Україна, опинившись у рамках російського «возз’єднання», сприятиме збільшенню російського контролю над Чорним морем, забезпечуючи фланги Москви, оскільки остання відновить своє чільне становище в південній частині Росії і на Кавказі.

Таким чином, Україна — необхідна умова для створення життєздатної Росії. Тут також створюються геополітичні можливості, що були закриті для Росії після розпаду СРСР. Перед Україною постає достатньо просте питання. Все полягає у виборі. Стан її економіки на сьогоднішній день є непередбачуваним. Немає реальних надій на вирішення цієї проблеми з боку Заходу. Україна просто не може існувати в конкурентоспроможному навколишньому середовищі, до якого її було вкинуто. Тут відступ на старі соціалістичні позиції видається дійсно єдиною альтернативою.

Українське питання є викликом для всієї Європи. Франція, прагнучи відродити принципи Шарля де Голля щодо блокування американської могутності, занадто зайнята політичним фліртом із Росією і навряд чи стане на шляху зростання російської могутності. Німеччина, яка багато в чому залежить від безпечного статусу Польщі, яка глибоко заангажована в усіх процесах, що відбуваються в іншій частині Східної Європи, не захоче повернення Росії до її старих кордонів. Німеччина, таким чином, явно зацікавлена в підтримці незалежності України. Саме тому українське питання кине виклик цілісності Західної Європи. Франція підтримає Москву. Німеччина підтримає націоналістів у Києві. Оскільки європейці усе ще не прорахували варіант об’єднаної зовнішньополітичної підтримки України, політична криза, що наближається, цілком можливо становитиме реальну загрозу саме такій об’єднаній Європі.