Жіночий подарунок у жіночий день
У день 8 Березня чоловіки виголосять: «Дорогі жінки!» Неправда, ми не дорогі, ми дармові й безкоштовні. Ніякі квіточки та цукерки не приховають суть нещадної побутової й державної експлуатації найдешевшої у світі робочої сили наших жінок. Ніякими урочистими засіданнями, нагородами й промовами не можна загримувати цинічну чоловічу самовпевненість і переконаність у своїй перевазі. З радянськими жінками завжди можна було чинити саме так. Хвалебний тост і гарний апетит — найкращий подарунок. Ще трохи й ми не з обуренням, а з вдячністю прийматимемо подарунки у вигляді широко рекламованої продукції з крильцями.
У мене також є подарунок до дня 8 Березня, жіночий. Я від щирого серця дарую вам, любі жінки, просту істину, яку, прийнявши в дар, ви маєте усвідомити, інакше не відчуєте значущість і трепетність цього подарунка. Вона проста, мов світ, — ми з вами нікому нічого не винні! Ми не повинні народжувати дітей і не маємо права ставитися до цього найбільшого природного дару, як до якоїсь обов’язкової функції. Ми не повинні виходити заміж, щоб обгрунтувати для когось своє право спати з чоловіком. Ми не повинні готувати, прати, прибирати, піклуватися про когось, щоб потім спекулювати перед суспільством своїми трудовими подвигами на побутовому фронті. Ми не повинні працювати на соціально корисних роботах, і взагалі ні на яких. У нас є абсолютно інше призначення. Всесвіт створив нас з єдиною метою — щоб ми своєю присутністю віддзеркалювали його красу, і саме цим стимулювали його розвиток. Усе, що робить жінка, що оточує її, і вона сама має бути красивим. А воно дійсно красиве тільки тоді, коли робиться з власного усвідомленого бажання.
У наших жертвах ніхто не має потреби, тому що вони розкладають суспільство й знищують у чоловіках здібності до творення й інтелектуального розвитку. Своєю податливістю та рабською психологією другосортності ми калічили цю країну, знищили в наших чоловіках батьківське начало й усіляке поняття честі, обов’язку та відповідальності. Час зупинитися в щохвилинному жертвоприношенні. Воно безвідповідальне настільки, що дозволяє нам не любити й не розуміти власних дітей або вважати їх якоюсь страховкою від безглуздя свого існування.
Я не закликаю вас бунтувати або розлучатися, не робіть зайвих, метушливих рухів. Борони Боже, доводити комусь, що ви теж людина. Не доводьте, не боріться. Почніть з душі і власної самосвідомості. Ставайте гарними, робіть тільки те, що приносить вам радість і задоволення, тільки те, чого самі хочете. Не підносьте й не подавайте, не грійте, якщо не для себе, не турбуйтеся й не соромтеся займенника «Я». Вчіться жити, люблячи себе особисто й вимагайте від чоловіків, синів і братів лише одного — ні подарунків, ні вбрання, ні грошей, а приводу для поваги. Творіть жіночий світ краси та гармонії своєю усмішкою, своїми особистими інтересами. Повірте, всі наші бажання й потреби, від кохання до косметики, — це найбільша, всесвітня, природна сила, дана нам від народження, яка відображає унікальне, чуттєве сприйняття краси й гармонії світу. Лише ми, жінки, маємо право платити за рахунками власних радощів. Тоді вони безцінні й недосяжні для інших. Не дозволяйте чоловікам оплачувати ваші мрії та проблеми. Цього права гідні далеко не всі.
Нині, як заведено говорити, на наших плечах і нашому почутті обов’язку тримається вся ця нісенітна махина, звана державою. Давайте забудемо про це, адже їй немає до нашої краси та сенсу нашого життя жодного діла. Скинувши непосильний тягар добровільних жертвоприносин, ми почнемо мінятися самі й побачимо, як за вікнами народжується весна, й оновлюється природа, закликаючи нас до пробудження. Ми не повинні ставати чоловіками, щоб вижити, тому що ми нікому нічого не винні.
Це наша весна, і то не біда, що немає грошей на нову сукню. Життя тільки починається для кожної жінки в будь-якому віці знов і знов. Та хіба є в ньому щось більш прекрасне, ніж ми? Немає, не було й не буде. Харків
ЧОЛОВIЧИЙ ПОГЛЯД
Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:
— Я дуже добре ставлюся до свята 8 Березня і до Клари Цеткін, яка була його ініціатором. Так само, як і 1 Травня, 8 Березня не є радянським святом. Це свято Міжнародного соціалістичного руху. Крім того, воно було одним з перших кроків феміністичного руху. Використавши лозунги цих свят, соцінтерн відразу став тоді передовою силою. А сьогодні в Америці, наприклад, взагалі безумство фемінізму — суцільне 8 Березня. Тому пов’язувати 8 Березня зі Сталіним, Леніним немає жодного сенсу. Так само, як і 1 Травня, яке досі святкують у всьому світі представники лівих сил.
8 Березня — ця та данина, яку віддають жінці щонайтвердолобіші мужики-шовіністи. Тому його неможливо викоренити: більш того, його треба підтримувати. І виступають проти нього, як правило, озлоблені, різко антикомуністичні праві сили і послідовні феміністки, які вбачають в ньому свою дискримінацію. І тих, і інших я не дуже й люблю, тому особливо святкуватиму 8 Березня. У нас вдома, включно з кішкою і собакою — всі жінки.
Стирання межі між чоловіком і жінкою, на мою думку, не в інтересах ні того, ні іншого боку. Для нашої жінки 8 Березня — це можливість перепочити. Є природний розподіл праці, який вигадали не чоловіки і не жінки. Його вигадала сама природа. Згідно з ним, на жінок лягає головний тягар турбот про дітей, про сім’ю, про домашній затишок. І наша завалена сумками з продуктами жінка хоч раз на рік має відчути себе королевою. Це начебто свято її домашнього королівства.
А для чоловіка 8 Березня — це, по-перше, зайвий мотив посвяткувати, затриматися на роботі. По-друге, це мотив виявити увагу до всіх своїх подруг, співробітниць, поцілувати всіх у щічки. Моїм колегам це завжди приємно. Різні професійні свята — це не те, це лише привід для випивки. А от 8 Березня — свято інтимне, у ньому є щось особисте...
Євген ЗАХАРОВ, співголова Харківської правозахисної групи, головний редактор тижневика «Права людини»:
— Незважаючи на своє «червоне» походження, це свято дивовижно вписалося в усе неформальне життя суспільства. Отже, в ньому є об’єктивна необхідність.
Особисто в мене 8 Березня викликає тільки позитивні емоції. Є привід поздоровити жінок, сказати, що ми їх кохаємо й цінуємо — чим це погано? Не варто забувати й те, що Міжнародний жіночий день святкує половина світу.
Якщо є «жіночий» день, то має бути й «чоловічий». Здавалося б, 23 лютого — тепер День захисників Вітчизни — і повинен стати таким «всечоловічим» святом. Та, мабуть, ця дата більш заполітизована, ніж 8 Березня. Жінки, котрі працюють у нашій правозахисній групі, оголосили «чоловічим» днем 14 лютого. Це день святого Валентина, свято всіх закоханих. Якось краще, правда?
