ЗАПИТАННЯ «Дня»

Віктор МЕДВЕДЧУК, віце-спікер Верховної Ради:

— Вважаю, що за останні роки нам таки вдалося переорієнтувати традиційну радянську законодавчу систему на інші пріоритети та цінності. Машина вітчизняної законотворчості поки повільно, через обставини, але впевнено починає працювати на інтереси конкретного громадянина. Для цього вже закладено реальну базу — нову Конституцію України, прийняту також за роки незалежності. Її вплив на розвиток демократичних процесів у нашому суспільстві безперечний. А що стосується дискусій про недосконалість окремих положень Основного Закону, то це взайве підтверджує тільки, що за 10 років ми стали дорослішими, розумнішими, набралися досвіду і сьогодні готові зробити наступний крок на нелегкому історичному шляху побудування своєї держави.

Ще одне досягнення, про яке не можна не сказати. В довгому переліку вирішених за роки незалежності соціально-економічних проблем ця тема посідає особливе місце. На території нашої країни немає міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів. Це справді досягнення, позаяк їх наявність ставить під сумнів взагалі існування держави як такої. За прикладами, на жаль, далеко ходити не треба. Ми залишилися однією з небагатьох пострадянських країн, де не пролилася кров міжнаціонального або міжрелігійного протистояння. Хоча, мабуть, деякі наші «друзі» ззовні, та й доморослі «патріоти» були б не від того, щоб «утягнути ніздрями п’янячий запах громадянської війни». Уроки «касетного скандалу» стануть повчальними і для влади, і для суспільства загалом. Я в цьому впевнений.

Однак були й втрати, серед яких варто відзначити втрату енергії ентузіазму перших років незалежності, яку, на жаль, було використано націонал- патріотами переважно для самозамилування та співань осанн. Втрату часу — тим часом як наші сусіди, зокрема, вже забули про ті проблеми, що, як і раніше, заважають нам гідно жити. І у зв’язку з цим — втрату сотень тисяч розумних і працелюбних наших співгромадян, які вимушено залишили батьківщину в пошуках цього самого гідного життя. Всього, чого ми не досягли в Україні, ми не досягли самі. Тому нам дуже важливо сьогодні не втратити здатність критично оцінювати власні вчинки й наші дії. Саме сьогодні необхідно подолати на всіх рівнях державної влади, а згодом й у свідомості кожної людини правовий нігілізм. Тобто забезпечити неухильне виконання всіма без винятку Конституції та чинного законодавства. Влада повинна на власному прикладі навчити пересічних громадян дотримуватися букви Закону. Ще Вольтер писав, що свобода, по суті, й полягає в тому, щоб залежати тільки від законів. Не треба винаходити велосипед у спробах відшукати якийсь особливий український шлях розвитку. Європа, куди ми прагнемо, вже давно пропонує нам перевірені часом і реальним життям формули успіху.

Олександр ЛАВРИНОВИЧ, державний секретар Мiнiстерства юстицiї:

— Найголовніші етапи, які ми досягли з моменту проголошення Незалежності — це, насамперед, створення всіх необхідних інституцій для самостійної держави, існує система управління, є забезпечені, з точки зору міжнародних договорів, кордони України, більшість з яких навіть вже демарковано, а частина на рівні делімітації. Дуже важливим є те, що за цей час супільство змогло переконатися в необхідності орієнтації на власні сили, на власних виробників, на власний споживчий ринок, не сподіваючись на те, що хтось буде вирішувати за нас. Зменшився рівень патерналістських почуттів, які домінували в перші роки після здобуття Незалежності. До того ж сьогодні кожний має можливість вибору, і має зрештою не тільки можливість, але й обов’язок вибору. Все це є великими досягненнями, які ми маємо в своїй Українській державі.

Але все ж таки ще треба багато працювати над тим, щоб ми мали захищеним кожного громадянина, принаймні на такому рівні як сьогодні захищена наша держава, щоб ми мали працюючу систему забезпечення конституційних прав громадян, щоб ми мали працюючу судову систему в Україні, щоб суд реально, як написано в ст. 55 Конституції України, був гарантом прав й свобод громадянина України. Все це є першочергове, чого нам треба прагнути ближчими роками. І, безумовно, необхідне сприяння і створення всіх умов для зростання валового внутрішнього продукту через піднесення власного виробництва та його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. За цей час ми зробили дуже багато, хоча хотіли перебороти набагато більше проблем. Перші роки Незалежності — це був романтизм очікування, що, власне, тільки треба стати вільним та незалежним, а решта вирішиться само собою. Далеко не кожен витримує випробування свободою, після тривалого часу перебування у тотальній залежності. І це стосується суспільства в цілому також.

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, політолог, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:

— Можна говорити про три фази державного будівництва. Дві ми вже пережили, а в третій живемо сьогодні. Перша, що збіглася в часі з періодом президентства Леоніда Кравчука, фаза символічного становлення України як окремої території, об’єкта геополітичних спекуляцій, простору руйнування символів (та й не тільки символів — але й економіки, соціальних зв’язків, ієрархії, соціальних гарантій тощо) радянської епохи і символів нової України, що затверджуються. Це фаза розпаду однієї реальності і формування символів нової реальності, фаза становлення Держави-Символу.

Друга фаза — фаза становлення Держави-Влади. Це час (1994— 1998) пошуку і затвердження нових структур соціальної впорядкованості, соціальної ієрархії, інститутів держуправління та держпримусу на тлі економічного спаду, що триває й досі, та відчайдушних спроб суспільства пристосуватися до нових умов та інститутів.

І, зрештою, третя фаза. В ній ми зараз живемо. Це фаза зміцнення інститутів Держави-Суспільства. Суспільство — в певному сенсі антипод Влади. Немає Влади — немає Суспільства. Усе розпочалося з досягнення критичної точки десь під кінець 98-го, коли адаптаційний потенціал перевищив потенціал руйнівних тенденцій, насамперед, в економіці, зокрема в тій її частині (середній бізнес), що була приватизована в 94—95 роки і до кінця 98-го року нарешті почала більш або менш ефективно працювати. За останні 2—3 роки почали більш або менш ефективно функціонувати недержавні організації. Громадська реакція на події кінця 2000- го — початку 2001 року також являють собою приклад Суспільства, що народжується. Зміцнення незалежності суду — з того ж ряду. Розпочався процес укріплення партій (тут явний лідер — СДПУ(о), ймовiрно також, що внаслідок парламентських виборів наступного року одержимо ще 2 сильні партії).

Цей етап може тривати значно довше, аніж два попередні, можливо, навіть років 10—15. У результаті ми повинні отримати ситуацію, за якої Символи трансформуються в Цінності, а Влада і Суспільство функціонуватимуть відповідно до них.