«Заспиртовані» ліки

«Набрала чинності Національна Фармакопея, затверджені ліцензійні умови виробництва, покращено контроль за якістю вітчизняних ліків і обмежено проникнення на ринок недоброякісної та фальсифікованої медичної продукції... Це свідчить про те, що державна політика інтеграції до Європейського Союзу у сфері забезпечення лікарськими засобами в Україні реалізовується повним ходом». Саме так почав свою доповідь на нараді працівників фармацевтичної галузі новий заступник Держсекретаря МОЗ Михайло Пасічник. Нагадаємо, що, коментуючи наказ глави держави про звільнення його попередника, глава Адміністрації Президента Віктор Медведчук сказав, щ о відставання країни в забезпеченні населення доступними ліками викликано нерозторопністю чиновників. І рішення Л. Кучми — це перший крок в урегулюванні «лікарської» проблеми в Україні.

Другий же крок був, м’яко кажучи, дивним. Генеральний директор АТ «Фармак» Філя Жебровська повідомила, що, згідно з постановою Кабміну, збільшується акцизний збір на етиловий спирт. І якщо раніше фармпідприємства відраховували до бюджету по 12 копійок за кожен використаний ними літр спирту, то тепер їм доведеться віддавати державі по 2 гривні. А додатково виробники ліків будуть виплачувати ПДВ у розмірі 20%. Чим це може загрожувати споживачам фармацевтичної продукції, можна тільки здогадуватися. А якщо пригадати досвід Росії, яка ввела у себе 10-відсотковий податок, і ліки виросли в ціні приблизно на 19%, то на нас чекає стрибок приблизно на 25-30%. Притому підвищення акцизу на спирт призведе до подорожчання таких часто вживаних ліків, як настойка валеріани, корвалол і валокордин.

Водночас віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко стверджує, що держава недостатньо контролює ціни на ліки. Мовляв, підприємства переоцінюють собівартість препаратів, що випускаються ними, і, відповідно, завищують на них ціни. За словами директора Борщагівського хімфармзаводу Людмили Безпалько, ідея здешевлення ставить під загрозу існування в країні фарміндустрії як такої, обсяг виробництва якої становить близько 2 мільярдів гривень на рік, і яка є найбільшим платником податків. Індекс цін виробників фармпродукції у першому півріччі цього року поменшав на 0,2%, у той час, як на промислову продукцію зріс на 4,4%. Оскільки на наукові потреби фармацевтичної галузі з бюджету виділяється лише 5% від необхідного, то всю роботу у цій сфері вимушено брати на себе саме підприємство. А якщо врахувати, що до 2004 року Володимир Семиноженко планує бачити всі підприємства з системою контролю якості GMP, впровадження якої обійдеться кожному із них в середньому в 7 мільйонів доларів, то, схоже, емоційні виступи на нараді директорів фармацевтичних підприємств цілком виправдані.

Дистриб’ютери, без яких, до речі, жодні ліки не зможуть дійти до споживача, вже давно стверджували, що лише саморегулювання ринку породжує здорову конкуренцію і доступність ліків. Кожен прагне відшукати на ринку засіб, який би не поступався за ефективністю, але при цьому був би на порядок дешевше. В іншому випадку дистриб’ютерам залишається боротися лише за націнку, тобто діяти діаметрально протилежно — шукати дорогі ліки, щоб також «накрутити» на них більше. До речі, подібний механізм виживання обрали для себе і багато серед аптек. Замість таблеток і крапель, занесених до списку «Життєнеобхідних ліків та виробів медичного призначення», вони закуповують і реалізовують засоби з подібним ефектом, але ті, що не вказані у вищезгаданому списку. Оскільки роздрібна націнка на життєнеобхідні не повинна перевищувати 35%, а в лікувальних установах — 10%.

При дії такого механізму в програші залишається лише вітчизняний виробник, оскільки при всьому багатстві вибору альтернатив не так уже й багато. Українські фармпідприємства, як їх називають самі директори, — підприємства без брендів. Список генериків, які вони виробляють, у всіх ідентичний. Питання полягає лише в силі дії. Для створення свого повністю оригінального препарату від нової біологічно активної речовини до виробництва готової форми необхідно 200—250 мільйонів доларів — половину сумарного обсягу виробництва підприємств у рік. Українські вчені, за словами директора державного наукового центру лікарських засобів Віктора Георгієвського, займаються лише тим, що удосконалюють ті, що є. Вони додають речовини, які знижують токсичність ліків і збільшують його ефективність. На думку В. Георгієвського, стимулювати вітчизняне «ноу- хау» все-таки можна, якщо, безумовно, допоможе держава. Воно, наприклад, могло б давати замовлення на розробку і виробництво, а потім викупити 40—50% готової продукції. Таким чином, вважає директор центру, можна і запустити виробництво інших ліків, які зараз випускаються тільки на Заході, і зекономити кошти.

Щоправда, паралельно з цим виникають чималі труднощі з субстанціями, адже вони в Україні не виробляються вже давно. Нам їх постачають так само, як і готові препарати, і вони, на відміну від вітчизняного продукту, реєструються на українському ринку, не проходячи аудиторської перевірки. Якщо раніше вітчизняні підприємства за реєстрацію препарату платили 100 доларів, а іноземні — 1500, то тепер умови для всіх рівні. Організація Європейської співдружності розцінила таку політику як дискримінацію імпорту на українському ринку, а лібералізація реєстрації іноземних ліків призвела до збільшення на ринку неякісної і фальсифікованої продукції. Тільки за минулий рік Держінспекцією з контролю якості лікарських засобів було виявлено 30 серій неблагополучної продукції з Індії, Бангладеш, Болгарії та Росії. Хоч глава Податкової адміністрації Микола Азаров і назвав імпорт ліків «темною і забутою економічною темою», перший заступник держінспектора з контролю якості ліків Віталій Варченко так і не зміг назвати конкретних методів розв’язання цієї проблеми.

Водночас Володимир Семиноженко з оптимізмом дивиться в майбутнє. Він стверджує, що до 2011 року необхідно «підняти» всі вітчизняні фармпідприємства і не тільки збільшити відсоток вітчизняної продукції на українському ринку (нинi він становить 46%), але і активно імпортувати українські ліки. Працівникам же фармпромисловості він заявив, що немає нічого неможливого, але тільки за активного сприяння тих, хто знає специфіку цiєї сфери зсередини. Але, наскільки «Дню» стало відомо, за останній час до відповідних органів не надійшло жодного проекту документа, розробленого Асоціацією виробників чи Асоціацією дистриб’ютерів. Їхній протест залишився лише на рівні емоційних виступів на тематичних колегіях та з’їздах..