«Український шлях довгостроковий. Але — виграшний»

Перестановки в російських «верхах» свідчать про подальше зміцнення владної вертикалі. Україна обрала інший шлях розвитку, заснований на децентралізації влади. Реалізація політичної реформи є додатковим свідченням вибраного напрямку. Чий шлях у результаті виявиться ефективнішим — російський чи український? Із цим запитанням «День» звернувся до відомого політолога, директора Інституту глобальних стратегій Вадима КАРАСЬОВА.

— Україна й Росія — різні країни, тому важко провести порівняльний аналіз: у них різні завдання. В Росії є геополітична місія, а в України вона полягає не стільки в самостійній геополітиці, скільки в інтеграції до структур колективної безпеки. У чому відмінності цих країн?

Перша відмінність: в Україні неможливий той чи інший варіант сценарію «наступник», про якого постійно говорять в Росії, в тому числі і в зв’язку з останніми кадровими рішеннями. А в Україні такий сценарій було зірвано в 2004 році, й вона навряд чи до нього повернеться. В Росії можливий варіант, коли російська еліта відмовиться від формули «наступництва» й від сильного президента. Тому в країні проходить поступова підготовка для переходу Володимира Путіна в керівництво урядом. Це дасть йому можливість зберегти реальний владний статус без необхідності бути переобраним на третій термін. Кадрові ротації в російських верхах можна розглядати як початок трансформації від президентського політичного режиму до парламентсько-президентського — з сильним прем’єром, який фактично виконуватиме роль канцлера. І цим канцлером може бути Володимир Путін.

Друга відмінність. Навіть якщо виходити зі змін у Росії в бік парламентсько-президентської республіки, що відбувається і в Україні, можуть бути різними наслідки, інструменти й остаточне оформлення політичних режимів. У Росії немає реальної багатопартійної конкуренції, а є домінантно-партійна система. В Україні існує де-факто багатопартійний плюралізм, і швидше за все він збереже себе й у новому політичному режимі. Це пов’язано з тим, що структура еліт в Україні істотно відрізняється від структури еліт у Росії. Структура еліт у Росії високоінтегрована та низькодиференційована: еліти фактично вишикувалися в чіткий ієрархічний ланцюжок. В Україні структура еліт інша — з низькою інтегрованістю та високою диференційованістю, що створює умови для конкуренції. У ці коридори конкуренції проривається свобода, що не дає жодній стороні сил для того, щоби монополізувати владу в країні та створити свою або партійну, або безпартійну вертикаль влади. В Україні сьогодні жодна з політичних сил не має контрольного пакета влади, всі в основному мають блокуючий пакет влади, що робить просто необхідним для інституційної ефективності звернення до коаліційних угод і різних форм колегіального та компромісного управління. З погляду ефективності рішення короткострокових завдань, колегіальна система влади, що базується на фрагментації еліт, може бути не ефективною. І ми це бачимо за економічними показниками. Однак у перспективі, особливо якщо брати довгостроковий демократичний бренд, цей шлях може привести до успіху. При правильному підході до зміцнення демократії, а потім уже й до витягнення економіки з режиму депресії. В умовах свободи та демократії може вирости творча підприємницька економіка, яка буде більше відповідати європейським зразкам. Тому якщо порівнювати в короткостроковому розрізі часу, то можливо вертикальна влада більш результативна, але якщо взяти довгостроковий тренд із урахуванням демократичної та європейської орієнтації України, то нинішня структура еліт є кроком до того, щоб надалі вибудувати й ефективну політичну систему, й ефективну підприємницьку економіку.